Чи були руські князі європейськими королями?

Більшість відома в загальних рисах з історією Галицько-Волинського князівства, особливо з правлінням князя та згідно з Іпатіївським літописом "короля Руського" Данила Романовича.
Проте, відчуття та навіть сприйняття етапу в історії України, як періоду "лицарів та королів" здебільшого існує лише в дуже обмеженому колі.
То чи були в нас королі? 

Що таке король, і королівство? Це досить складне запитання, котре стосується суттєвої перемішання сампроголошених та паралельних визнань спадковості, котре багато в чому росте від імператорської влади Риму, та звісно надання духовного мандату на правління Церквою, зокрема Папою Римським. З другої сторони, досить багато даних хроніків, зокрема стосовно центральної та східної Європи, такий мандат надавався кількаразово, або ж не давався взагалі, проте правитель "невизнаного короліства" по факту був визнаний на міжнародному рівні як король. Титулярні аспекти складні, проте ми спробуємо провести певну лінію стосовно статусу, можливо першої української держави - Королівства Руського (в широкому та вузькому сенсі).

Задовго до Ізяслава та Романа Мстиславовича, ми можемо говорити про титул короля Русі. Зокрема першою згадкою подібного титулу ми зустрічаємо в Бертинських анналах Прудеція Труарського приблизно у 839 році. Йде мова про невідомий тоді франкам народ Рос, де вперше згадано і титул їхнього правителя як "Rex". Але попри спірність, радше за все даний момент в історії відноситься до племен полабських слов'ян з острова Рюген. Проте це не єдиний прецендент. 
Так в Хроніці Реймо із Прюма, у 945 році княгина Ольга згадується як "reginae Ruscia gentis" "regina Ruscia gentis", а також у 964 вона ж згадується як "Helena regionae Rugorum". 
Подібні титули в церковних записах ми знаходимо і стосовно Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого. 
Яскравим доказом світського розуміння Русі, як королівської європейської держави є спогад "короля ругеїв" у 973 році, що можливо стосувався Святополка Володимировича. Таким чином, спогадів про "королів" вже до папської були Гонорія VIII в 1075 році Ізяславу Ярославовичу та його сину, було вдосталь. 
Проте не лише до центральної, "київської гілки". Варто відзначити, що "королями" називали досить часто різних представників Рюриковичів, що впринципі компрометує, стереотип про складність отримання статусу королівства чи короля у Європі. Важливим є й те, що через величину та далекість Руських територій, а також суттєвий вплив Візантії, титул "короля" значив не досить багато, щоб поставити свою фактичну владу над іншими частинами, все формальної однієї спадщини Рюроковичів.

Не нехтували князі і спробами самоназви "царями", на наприкладі волинського князя Романа Мстиславовича (котрий також згадується як 'Rex Russiae Romanorus' та "Rex Ruthenorum"). Цікаво, що якраз про добре відомого нам Данила Галицького, фактів як коронації, так надання латинського титулу немає, і на даний момент надання титулу "короля Русі" зберігається лише в Іпатіївському літописі. 
Але попри це, факт коронації не може бути спростований, зокрема через достовірність місії 
Використання даного титулу і широко визнаними королівською сім'єю Арпадів, а згодом і П'ястами та Гедиміновичами лише доводять включеність королівського лену Русі в контексті європейського спадкової системи, його реальну вагу на теренах Східної Європи. Перманенті спогади про "королів" стосовно правителів Київського Русі, а також Галицько-Волинського князівства говорить про те, що на нашу історії часів високого середньовіччя і справді можна на дивитись не лише через призму монголо-татарської навали та міжусобиць руських князів, начебто відірваних від європейського контексту. Це є лише один з аспектів глибого питання про розуміння історії середніх віків на теренах України, проте досить вагомий, оскільки передбачає глибоку кореляцію з історією основних країн та народів східної та центральної Європи.

Титули Короля Русі та спадковість "Короля Галіції та Лодомерії", (що є угорським варіантом титулу на руські землі) до сьогоднішнього дня (на даний момент, титулярним королем Галіції та Володимирії є Карл Габсбург-Лотарінген) говорить про потребу розглядати історію України в контексті історії Центральної а не лише Східної Європи.