PromoPromo

3 липня 964 року

Ми живемо у дивні часи, коли нам належить знайти відповідь на питання: "хто ми і звідки?"

Ми живемо у дивні часи, коли нам належить знайти відповідь на питання: хто ми і звідки? Для того, щоб впевнено крокувати у майбутнє.

Самоствердження - гарна річ, але ми не маємо сподоблятись до рівня хворих сусідів і переймати їхні вологі міфологеми. Мова йде не про Вєлікую Атечствєнную 1941-1945 . Але про 3 липня 964.

Про перемогу над військом Хозарського каганату нашої пра-держави під керівництвом Святослава Ігоровича Завойовника. З цієї події сьогоднішні люмпени та близькі їм за духом дурні зробили аналог подібний до вже знаймого Побєдобєсія , але не над хвашистамі , але над дрєвнімі жидамі, масонамі, ріптілоідамі, нєрускімі .

З другої половини VII до кінця VIII століття йшли постійні Арабо-хозарські війни за данними візантійських, перських та арабських хроністів. Арабський халіфат, що набрав шалених обертів у завоюванні всього і вся, ступає чоботом воїнів Аллаха на терени сучасної Східної Европи. В цих війнах основу Антиарабського супротиву склав Хозарський каганат, наступник Великої Булгарії - першого власне тюркського державного утворення на теренах Європи. Союзниками їх у цій боротьбі за візантійськими та арабськими хронічкам були залежні від них народи Поволжя, Прикавказзя, а також, у деяких епізодах, Імперія Ромеїв та слов`янські племені групи з Подніпров`я. Цей супротив, що відзначався зрадами/перемогами все ж зупинив просування арабів.

Хозарське суспільство, перебуваючи у ролі авангарду у цьому протистоянні, прийняло на себе левову частку семітської культурної експансії двох напрямків: Іслам та Юдаїзм. В сукупності з вже присутнім там Християнством та язичницькими племінними віруваннями - хозарська культура стала унікальним явищем для тих часів. Але це заклало підвалини для подальшої зміни політичного устрою. Наряду з Каганами постала влада Беків, що фактично одночасно з каганами без чіткого розмежування влади здійснювали функції монархів. Вони, нерідко, були представниками різних релігійних течій, як правило - юдаїзм/іслам. Так само розділеною на різні конфесійні угрупування стала хозарська аристократія. Це призвело до значних проблем та казусів як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронті впродовж IX століття.

Вочевидь, після Арабо-хозарських війн колишні союзники стали конкурентами. Хозарам вдалось перемогти розрізнених військово-племенних ватажків - князів найближчих слов`янських племен, і накласти власну данину за захист .

Цікаво, що поглиблюючись у хроністику тих часів із різних джерел можна зробити висновок, що тодішні київські/полянські політичні діячі (принаймні князі та їх посли) послуговувались панегириком каган в якості монархічного титулу задля ствердження доцільності власної влади над слов`янськими племенами. Так з`явилась гіпотеза про Руський Каганат.

Хай там як, а вже ближче до середини IX століття полянам вдалось повністю звільнитись від данини на користь хозарських володарів.

З приходом до Києва нової династії - Рюриковичів, та внаслідок їх успішної політичної експансії на найближчі слов`янські (та не тільки) племена, змінюється баланс сил та інтересів. Хозари втрачають контроль над степом між Доном та Волгою через просування печенігів та огузів, що суттєво загострює політичну кризу та ускладнює контроль за залежними приволзькими тюрськими, фіно-угорськими та слов`янськими племенами.

Це змушує Хозарських дуалістичних володарів постійно балансувати між руською фракцією, фракцією кочівників, фракцією ісламських прикаспійських еміратів та Візантійською Імперією, часто Каган та Бек ставили в зовнішній політиці на різні фракції впираючись на підтримку єдиновірних хозарських аристократів.

Послаблення військового контролю та слабкість влади хозарських намісників на Волзі зацікавили молодого і амбітного Великого Князя Святослава Ігоровича. Річ у тім, що у східній Європі було три головних торгівельні шляхи:

  1. Скандинавія - Ладога - Новгород - Київ - Візантійська Імперія;
  2. Скандинавія - Ладога - Білоозеро - Булгар - Ітиль - держава Саманідів;
  3. Китай - Ітиль - Саркель - Танаїс - Тьмутаракань - Візантійська Імперія.

Перший Святослав майже повністю контролював, що давало шалені прибутки від міжнародної торгівлі. Два інших були майже повністю під контролем Хозарського Каганату.

Конструктивна для тих часів жадібність Святослава (а може і його матері) призвела до успішної Хозарської кампанії руських завойовників, що складалась, за версією саманідських та візантійських хроністів, з трьох напрямків-етапів: перший, встановлення контролю над лінією Білоозеро - Булгар, другий - над лінією Тьмутаракань - Танаїс - Саркель, третій - Ітиль (столиця) - Самандар.

Подальша політика щодо новопідкорених земель дає розуміння, що, крім контролю над середньовічним потоками бабла та (можливо) жадоби до слави, Святослав не мав жодних мотивацій в військовій кампанії проти Хозар 964-966 роках.

Успіх прагматичного характеру (контроль над новими торгівельними шляхами) був сумнівний, через короткотривалість та проблему печенігів, що стали головним болем Київської держави аж до перемоги над ними Святославового онука Ярослава Володимировича Мудрого. Успіх особистий, як славного завойовника, живе й досі. Прославляти будь-які успіхи з історії наших пращурів - правильно. Правильно їх популяризувати.

Але, перш ніж братись за цю справу, варто розібратись, чи нема у словах: 3 липня 964 року День Великої Перемоги Князя Святослава над Хазарським (ХАзарським, Карл) Каганатом - пропагандистської туфти ? Натяки, а тим паче твердження про національно-расово-релігійну боротьбу у контексті Русько-хозарської війни 964-966 років - маячня з якої зростає сучасний квазінауковий міф юдейської змови по реваншу Нової Хазарії над нащадками слави Святослава - українцями та (лол) росіянами.