За соборну літературну мову

30 червня, 13:13
Науковий виклад Архиєпископа Іларіона у Кракові

Науковий виклад Архиєпископа Іларіона у Кракові

Дня 2. лютого 1941 р., заходом Наукової Ради Українського Центрального Комітету у Кракові архієпископ Іларіон (д-р Іван Огієнко) виголосив виклад у переповненій салі УОТ на тему: Українська літературна мова та її значіння в розвою нації .

На вступі прелєґент ствердив, що між літературою та звичайною мовою є деяка різниця. Звичайна мова, оперта на місцевих говірках, вживає паратакси , рівнорядних, головних речень, зате літературна й наукова мова вживає гіпотакси , підрядних, побічних речень.

В XІ. столітті наша літературна мова була староцерковно-словянська. З половини XVІ. століття повстає нова наша літературна мова канцелярійна. При кінці XVIII. стол. Котляревський вживає літературної мови, опертої на народній мові, з домішкою архаїзмів і русицизмів. Котляревський увів до літературної мови полтавську говірку, Квітка харківську, М. Вовчок ввела дуже гарну народню складню. Куліш творить літературну й наукову мову, при праці над своїми перекладами з чужих мов.

Одначе головним творцем нашої літературної мови став Шевченко. Він був селянин, одномовний, думав по українському, не ходив до російської школи, мав сильне мовне почуття, не вживав місцевих слів, довго виправляв свою мову. Походив з центральної України, де перехрещуються східні говірки з західніми, та черпав з цієї криниці української народньої мови.

Київські та полтавські говірки лягли в основу української літературної мови. Пізніше й західні, галицькі говірки ввійшли до літературної мови. Від них прийнялося м. ін. від (східньо-українське од ), що тепер є в літер. мові. Теперішня наша літературна мова витворилася зі східніх і західніх говірок. Від 1917 р. почала витворюватися одна, соборна, літературна мова.

Одна літературна мова повстає скоріше в державних, ніж у недержавних народів. На її уформування складається багато чинників.

1. Школа. У школі найбільше кується літературна мова. Учитель повинен від 1. року науки привчати дітей до літературної мови. Тимчасом у Східній Україні до 1917 р. зовсім не було українських шкіл, а в Галичині не працювали у школах над літературною мовою.

2. Церква. На всіх українських землях з різних причин донедавна мало звертали уваги на українську літературну мову в церквах. Тепер справа ця змінилася на краще.

3. Державне життя . Всі уряди, суди й державні установи державних народів вживають літературної мови.

4. Література. Сама література є великим двигуном літературної мови. Письменники з Наддніпрянщини дуже дбали про літературну мову, зате з Галичини менше. Щойно після 1917 р. почали наші західні письменники вживати одної літературної мови.

5. Преса. Дуже великий вплив на вироблення літературної мови має преса. Багато людей, особливо тепер, читає тільки пресу. Тому велике значіння в кожній редакції має мовний коректор, що читає всі матеріяли.

6. Театр. Живе слово зі сцени мусить бути виголошене в літературній мові. Недопустимі є різні місцеві говірки на сцені.

7. Св. Письмо. Це також дуже важний чинник. В деяких народів літературна мова почалася від перекладу Св. Письма, (у німців Лютер). Св. Письмо читають дуже часто й вчаться на ньому мови. Перші переклади Св. Письма в українській мові були в XVI. ст. Переклад Куліша не поширився. Минулого року вийшов переклад Св. Письма прелєґента (проф. І. Огієнка) у 50.000 примірниках, що за 10 місяців усі розійшлися. Євангелія це могутній двигун літературної мови.

8. Мовний журнал. Всі народи мають свої мовні журнали, що плекають свою літературну мову. Прелєґент видавав 7. літ мовний місячник Рідна мова .

9. Уряд мовної поради. В усіх державних народів є уряди мовної поради. Хоч німецька літературна мова яка вироблена, то є німецький уряд такої поради.

10. Жінка. Жінка-мати відіграє величезну ролю у вивченні літературної мови. Тимто й називають рідну мову матірною мовою. Та не всі наші матері говорять доброю літературною мовою. Жінки в багатьох народах були важним чинником у розвою літературної мови.

Літературна мова творить з різних племен одну націю, має величезне значіння для витворення національного почуття національної культури.

Літературна мова це чинник, що обєднює народ, творить свідомість єдности й соборности. Соборна літературна мова цемент, що обєднює всі племена в одну націю. Без соборної літературної мови немає свідомої нації.

До 1917 р. були такі великі різниці між літер. мовою Галичини й Наддніпрянщини, що галицькі шкільні книжки й проповіднича література була майже незрозуміла для українців Східньої України. До 1917 р. були дві українські літературні мови. Потім почалася праця над витворенням одної соборної літературної мови.

Без спільної літературної мови нема нації. Є тільки збір племен.

Від 1917 р. почалася в Галичині незвичні творча праця за витворенням одної літературу мови. Подібна праця йшла на Буковині, Закарпатті й в Америці. Сталося чудо. Галичина зєдинилася духово, мовно. Сучасна літературна мова в Ґен. Ґубернаторстві ще не зовсім соборна, хоч є вже зміни на краще.

Хто не вчиться літературної мови не буде її знати. Не вистане покликуватися на свою місцевість, чи на свою бабуню. Покійний поет Б. Антонич, вивчив за 3 роки соборну літературну мову, хоч йому, як лемкові, дуже важко було її опанувати, особливо через наголос. При бажанні кожний може вивчити соборну літературну мову. Треба дбати, щоб у дома, школі, церкві, в письменстві та в часописах була гарна, літературна мова. Це національний обовязок усіх українців дбати, щоб запанувала одна, соборна, літературна мова!