Про мову окупанта

Власне, я про це вже писав, але хочеться повторити.
За першою освітою я трохи філолог (учитель іноземних мов); ми вивчали також психологію.
Радянські психологи серед компонентів свідомості виділяли мову. 
Французький психоаналітик Жак Лакан (1901 - 1981), який для французів був "другим після Фрейда", вважав, що "несвідоме структуроване як мовлення" ("L'inconscient est structuré comme un langage"). 
Тобто мова як система і її прояви пронизує все психічне і бере участь у його формуванні.
Відтак, метафора "мова - душа народу" багато в чому правдива.
Людина засвоює мову в перший період свого життя (для нас вона "рідна", для французів - "материнська", що, погодьтесь, доволі точно й поетично), шляхом наслідування ("мавпування"), як правило, мовленнєвої діяльності найближчого оточення, центральне місце в якому займає мати.
Той глибокий емоційний зв'язок, який виникає між матір'ю та дитиною, поширюється на все те, чого мати вчить дитину, що відкриває їй, в тому числі на мову:
"Я люблю теплі мамині руки,
Її мови прегарної звуки,
Її серця без меж доброту..."
Пояснювати людині, що її мова може бути чимсь негативним - невдячна справа, бо на перешкоді стоятимуть глибокі психоемоційні структури.Утім, будь-яка мова може бути інструментом деструктивної політики (іспанська мова конкістадорів щодо автохтонів Латинської Америки, французька та англійська щодо мешканців колонізованої Африки, німецька щодо французів Ельзасу та Лотарингії, російська щодо решти етносів радянського союзу...)
Особливий випадок - французька, яка в різні періоди та в різних місцях могла бути інструментом колонізації (негатив) і - засобом національного самоствердження (позитив).
Очевидно, те саме можна сказати про польську.
Можливо, існують також інші приклади.
Тож об'єктивно мова не може бути "поганою" чи "гарною".
Вона - нейтральний інструмент у руках (гарної чи поганої) людини.

Проблематика взаємовідносин між українською та російською мовами в Україні дуже складна, має довгу драматичну історію, і навряд чи існують легкі шляхи її розв'язання.
Ми переважно двомовні, і поділ українців на україно- чи російськомовних - це, насамперед, поділ за ознакою, яка мова є першою.
Сьогодні, коли ми переживаємо одну з найтрагічніших сторінок нашої сучасної історії, проблематика взаємовідносин між мовами набула максимально гострого характеру.
Я не маю якогось універсального рецепту, і особисто мені хотілося б, щоб української мови в моєму оточенні було більше.
Але:
1. Сьогодні світ тяжіє до багатомовності, і вибір сучасної людини - вивчення якомога більшої кількості мов.
2. Для мене набагато більше важить не те, якою мовою людина розмовляє, а зміст того, що вона мені хоче повідомити.
3. В Україні патріоти поділяються не за мовною ознакою, а за бажанням будувати сучасну країну та захищати її від ворога. Є навіть російськомовні українські націоналісти.
4. Російська мова не була причиною ерефівського вторгнення, а лише більш зручним приводом - до Грузії орки вдерлися під іншим приводом.
5. Справжня "мова окупанта" - це автоматні черги і брязкіт кованих чобіт.
6. Наше майбутнє - єдина політична - і поліетнічна - нація.

Усе буде Україна!