Коли українці святкували Новий Рік?

28 січня 2016, 22:10
Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня - початку землеробських робіт

Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом . Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня - початку землеробських робіт, то й давні слов яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла отже, настав новий рік. Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення , називаючи Новим Літом . Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід - тризну - на честь померлих родичів.

Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом яне опудало, що символізувало зв язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов язаний у нас з Великодніми святами.

Березневе святкування нового року підтверджують і назви місяців , які до сьогодні збереглися в романських та деяких слов янських мовах. Деякі місяці успадкували свої латинські назви з порядку свого слідування: наприклад, September (вересень) у перекладі означає сьомий, October (жовтень, від лат. octo) восьмий, November (листопад, від лат. novem) дев ятий, Decеmber (грудень, від лат. decem) десятий. Російська мова також відображає десятимісячний річний цикл, запозичивши латинські назви місяців. Такі назви збереглися тому, що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців, першим з яких був березень. Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці Ianuarius (січень) на честь бога світла Януса та Februarius (лютий) на честь бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар (нині він називається юліанським ), за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша уперед до нового.

У Древньому Римі бере свій початок і традиція новорічних привітань та віра у те, що перший день нового року віщує новий початок, яка міцно вкоренилася в культурі західних народів, а Пертом I була принесена на наші землі. Перший новорічний день римляни вважали дуже важливим , тому починали у ньому нові великі справи. Цього ж дня було прийнято вітати одне одного та робити подарунки. Спочатку дарували овочі та фрукти, обклеєні позолотою, фініками і виноградом, потім мідними монетами і навіть цінними подарунками! (Можна собі уявити римську капусту, обклеєну грішми).

За однією з легенд, Юлій Цезар у новорічний вечір звільнив одного зі своїх рабів за те, що той побажав йому пожити в новому році довше, ніж у старому. Це найкурйозніше побажання щастя за всі роки існування людства! вигукнув Цезар. А імператор Калігула в перший день нового року виходив на площу перед палацом і приймав подарунки від підданих, записуючи, хто, скільки і що саме подарував.

Традиції новорічного святкування

Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно . До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.

Традиційна новорічна обрядовісгь українців це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.

Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим , до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів . Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: Як уродиш не зрубаю, як не вродиш зрубаю і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.

Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння . На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.

Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ( Маланка , Коза ) та ін. Деякі з них широко побутують й донині.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а дідух . Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб дідух міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки дідуха за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.