Вікно у спальню

4 жовтня, 21:19
Чому Ленін одним з найважливіших мистецтв вважав кіно, про що старанно сповіщали цитати над кожним кіноекраном кожного радянського кінозалу?

Чому Ленін одним з найважливіших мистецтв вважав кіно, про що старанно сповіщали цитати над кожним кіноекраном кожного радянського кінозалу? Тому що з його допомогою легко й ефективно маніпулювати думками мас, формувати позитивне чи неґативне ставлення до тієї чи іншої проблематики. Але це спостереження не належить лише комуністам, бо і ліберальне суспільство потребує засобів для формування і тиражування «правильних» відповідей на актуальні, передусім гострі суспільні питання.

Наприклад, що гомосексуалізм – це не вада, а лише одна з форм нормальності. Цей рік став остаточним ствердженням нової суспільної норми, яку нам намагаються вкласти в голови, у тому й через кінематограф.

Якщо б не «Нова хвиля» з одного боку планети – у європейській Франції 60-х років минулого століття, і не Новий Голівуд з іншого боку – в Сполучених Штатах 70-х, світ кіно так і залишався б консервативним, залізобетонним монолітом, не адекватним часу і суспільству. Одначе, вибух свободи автоматично означав і часткову втрату контролю за подальшим рухом вперед – якщо ти швидко біжиш, ти можеш вибігти за межі освітленої частини дороги, і бігтимеш вже в темряві.

У цьому випадку є великий шанс не побачити стіни перед собою. Занадто вільні, занадто розкуті режисери й актори вимагали більше енергії, підживлювати яку штучно здатні лише наркотики.

Так у Голлівуді 70-х років почали вирувати кокаїнові завірюхи. Натомість у стосунках між колеґами гомосексуальність стала продовженням «революційного» протесту проти консерватизму студій і суспільного ладу. У фільмах це теж проявлялося, але поодинокими штрихами, і не в кіно масовому, залишаючись марґінальними проявами, мистецькими викрутасами, лише додатковими нюансами для підкреслення головних моментів картини…

Сьогодні ми маємо іншу ситуацію – гомосексуалізм присутній в кіно як звичне, зрозуміле – нормальне, і ледве чи не в кожному другому фільмі. Навіть в дитячому мультику «В пошуках Дорі» головну героїню в американській версії озвучує відкрита лесбійка Еллен Де Дженерес, а в епізоді ми бачимо лесбійську парочку, що возить візочок з дитинкою.

Щоправда, це лише епізод, мало помітний, якщо не дивитися прискіпливо і навмисно не зауважувати таких дрібниць. Але в цьому й сенс: норма не кидається в очі, тому, власне, й є нормою – загальнозаведеним, типовим, звичайним. Отже, сенс всіх цих незакцентованих і, навпаки, акцентованих в кіно моментів – створити нову картину уявлення суспільства про те, що є нормальним.

Американський електроінженер і юрист, старший віце-президент Макінського центру публічної політики Джозеф Овертон наприкінці ХХ сторіччя описав технологію, за якою будь-що в суспільстві, визнане неґативним і неприйнятним, здатне перетворитися на прямо протилежне і врешті бути затвердженим на законодавчому рівні.

За приклад він узяв канібалізм, і, використовуючи цю технологію, в п'яти пунктах продемонстрував її слушність. Коротко все виглядає так. Починається все від простого обговорення забороненої теми – строго в межах наукового дискурсу, де буде заявлена (науково) сама можливість існування теми. Поява групи «радикальних канібалів» через ЗМІ поширить цю ідею на загал. Потім назва, яка так дратувала людей, міняється на евфемізм. Потім вигадується історичне підґрунтя, яке леґітимізує поняття.

А згодом називають радикалами вже тих, хто був проти «радикальних канібалів», додаючи їх до фашистів, куклукс-клану та інших офіційно аґресивно неґативних формацій.

Паралельно наводяться приклади тих, хто був явно чи нібито справжнім канібалом, але постраждав за це у фашистському суспільстві. Це все максимально поширюється через телевізор та інтернет, кіно, музику і літературу.

Поки нарешті не виноситься – як одна із свобод – на рівень обговорення в сенаті-парламенті-сеймі й офіційно стає нормою. Ця технологія називається «вікном Овертона». На її прикладі можна побачити, як ще донедавна табуйована тема гомосексуалізму вкарбовується, зокрема через кіно, у свідомість мас як право окремої людини на вибір і, відповідно, як нормальність для всіх.

…Ще зовсім недавно, посеред XX століття, пропаґанда гомосексуалізму заборонялася по всьому світі. І в кіно ця тема суворо контролювалася, зокрема структурами з цензури. Втім 1952 року Верховний суд Сполучених Штатів, працюючи над справою щодо фільму «Диво» Роберто Росселліні, визнав цензуру в кіно неконституційною, користуючись 1-ю і 14-ю поправками до Конституції США про свободу слова і преси. Відтоді свобода кіновисловлень пішла дуже далеко.

Зрозуміло, гомосексуалісти як герої, а гомосексуалізм як тема не раз ставали частинками фільмових пазлів. Стрічки італійця Лукіно Вісконті '60–70-х років («Смерть у Венеції», «Людвіг») та британця Дерека Джармена '80-х («Себастьян», «Караваджо») входять до скарбниці кінематографу світу.

В США чи не першим фільмом, де присутні гомосексуальні конотації, був «Опівнічний ковбой» Джона Шлезінгера з Йоном Войтом і Дастіном Хоффманом в головних ролях. А в 70-му році вийшов вже відверто гомоеротичний і дуже сміливий, з огляду на час, фільм – «Оркестранти» Вільяма Фрідкіна.

Та це була стрічка не студійна, камерна, великого розголосу на могла мати, бо її прокатали в обмеженій кількості кінотеатрів. Хмарочос з цих цеглинок почав рости пізніше.

1991 року вірус СНІДу призвів до смерті всепланетного улюбленця і лідера гурту Queen Фреді Меркурі. Хтось із подивом, хтось із захватом дізнався, що він був гомосексуалістом. Та він не перший, хто захворів на СНІД через нетрадиційні зносини, – за 8 років перед тим помер ще один видатний музикант, Клаус Намі.

Але смерть саме Меркурі примусила мільйони фанатів року оплакувати його як жертву несправедливості життя: чому не можна робити те, що хочеш, не зачіпаючи інших людей, і не страждати при цьому?

Два роки потому вийшов фільм «Філадельфія» Джонатана Демме, де головний герой – хворий на СНІД гомосексуаліст у виконанні голлівудської зірки Тома Хенкса. Та акцентом у фільмі є професіоналізм героя, якого звільнили з роботи не через його погане знання права, як юриста, а через його хворобу і нетрадиційну сексуальну орієнтацію. За цю роль Хенкс отримав «Оскар», фільм зібрав понад 200 мільйонів доларів по всьому світі, а президент Білл Клінтон змінив законодавчі дії щодо гомосексуалістів в армії.

Доти служити їм у війську заборонялося, але у грудні 1993 року було ухвалено компромісне рішення за формулою «не питай, не говори», тобто ти не гомосексуаліст, поки про це нікому не сказав.

Окрім того, «Філадельфія» промовляла про право на особисте життя, а також про примирення з батьками, які не прийняли вибір своїх дітей. Вже 2009 року у фільмі «Молитва за Боббі» ця тема прозвучала набагато голосніше: коли син героїні Сіґурні Вівер наклав на себе руки через своє нещасливе гомосексуальне кохання та неприйняття мамою його сексуальної орієнтації, мама стає ревною поборницею вільного вибору і противницею гомофобії.

Власне, на прикладі цих двох фільмів ми маємо перелом ситуації. Це сталося протягом останніх 15–20 років, а в наш час проблематики і поготів вже ніби й не існує, з огляду на серіали про гомосексуалістів, що мають родини і виховують усиновлених дітей. Все пішло з першого законодавчого дозволу, від жалю та неприйняття і дійшло до утвердження права на вибір.

Таких фільмів – сотні. Багато з них стосуються відомих людей, в багатьох з них знімаються зірки кіно. Олександра Македонського в однойменному фільмі Олівера Стоуна втілив секс-символ Голівуду Колін Фаррелл. В «Маленьких залишках» йдеться про Федеріко Ґарсія Лорку, геніального іспанського поета-гомосексуаліста, а його друга, Сальвадора Далі, у фільмі грає Роберт Паттінсон. В «Самотньому чоловікові» режисера і модельєра Тома Форда його альтер-еґо зіграв знаний актор Колін Ферт.

Улюбленець мільйонів дівчаток Леонардо Ді Капріо грає Гувера в біографічному фільмі Клінта Іствуда «Дж. Едґар», де йдеться не тільки про політичну кар'єру колишнього голови ФБР, а й про його гомосексуальний зв'язок. Про гомосексуалістів, крім, звісно, відвертих ґеїв Педро Альмадовара і Ґаса Ван Сента, знімають свої фільми Ксав'є Долан і Том Тиквер, Вонґ Кар-вай і Енґ Лі, Абделатіф Кешіш і Стівен Фрірз, Стівен Содерберґ і Тодд Гейнс.

А після «Горбатої гори», яка отримала «Оскар» як кращий американський фільм 2005 року, зіграти гомосексуаліста, здається, стало модним: за Джейком Джілленголом і Гітом Леджером ґеїв грали такі зірки кіно, як Джон Малкович і Шон Пенн, Джім Керрі та Юен Макґреґор, Метт Деймон та Майкл Дуґлас, Бенедикт Камбербетч і Антоніо Бандерас, Джуліанна Мур і Аннетт Бенінґ, Кейт Бланшетт та Руні Мара. І все це впливає на глядача.

Коли він бачить гарного і визнаного актора в образі, що не критикується, а навпаки – преміюється, у глядача автоматично складається позитивне враження про героя.

Фільм 2010 року «З дітьми все гаразд» американської режисерки українського походження Лізи Холоденко, відкритої лесбійки, довів тему статевих девіацій до нового рівня, щоправда, дуже подібного до абсурду: в сім'ї лесбійок стається катастрофа – одна з жінок зрадила свою партнеру і переспала з чоловіком... Тож маємо ще один поворот стежки, твореної технологією «вікна Овертона»: після «сміливості» ми пройшли пункт «чому б ні?», дійшли до «моди», яка набула «позитивного сенсу».

Важливою станцією на цьому шляху став серіал «Нова норма», де серед головних героїв є парочка чоловіків-гомосексуалістів, які хочуть всиновити дитину. Він був не перший, навіть більше – до нього був цілий ланцюжок серіалів з темою гомосексуалізму всередині: і «Ангели в Америці», і «Американська сімейка», і цілий рій продукції для малих і веб-каналів.

Але вперше подібний серіал показали на телеканалі планетного масштабу 20th Century Fox Television. Незважаючи на те, що його закрили після першого сезону, суть появи зрозуміла: тема і сміливість у її висвітлені – переконливі ознаки впевненості у своїй позиції тих, хто за всім цим стоїть. А назва, як прапор більшовиків, підкреслювала ціль і цілеспрямованість творців. Глядачам нарешті сказали, що таке «нова норма», і сказали про це максимально великій аудиторії.

Потому й інші телевізійні гіганти США випустили свої серіали про гомосексуалістів: і CBS («Партнери»), і АВС («Фостери»), і НВО («В пошуку»). А Netflix, тепер найбільш поширений світом американський провайдер, випустив аж два телешоу, що 100% підкорили аудиторію: «Помаранчевий – хіт сезону» і «Восьме відчуття» сестер Вачовських, які перед тим були братами, але обидва змінили стать.

Фактично глядача закидали найбільш глядацькою і найвпливовішою формою перегляду – серіалами, і такого доброго ґатунку, що на кожну нову серію чекають ледь не як на інтелектуальний, правдивий наркотик. Причому гомосексуалізм в цих серіалах так органічно впаяний у тло екранного життя, що він не сприймається як щось заборонене і неприйнятне.

Ще й повсюдно введене цькування тих, хто не визнає такого способу сексуальних стосунків – таких людей називають гомофобами, і може настати час, коли за це будуть не тільки критикувати, а й судити. Це як гіпноз: заспокойся, кажуть тобі, все добре, нічого надзвичайного не відбувається, ти звикнеш…

…Під цю заспокійливу дудку сталося те, що й треба було довести: 26 червня 2015 року Верховний суд Сполучених Штатів дозволив усім штатам реєструвати одностатеві шлюби. «Вікно Овертона», відкрите на провітрювання, врешті відчинили настіж.

На початку цього року на одному з найбільших кіносайтів світу, Variety, з'явилася заява антидифамаційної групи Сполучених Штатах (скорочено – GLAAD). У ній йдеться про те, що було вивчено кіноринок минулого року і висновок з нього такий: зокрема, зі 126 стрічок, випущених 2015-го найбільшою студією Голлівуду, Walt Disney, лише 22 фільми мали ознаки ЛГБТ-спільноти.

А це, на думку організації, дуже схоже на дискримінацію. Тож було б добре, сказано у заяві, щоб до найбільшої кінофраншизи світу, «Зоряних воєн», додати героя-гомосексуаліста чи героїню-лесбійку.

Добре, що головна героїня тепер – жінка, йдеться далі в заяві, добре, що другий головний герой – афро-американець, але при тому антидифамаційна група вважає, що в 7-й серії «Зоряних воєн» утворилося цікаве нове тріо, яке дозволяє творцям створити свіжі історії з ознаками лесбійок та гомосексуалістів.

Те саме почали говорити і про другу частину мультфільму «Крижане серце» – мовляв, треба зробити головну героїню, Ельзу, лесбійкою, бо її самотнє життя до цього дуже добре надається. Через ці розмови компанія Walt Disney почала переробляти сценарій і трохи перенесла дату релізу мультику, перша частина якого зібрала по світі понад 1 мільярд 200 мільйонів доларів.

Так само було і з прибутковим «Днем незалежності» Роланда Еммеріха – його дуже очікуваний сіквел вийшов на початку літа, і там кілька героїв мали очевидно нетрадиційну сексуальну орієнтацію.

А ще через місяць після нього вийшла нова серія франшизи «Зоряний шлях», де одного героя, невідомо з якої причини, перетворили на гомосексуаліста. Нова серія франшизи «Зоряні війни» вийде в грудні.

P.S. В науково-фантастичному романі Джо Голдемана «Нескінченна війна» є один цікавий сюжетний момент: на Землі після XX сторіччя кардинально змінилися статеві стосунки – всі стали гомосексуальними, а дітей вирощують ін-вітро. До цього призвела одна теорія, на яку з часом повелися всі.

Втім за кілька століть потому було доведено, що теорія хибна, і все повернулося до традиційного способу стосунків чоловік-жінка… Навряд чи цю книжку екранізують в такому вигляді, якщо взагалі скоро не назвуть фашистською і не спалять як екстремістську літературу.