PromoPromo

Адміністративний та військово-політичний устрій Запорізької Січі

З самого початку свого існування Запорізька Січ була своєрідною військово-політичною організацією республіканського типу.

З самого початку свого існування Запорізька Січ була своєрідною військово-політичною організацією республіканського типу. Вищим органом влади на Січі була військова рада, яка вирішувала найважливіші питання військового та політичного характеру, про розділ земель, угідь та ін.

Рада обов’язково збиралася тричі на рік: на початку року, на Великдень і Покрову Пресвятої Богородиці. Крім цього раді проводились в разі гострої необхідності, а також на вимогу козаків. Участь в раді могли приймати всі козаки, приписані до куренів, маючи рівне право голосу незалежно від того, рядовий він чи посадова особа. Голосували вигуками і підкиданням шапок вгору.

Звичайним явищем на радах були суперечки і бійки між рядовими козаками («сіромою», «голотою») і заможними («дуками»), а також між козаками різних куренів.

Особливу роль грала січнева рада. «Ще за кілька днів до настання нового року всі козаки, що знаходилися в зимівниках, на річках, озерах, степах і плавнях, що займалися хто домашнім господарством, хто рибальством, хто звірячої охотою – всі поспішали, на увазі майбутнього поділу земель і виборів старшини, в столицю своєї козацької громади – Січ».

Рада, яка збиралася на початку кожного року, обирала адміністрацію коша – козацьку старшину, що складалася в основному із заможних запорожців. Вищим посадовою особою був гетьман або кошовий отаман.

З середини XVII в. обраний на цю посаду називався тільки кошовим отаманом. Кошовий отаман очолював виконавчу владу на Січі, а у воєнний час ставав гетьманом і наділявся великими повноваженнями. Важливо підкреслити, що життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки не відрізнялася від життя інших козаків: він перебував у тому ж самому курені, в якому перебував до обрання на високу посаду, харчувався і одягався «із загального військового скарбу».

Ближче до кінця існування Січі старшина стала обзаводитися окремими будинками. На січневій раді обирали також суддю (розбирав судові справи, але остаточне рішення приймав тільки кошовий отаман), писаря (відав канцелярією і зв’язками Січі з сусідніми державами), обозного (командував артилерією), осавулів (відповідали за порядок і військову виучку козаків), гармаша (відав січовим арсеналом зброї і одночасно в’язницею), толмача (очолював розвідку козаків і був перекладачем) та іншу старшину. Курінні отамани і курінна старшина обиралися козаками кожного куреня.

Процедура виборів старшини з усіма її позитивними і негативними моментами докладно викладена Д.Яворницьким. Вибори проводилися і в паланках. Влада в паланках належала паланковій старшині, до якої належали: полковник, суддя, писар, осавул, а в слободах – слобідські отамани.

Велике значення в житті Січі мала і старшинська рада. У ній, крім старшини, завжди брали участь «вельможні» або «старі», тобто впливові козаки. Частина з них вже раніше виконувала старшинські обов’язки. Радячись, старшина і впливові запорожці вирішували поточні питання, пропонували до обговорення на військовій раді назрілі серйозні проблеми і т.д.

У мирний час влада старшини була обмежена, але в періоди походів і битв вона ставала абсолютною, включаючи право застосування смертної кари. Однак, якщо хтось із козацької старшини сам порушував усталені в Січі закони або рішення військових радий, то його знімали з посади або зраджували страти. Запорізька Січ мала свої символи державності і влади, так звані клейноди (в перекладі з німецької – коштовності), вручаємо старшині. Вперше клейноди були подаровані Війську Запорозькому польським королем Стефаном Баторієм 1576 р. До них належали: корогва (прапор), бунчук (довге древко з круглим мідним або позолоченим навершшям, пучком кінського волосся і червоними мотузками), булава, печатка із зображенням козака з мушкетом .

З часом до клейнодів зарахували також перначі (символ влади полковників), литаври, срібну чорнильницю (каламар) – атрибут військового писаря, значки та ін. 1 — хоругва, 2 — бунчук, 3 — пірнач, 4 — булава, 5 — печатка Клейноди вручалися тільки встановленим представникам козацької старшини. Символом влади гетьмана і кошового отамана була булава.

Козацькі полковники мали перначі (шестопер) – ребристі булави менших розмірів, які носили за поясом. На круглої печатки, зробленої зі срібла, був зображений озброєний козак. По колу друку був напис: «Печать славного війська Запорізького Низового». Печаткою розпоряджався військовий суддя. Паланкові і курінні печатки були круглої і трикутної форми з зображеннями левів, оленів, коней, зірок, місяця, шабель, луків та ін. Хоругва переважно була малинового кольору з вишитими зображеннями гербів, святих, хрестів і т. П. Хоругва вручалася всьому війську, і носив її хорунжий.

Бунчук вручався кошовому отаману або гетьману, але носив його бунчужний.

Литаври – великі мідні казани, обтягнуті шкірою, служили для подачі різних сигналів. Литаврами відав довбиш. Основний атрибути козацтва зберігалися в січовій Покровській церкві і виносилися тільки за особистим розпорядженням кошового отамана. Після ліквідації козацтва і зруйнування Запорізької Січі вцілілі клейноди були вивезені в Петербург і Москву, де знаходяться і в даний час.

Писаних законів на Січі не було, а ті, які існували в Литві та Польщі козаки не визнавали. Тому право, закон на Запоріжжі базувалися виключно на звичаях і традиціях козацького життя. Зберігачем права і норм закону був суддя. Він був другим за значимістю серед старшини після кошового отамана. Покарання за злочини були досить суворими, особливо за вбивство, зрада, злодійство і деякі інші, які передбачали смертну кару.

В цілому, суспільно-політичного устрою Запорізької Січі були властиві значні риси демократії. Тут визнавалося право козаків на особисту свободу, участь у вирішенні всіх найважливіших питань життя Січі, а також право обирати старшину і самому бути обраним на будь-яку посаду, володіти землями, займатися промислами та іншими видами господарської діяльності.

У той же час на Запоріжжі поряд з повноправними козаками – «товаришами» були й неповноправні – «новаки», джури, молодики, пахолки і інші, які обслуговували заможних козаків. «Новаки», зокрема, протягом трьох років не мали права брати участі у виборах старшини і т.п. козацькі литаври У другій половині XVI в. запорожці створили значне військо, що мало струнку організацію і називалося «Військо Запорізьке».

Основну його частину складала піхота, а кіннота була нечисленною. На озброєнні були гармати, мушкети, пістолі, шаблі, сокири, бойові ножі, списи, луки, ятагани і ін. Яворницький писав, що по озброєнню «запорізькі козаки перевершили навіть Західну Європу». На чолі Війська Запорозького стояв гетьман або «старший». Військо ділилося на полки під командуванням полковників; полки – на сотні, очолювані сотниками, а сотні – на курені (десятки) на чолі з курінними отаманами. Кожен козак, будучи членом запорізького товариства, зобов’язувався по черзі нести військову службу. Головним місцем служби була Січ. Козак мав прибути туди за першим наказом курінного отамана.

Одна частина запорожців несла службу в січовому гарнізоні, інша – виконувала обов’язки каральних в степу, третя – в артилерії і т.д. Січ мала свій флот, який складався з великих човнів – «чайок» або «байдаків», що досягали 20 метрів довжини, 3-4 метрів ширини з висотою бортів до 2,5 метрів. Човни оснащувалися вітрилами, двома рулями. 10-15 парами весел. Їх місткість досягала 50-70 озброєних козаків з 4-6 невеликими гарматам, а також запасами боєприпасів та продовольства. В морські походи споряджали 80-100 і більш «чайок», які перетинали Чорне море і досягали берегів Туреччини за 36-40 годин. У другій половині XVI в. морські походи запорізьких козаків стали звичайним явищем. Запорожець, який жодного разу не був у морському поході, взагалі не вважався справжнім козаком. В 1575-1576, 1578, 1582, 1586-1590, 1593-1595, 1599 рр. козацькі «чайки» промишляли поблизу берегів Криму, біля Гезлева (сучасна Євпаторія), Кафи, Очакова, Кілії, Варни, Трапезунда, Синопа і Стамбула.

Неймовірно зухвалими були походи запорожців і нападу на Синоп і передмістя Стамбула в 1614 і 1615 рр. Успішні морські походи організували: П. Сагайдачний, О.Голуб та інші козацькі ватажки. Французький військовий інженер і картограф Г.Боплан не тільки залишив опис флоту запорожців, а й докладно виклав відомості про морські походи, про вишкіл і хоробрості козаків, про успіхи невдачах запорожців. У постійній боротьбі з ворогами запорожці створили самобутнє військове мистецтво. Вони вміло боролися як на суші, так і на морі. Їх сміливість і відвага викликали захоплення сучасників, в тому числі і ворогів. Турецький літописець Наїма (ХVII ст.) Так висловлювався про козаків: «Можна сміливо сказати, що в усьому світі не знайдеться людей більш сміливих, які менш піклувалися б про життя, менше боялися смерті; досвідчені в морській справі люди розповідають, що ця голота своєю спритністю і відвагою в морських битвах страшніше всякого ворога ». Запорізькі козаки були не тільки хоробрими воїнами.

Вони були вірними товаришами, безкорисливими і добрими друзями, шанобливо ставилися до старших і заслуженим людям, виявляли щедрість і гостинність, високо цінували особисту свободу, зневажали злодійство і зрада. У той же час «Темними сторонами характеру запорізьких козаків було те, що багато хто з них любили прихвастнуть своїми військовими подвигами, любили пустити пил в очі перед чужими, похизуватися своїм убранням та зброєю».

Для частини козаків були характерні легковажність, непостійність, безтурботність, лінощі, пристрасть до спиртного. Представляючи собою значну військову та політичну силу, Запорізька Січ лише номінально була підвладна уряду Литви, а потім і Речі Посполитої, далеко не завжди вважалася з його волею і часто виявляла самостійність у своїй внутрішній і зовнішній політиці. Вже наприкінці XVI в. вона почала відігравати помітну роль у міжнародних справах.

Уряди Московської держави, Туреччини, Австрії, Венеції, Молдови та інших країн встановлювали зв’язки із запорожцями, запрошували їх до себе на службу або просили надати тимчасову допомогу у війнах зі своїм противником. Таким чином, Запорізька Січ, маючи свої органи самоврядування, закони, певну територію, символи державності, підтримуючи відносини з іншими країнами, фактично користувалася правами державно-політичної автономії і представляла собою козацьку республіку.

Вона зіграла величезну роль в історії України XVI – XVIII ст., Так як з появою Січі український народ отримав потужну опору в боротьбі проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту, а також захист від набігів татар і турків. Козаки своєю боротьбою підтримували серед населення України дух протесту проти гнобителів, піднімали його на боротьбу за свободу. Запоріжжя було пристанищем для багатьох пригноблених і знедолених, вогнищем соціальних рухів і повстань, а пристрій Січі стало зародком української козацької державності.