Битва на Синіх Водах 1362 року

2 березня, 22:38
Звільнення Київщини від монголо-татар військами ВКЛ на чолі з князем Ольгердом

650 років тому литовсько-русинське військо в складі військових загонів з Литви, Полісся та північної Білорусі, яким командував великий князь Ольгерд [Альгірдас, Algirdas], завдало нищівної поразки військам Золотої Орди на березі р. Сині води(сучасна річка Синюха на Кіровоградщині), завдяки чому Київ та українські терени колишньої Русі було остаточнозвільнено від монголо-татарського панування...

У 1362 році Полісся перебувало в складі Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського (ВКЛ), на чолі якого стояв великий князь Альгірдас або по-слов янськи Ольгерд.

Старший син великого князя Гедиміна [Гядімінас, Gediminas] народився 1296 року. У віці 24 років стає князем Вітебським на Білорусі, у 1345 році за підтримки свого брата Кейстута [Кястутіс, Kęstutis] позбавляє влади у Вільнюсі Євнута [Яунутіс, Jaunutis] й стає новим великим князем ВКЛ.

Брати Ольгерд і Кейстут перевершували інших вихованням, вдачею, статністю, уродженою лицарською мужністю й багатьма іншими шляхетними властивостями, тому вони більше за інших братів любили один одного - вказує Хроніка польська, литовська, жемайтіська та всієї Русі київської та московської Матвія Стрийковського [Мацей Стрийковскі, Maciej Stryjkowski].

Улюбленою резиденцією князя був замок Мядінінкай поблизу Вільнюса. Хроніка Биховця подає свідчення сучасника-хрестоносця, що побував із посольством при дворі Ольгерда: Князь має величний вигляд: його обличчя рум яне, довгасте, ніс великий, очі блакитні й дуже виразні, брови густі, світлі, волосся і борода світлорусі з сивиною, чоло високе й лисе, зросту вище середнього, ані товстий, ані худорлявий, говорить голосом гучним, виразним і приємним, прекрасно їздить верхи, але ходить накульгуючи на праву ногу, тому зазвичай спирається на ціпок; по-німецьки розуміє дуже добре й може вільно розмовляти, проте завжди говорить із нами через перекладачів .

Політичні таланти князя літописець характеризує таким чином: Сей Ольгерд дуже розумним був і багатьма мовами говорив, іперевищував саном і владою всіх, і стриманість мав велику, від усякої суєти відвертався, на потіхи, на ігри та подібне уваги незвертав, але дбав день і ніч про державу свою... Бо звичай Ольгерда такий, ніхто не знав його, куди думав раттювиступити, або збирає багато воїнства, як і самі ті військовічини і рать вся не знали куди йдуть: ні свої, ні чужі, ні гостіприбульці: в таємниці все робив розумно, щоб не дійшловідомості в землю, на яку хотів йти раттю, і такою хитрістюзабрав багато землі, взяв багато міст і країн, не стільки силою,скільки мудрістю воювавши .

Одружений на русинці з Твері, князь Ольгерд провадить дуже активну східну політику, зокрема 1357 року до складу ВКЛ входить усе Східне Полісся, включно з Черніговом, Новгородом-Сіверським та Брянськом.

Великий князь Альгірдас

При цьому південні поліські території, особливо Київщина, а також Поділля та інші українські терени Русі продовжують перебувати під ігом Золотої Орди.

Зокрема, в Києві, що в результаті перемоги литовських військ князя Гедиміна в битві на річці Ірпінь 1321 року вперше було звільнено з під татарського панування, намісника ВКЛ, яким був князь Ольгимонт Гольшанський [Альгімантас, Algimantas Al ėni kis], від 1331 року змінює князь Федір-Гліб Іванович, котрий знову визнає себе васалом Золотої Орди.

Водночас з 1357 року монголо-татарська держава вступає в період міжусобиць, що позначається постійною зміною її правителів.

Великий князь Литви Ольгерд та його брат Кейстут, який опікується литовською політикою в Жемайтії, укладають мирну угоду з Німецьким Орденом (тевтонці), що дозволяє зосередити значні військові сили на південно-східних кордонах держави.

Битва на Синіх водах: напередодні

На початку осені 1362 року князь Ольгерд збирає велике військо у складі 20-25 тис. вояків, значну частину якого становлять власне литовські війська, а решту - русинські князівські дружини та шляхетське ополчення з усього Поліссята північних білоруських земель.

При цьому, як вказує у своїх дослідженнях старший науковий співробітник Інституту історії НАН України Фелікс Шабульдо, цілком вірогідно, що це був уже не перший похід литовців на чолі з Ольгердом в Дике Поле - перший відбувся раніше до гирла Дону та Азова.

На зустріч литовсько-русинському війську з Дикого поля вирушила монголо-татарська армія, на чолі якої стояли троє султанів Кримської, Перекопської и Ямбалуцької орд -Качибей-Керей, Кутлубах та Дімейтер.Точних даних про час та перебіг вирішальної для звільнення українських земель з-під татарського іга битви не збереглося. Однак історичні джерела вказують, що обидва війська стрілися восени 1362 року на переправі через Дніпро біля річки Сині води (сучасна Синюха) поблизу села Торговиці теперішньої Кіровоградської області.

Як вказує у своєму дослідженні кандидат історичних наук, начальник кафедри воєнної історії Національної академії оборони України Ігор Сокаль - сильною стороною армії Великого князівства Литовського була наявність постійного кінного війська, служба в якому була обов язковою для кожного феодала-землевласника. Багаті ж феодали повинні були озброїти за свій рахунок також кінний загін під власним прапором (корогвою). Тому ординці не змогли скористатися своєю перевагою багаточисельною кіннотою, оскільки литовці мали як легку, так і важкоозброєну, по суті лицарську, кінноту. Причому литовці становили приблизно половину своїх кінних військ. Друга ж половина кіннотників і майже всі піхотинці це були війська українських та білоруських удільних князів, які й керували своїми полками під час походів та боїв .

Битва на Синіх водах: перебіг

В умовах рівності військових сил Литовської й Татарської армій, долю битви вирішив воєнний талант князя Ольгерда, який застосував несподівану дня супротивника тактику.

Перед початком битви князь Ольгерд ділить усю свою армію на 6 загонів і розташовує її півколом по відношенню до ординців.

Битва на Синіх водах: схема

Татари йдуть в атаку своєю швидкісною кіннотою, що не знає рівних у степових битвах. Головна мета ординців - знищити центральні загони литовських і русинських воїнів, щоб зруйнувати бойове шикування й дезорганізувати армію супротивника.

Однак несподівано для татар військо Ольгерда розступається перед їхньою кіннотою - пропускаючи її вперед і при цьому нещадно обстрілюючи з обох боків.

Завдавши сильних втрат супротивнику, князь Ольгерд наказує розпочати контрнаступ.

У бій іде важка литовська кіннота. Загартовані у численних боях із залізними тевтонцями, литовські кіннотники продавлюють легку татарську кінноту, а піші загони армії Ольгерда намагаються її оточити.

Синьоводська битва 1362 року

Ординці не витримують удару й тікають, литовсько-русинське військо переслідує їхні залишки. На полі битви під Синіми Водами гинуть усі троє ординських султанів.

Синьоводська битва: наслідки

Блискуча перемога Ольгерда знаменує собою остаточне звільнення всіх поліських земель включно з Києвом, Поділля та значної частини Наддніпрянщини з-під Ординського іга.

Завдяки цьому Полісся вдруге в своїй історії об єднується в складі єдиного державного утворення на чолі з Великим князем Литви, Русі та Жемайтії Ольгердом.

Новим князем Києва стає син Ольгерда Володимир, а Велике князівство Литовське перетворюється на найбільшу державу Європи, влада якої поширюється на всі білоруські та більшу частину українських земель колишньої Русі, сягаючи Причорномор я.

Водночас на Галичині стверджується влада Польської корони, а російські терени Русі залишаються під монголо-татарським ігом ще протягом більше ніж 100 років.

Князь Олгерд продовжує розбудову ВКЛ, активно залучаючи до державного управління як етнічну литовську, так і русинську шляхту. По всьому Поліссю зводяться нові церкви й відроджуються міста, з являються поселенці - литвини. Будучи хрещеним язичником, князь Ольгерд провадить толерантну релігійну політику, зокрема відновлює православну митрополію Києва (Литовсько-Руська митрополія).

Перебуваючи у союзницьких відносинах із Тверським князівством, ВКЛ підтримує його у конфліктах із Московським князівством, зокрема у 1368 та 1370 роках литовсько-русинська армія двічі здійснює невдалу облогу Кремля.

24 травня 1377 року князь Литви, Русі та Жемайтії Ольгерд помирає й, згідно з Хронікою Длугоша та Лівонською хронікою, стає останнім з великих володарів Європи, якого було спалено за древнім язичницьким ритуалом. Тіло князя Ольгерда було поховано на теренах сучасного села Турлоїшкес за 25 км на північ од Вільнюса.