«Треба боротися з корупцією в Україні».

Я переконаний, що корупція в Україні може бути подолана тільки спільними зусиллями, коли українські активісти разом із міжнародними організаціями та урядами здійснюватимуть консолідований тиск на владу.

Два роки тому почалася активна фаза бойових дій на східному кордоні Європи.

Тоді у великих промислових регіонах України, в Донецьку та Луганську владу захопили проросійські налаштовані бойовики за підтримки російської армії.

За ці два роки Україна поплатилася життям 10 тисяч своїх громадян, а півтора мільйона стали внутрішніми переселенцями, залишивши свої домівки, роботу та родичів.

Під час моїх поїздок на схід України найбільш вражаючим залишилися спогоди про тимчасовий регіональний центр Луганської області місто Северодонецьк, яке декілька тижнів було під владою сепаратистів, але після цього Україна відновила контроль над ним. Сьогодні тут розмістилися всі органи української влади з окупованого Луганська тисячі державних службовців уже майже два роки живуть на зйомних квартирах, по декілька людей в кімнаті, часом взагалі без елементарних зручностей. Але найбільше враження справляє той факт, що обласна поліція тепер розмістилася на території тюрми.

І поліцейські працюють в камерах із загратованими вікнами.

План мирного урегулювання, досягнутий у Мінську лідерами України, Німеччини, Франції та Росії, залишається фантомом. Проведення виборів на окупованих територіях в найближчі роки буде означати віддати владу в руки тим, хто вбивав українських громадян під час останніх місяців.

Вибори неможливі, поки Росія не забезпечить припинення вогню, відведення озброєнь і передачу контролю над кордоном Україні. Все інше сприймається у парламенті України як зрада, і подальший тиск європейських лідерів може спровокувати лише загострення політичної кризи в Україні.

Українські політики бачать за мінськими домовленостями спробу Росії перетворити конфлікт із зовнішньої агресії Росії на внутрішньоукраїнський конфлікт, де вся відповідальність за зруйновані території буде покладено на Київ, тоді як Москва лише вичікуватиме колапсу влади, що буде нездатна впоратися з багатомільярдними видатками на відновлення окупованих територій.

Тим часом у Києві після двомісячної турбулентності сформувався новий український уряд на чолі з новим прем єр-міністром Володимиром Гройсманом. Його приналежність до партії президента Порошенка гарантуватиме кінець публічним чварам та з ясуванню стосунків на публіці, як було за часів минулого уряду.

Водночас під час переговорів Гройсман продемонстрував певну незалежність, висунувши кадрові ультиматуми щодо неприпустимості збереження посад за одіозними міністрами.

Новий уряд є міксом старих ретроградів та нових облич. Декілька чильних посад обійняли діячі, які не мають публічної впізнаваності або є лояльними до політичних угрупувань. Також свої посади в уряді втратили закордонні міністри, які обіймали очільні посади в попередньому уряді американка Наталія Яресько та литовець Айварас Абромавичус. Водночас радником прем єра Гройсмана став словацький урядовець-реформатор Іван Міклош.

Крім того, до уряду долучилася низка прогресивних політиків віце-прем єр Іванна Климпуш-Цинцадзе, яка у парламенті входила до об єднання Єврооптимісти у парламенті, міністр інфраструктури Володимир Омельян, що зарекомендував себе реформатором, та міністр фінансів Олександр Данилюк, який раніше був представником України в ГРЕКО (Група держав Ради Європи проти корупції).

Уряд попри спокуси популізму, буде змушений виконувати програму дій з МВФ, оскільки Україна не може розраховувати на власні сили в умовах економічного спаду. Водночас, на відміну від попереднього уряду, зосередженого на макроекономічній стабілізації, команда Гройсмана буде змушена провадити реформи для бізнесу та розвитку інфраструктурних проектів. Гройсман як колишній мер провінційного міста Вінниця вивів його на перше місце за якістю життя, здійснивши там реформи за грузинським прикладом.

Головний ризик для Гройсмана полягає в тому, що коаліція лише формально має арифметична більшість депутатів. Насправді ж, уряд Гройсмана знаходиться в постійному пошуку голосів для прийняття необхідних законів. І єдиним помічників цієї місії для нього можуть стати олігархічні фракції.

Олігархи, які наживалися на українській державі останні 20 років, все ще залишаються надзвичайно потужними. Вони контролюють телеканали, депутатів, футбольні клуби, церкви, а одразу після початку російської агресії навіть фінансували добровольчі батальйони, які, втім, останнім часом стали частиною офіційної Національної гвардії.

Сам президент Порошенко теж має репутацію олігарха, оскільки прийшов до влади з великого бізнесу, де він був власником найбільшої шоколадної імперії України. І це зіграло з президентом злий жарт, коли вибухнув скандал Панама-гейт.

Журналісти-розслідувачі встановили, що, будучи вже обраним на посаду, Порошенко створив офшорну компанію, яка мала отримати гроші від продажу його кондитерського бізнесу.

На відміну від скандинавських країн, де панамський скандал став справжнім землетрусом у політиці та призвів до кадрових змін, в Україні Порошенко зміг вийти сухим з води. Але суспільне невдоволення відсутністю прогресу в боротьбі з корупцією та олігархами дедалі більше підривають довіру до нього.

Суспільний тиск на владу наростає для того, щоб покласти край корупції. Під тиском громадської думки президент Порошенко звільнив уже другого генерального прокурора за останні два роки. Але новий керівник прокуратури Юрій Луценко до цього працював лідером президентської фракції, що викликає сумніви в його неупередженості.

З іншого боку, він як ніхто інший розуміє: без боротьби з корупцією нинішня українська влада приречена на поразку на наступних виборах. І майбутнє отримання Україною безвізового режиму з країнами Шенгенської зони ЄС ще більше посилюватиме тиск на владу населення, запитом якого є побудова в Україні демократичної держави за європейським зразком