Чому «НІ» готелю на Андріївському узвозі? Чому такий будівельний ажіотаж на одній маленькій вулиці?

14 квітня 2018, 17:42
Все просто і логічно… якщо говорити з позиції закону та здорового глузду.

Все просто і логічно… якщо говорити з позиції закону та здорового глузду. По-перше унікальність вулиці і підвищена вартість нерухомості у порівнянні з іншими територіями історичного центру, сформувались завдяки історичному середовищу, яке зберігалось у більш-менш сталому вигляді до 2010 р. Переважна більшість будівель на вулиці мають статус пам’яток архітектури. Тут збережений кілька разів перебудований у 19 столітті найдавніший будинок Узвозу у старовинній садибі №2, літ.А, і останні зразки типової житлової забудови, якою масово забудовувався Поділ у 1820-30-х роках, після сумнозвісної пожежі 1811 р.

Такі будиночки на 3 – 5 фасадних вікон можемо зустріти у садибах 5, 10 та 13. Збереглись зразки 2-поверхової житлової приватної забудови другою половини 19 століття, в якій цокольні та перші поверхи з дореволюційних часів використовували під крамниці, майстерні, перукарні тощо. Є на вулиці і кілька характерних для будівельних лихоманок кінця 19 – початку 20 століть, так званих прибуткових будинків – багатоквартирних житлових будинків для орендарів: будинки №2б, 2в, 2г, 3, 9, 11а, 15, 24, 34.

Особливістю вулиці стали і щорічні мистецькі фестивалі Днів Києва, традиція яких виникла після Олімпіади 1980 року. В цей час вже було завершено упорядкування вулиці за проектом 1978-81 років, були знесені аварійні будівлі в садибах №№1, 6, 7, 12, 14, 16, 32, з’явилась оновлена бруківка, вуличні ліхтарі, запрацювали художні та ремісничі майстерні, відкрились сувенірні крамниці та картинні галереї, з’явились упорядковані оглядові майданчики на Замковій та Уздихальниці. Середовище Узвозу жило розмаїттям збережених форм та архітектурних стилів 19 – початку 20 століть, затишних куточків та мальовничих пагорбів, якими вражав історичний Київ кожного, хто потрапляв в нього вперше і залишав в пам’яті особливу згадку.

Таким і Київ і Узвіз запам’яталися багатьом з нас.

Бажанням зберегти неповторність і красу цих місць було продиктоване долучення Узвозу до новоствореного Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» у 1987-88 роках. Пішохідна вулиця стала і улюбленим місцем відпочинку і знаковим об’єктом числених екскурсійних маршрутів.

В генеральному плані міста затвердженому у 2002 р. територія вулиці була віднесена до категорії громадських центрів. У 2012 році територія Андріївського узвозу разом з Замковою горою здобула найвищій пам’яткоохоронний статус – пам’ятки містобудування національного значення, землі історико-культурного призначення. З березня 2017 року територія Узвозу до перетину з вулицею Боричів тік стала також часиною буферної зони пам’ятки світового значення Софія Київська.

І що ж ми маємо тепер від всіх згаданих історичних та культурних цінностей Узвозу? З кінця 2000-х років на вулиці відбувається справжній будівельний бум. Першою глобальною містобудівною помилкою стало будівництво комунального театру в садибі №20, що була передана у 1980-х роках під організацію театральної студії. Помилкою було прийняте у 1994 році рішення про будівництво нового театру за старою театральною технологією, зі сценічною коробкою колосальної для Узвозу висоти у 16 м. В жертву цьому рішенню були принесені історичний двоповерховий будинок та частина схилу Замкової гори. На затісній ділянці з’явилась незграбна будівля, громіздкі габарити якої нависли над прилеглими будиночками-пам’ятками і викликали завжди більше питань ніж зрозумілих відповідей. Мало того, цей об’єкт, споруджений на вигині трасування вулиці, має значний перепад висот на ділянці, отже до висоти сценічної коробки - основи планувальної структури, з додачею об’ємів для зберігання реквізиту над нею та перепад висот схилу гори додав ще майже 10 метрів.

Перша свідома помилка відкрила ланцюгову реакцію забудовників та комерсантів різних мастей: з’явились пропозиції щодо будівництва споруд у 4 – 8 поверхів для садиб №№1, 6 (ТОВ «Сула»), №10-12 (ТОВ «АНДРІЇВСЬКИЙ ПЛАЗА»), №18 (ТОВ «Авіантбуд»), №17 (КОВ «Транзейшнл Рісорз Л.Л.С.»), №32 (ТОВ «Обрій 2000») та №14 (ТОВ «Маркон»). Всі проектні пропозиції цього періоду, звичайно протирічать основним вимогам Закону України «Про охорону культурної спадщини» (ст.33), адже по-перше пам’ятку не можна змінювати, по-друге на території заповідника виключається будь-яке будівництво, що не пов’язане із заміною мереж та упорядкуванням території заповідника.

Нове будівництво на таких територіях не має права змінювати або руйнувати містобудівну роль та візуальний вплив пам’яток. З точки зору міжнародної практики збереження архітектурної спадщини неприпустимим явищем в моделюванні новобудов для Узвозу на згаданих ділянках, як в проектах так і під час реалізації в натурі, є ретроспективізм, імітація історичної стилістики, фактично – підробка під старовину: будинки №1а, 32.

Затяжний будівельний процес майже у 10-ть років і скандальний спосіб переробки довгобуду та «примусового» відкриття новобудови театру на Подолі у 2017 році, з порушенням все тих же вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» (ст.22, 33 та ін.), норм та процедур проектування, погодження та введення в експлуатацію, дав новий приклад для девеллоперів. Тепер вже – це приклад порушення норм і процедур. Дуже характерний зразок – будівництво багатоповерхового готелю ПП «Маркон». На сьогодні депутатськими комісіями, міськими департаментами, органами правопорядку документально підтверджено низку порушень забудовника: грубо порушені умови договору оренди ділянки, відсутні основні вихідні данні на будівництво – містобудівні умови та обмеження, проект 30-метрової висотки з дворівневим паркінгом не відповідає висотним обмеженням встановленим для буферної зони пам’ятки світового значення (нове будівництво можливе висотою до 12 м), самовільно захоплена для організації будівництва і повністю перекрита територія міської вулиці Фролівської, знищена значна частина пам’ятки природи, ландшафту, археології – Замкової гори, будівництво ведеться без моніторингу стійкості прилеглої історичної забудови, без забезпечення протипожежних вимог в частині відступів від прилеглих будинків та мереж газу, діяльність баштового крану, який не відповідає нормативному типу, відбувається із загрозою безпеки мешканців та часників постійно діючого ярмарку на Узвозі. Всі приписи органів управління та ухвали суду, обмеження щодо ведення будівельних робіт у нічний період та вихідні дні забудовником ігноруються, а виконавча влада і не наполягає на дотриманні закону.

На цьому наполягають самі кияни, мешканці міста спочатку писали відкриті листи всім гілкам влади, потім зібрали запитами інформацію, звернулись до правоохоронних органів і судів, подали проект рішення до Київради, пройшли розгляд її комісій, терпляче, вже майже місяць очікують ухвалення рішення про розторгнення договору оренди Київрадою та припинення свавільного будівництва готелю-монстра на пішохідній вулиці. Киянам зрозуміло що Узвіз не витримає такої наруги.

Це дуже стисла відповідь на перше питання.

Що ж до другого, то тут ще «веселіше»… Що таке землі історико-культурного призначення і чому саме на них такий ажіотаж? Відповіді можна починати шукати з Земельного та Податкового кодексів України. Зокрема, ст.53 Земельного Кодексу України говорить, що «до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби». Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему України від 2010 землі, які за категорією відносяться до земель історико-культурного призначення, за цільовим призначенням поділяються на розділи та відповідно підрозділи:

  • для забезпечення охорони об’єктів культурної спадщини;
  • для розміщення та обслуговування музейних закладів;
  • для іншого історико-культурного призначення;
  • для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Крім того є чинні особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники та заклади культури, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів звільняються від оподаткування земельним податком; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення «не за функціональним призначенням» встановлюються підвищені ставки оподаткування. Відповідно до пункту 4 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Можна лишень здогадуватись у яких «межах і спосіб» діють чиновники в ситуації з територією Андріївського узвозу. В такій непрозорій і зручній для забудовника ситуації відсутності контролю, порядку ми в реальному житті втрачаємо залишки тих цінностей і вартостей, які достатньо прямо і логічно прописані законами.