Чому Україні не вдалося?

15 июля 2015, 10:00
Український феодалізм тримається на окремому, достатньо чисельному, суспільному станові, який умовно можна порівняти зі шляхтою

Дуже показовою ілюстрацією всієї української державно-суспільної системи є оголошення, які майже кожного дня з'являються засобах масової інформації різного рівня.

Йдеться про прохання, благання про допомогу. Тисячам смертельно хворих дітей необхідна як не операція, то якесь інше радикальне лікування. І ці медичні операції або робляться тільки за кордоном і дуже багато коштують, або можливі і в Україні, але теж дуже багато коштують.

Тисячі батьків цих дітей не те, що ніколи не мали таких грошей, але і позбавлені будь-яких шансів будь-яким способом заробити хоча би частину їх впродовж усього свого життя. Діти приречені на смерть, батьки приречені на безпомічність і смерть дітей.

А найгірше у цій ситуації то, що смерті може не бути, якби були кошти. Адже сучасна медична наука щораз більше смертельних хвороб робить не смертельними.

Болісний парадокс полягає в тому, що реальне українське життя є страшенно архаїчним, натомість ідеали і переконання – цілком відповідні модерним уявленням і потребам, універсальним для всього цивілізованого світу.

Колись дитяча смертність нікого не дивувала, бо ніхто ніде не міг собі дати з нею раду. Але тепер ми ж віримо у те, що якщо є хоч найменший шанс, то потрібно боротися за кожне життя до останку.

Ми вже знаємо, що діти не повинні умирати просто так, і при цьому живемо таким життям, що вони мусять помирати, бо у нас всілякі негаразди.

І все це відбувається на очах людей, які по-перше з власної волі взялися розбудовувати державу, підвищувати життєвий рівень народу, відповідати за елементарний захист прав кожного громадянина.

На очах тих людей, які стали власниками загального добра і капіталу. В тому числі і частки цих дітей, їхніх батьків і батьків батьків.

Власне тому можна бути впевненим, що ближчим часом особливих змін у якості життя після всіх вдало проведених реформ чекати не варто.

Ці реформи вже провалилися. Як провалом закінчується блискуче лікування раку четвертого ступеня за тією схемою, яка передбачена для раку навіть третього ступеня.

Архаїчність українського життя полягає передовсім у тому, що ми все ще не вийшли із укладів і розкладів феодалізму. Можливо, це нормально. Можливо навіть молода і динамічна країна у центрі Європи не може за двадцять п'ять років пройти всі етапи пропущеного нею історичного розвитку.

Але це дуже прикро, враховуючи, що ідеї, які вже прийняла більшість, є цілком постмодерними.

Український феодалізм тримається на окремому, достатньо чисельному, суспільному станові, який умовно можна порівняти зі шляхтою. І сформувався цей стан подібно, як формувалася шляхта – заслуги перед суверенами і їхніми васалами, привласнення собі права на власність та інше.

Власне ця шляхта, заволодівши майном усіх, впродовж двадцяти років вибудовувала свою систему, призначену виключно для забезпечення станових інтересів.

Українська демократія – це шляхетська демократія, українське право – шляхетське право.

Звичайно, як і має бути, шляхта не є однорідною. Є магнати, є безземельні. Але вся ця українська неошляхта єдина у тому, що вони – не прості люди, не посполиті, не бидло.

Вони капіталісти, політики, спецслужби, урядовці, прокурори, силовики, вони – новочасна номенклатура. І саме шляхта вважає себе державою і народом. І дбає тільки про інтереси «людей», про свої вольності і привілеї. І абсолютно щиро зневажає всіх тих смердів, які до їхнього стану не належать.

Тепер українська неошляхта знайшла собі цікаву забавку – робити і зробити у країні реформи.

По-перше, це для них затяжко, бо станова свідомість веде до інтелектуального здрібніння і деградації мислення.

А, по-друге, вони не можуть зробити реформ, переступаючи через себе, притіняючи свої права.

Отож, Україні потрібні реформи, які передовсім полягають у знесенні шляхетського стану, але реформами опікуються люди, які до цього стану належать.

Замкнуте коло.

Подальша деградація.

Як кажуть сухі алкоголіки, часом треба досягти дна, щоби почати випливати.

Нам до дна ще трохи є. Але за те, що відбувається, колись буде страшенно соромно.