Гра престолів Східної Європи

3 серпня, 19:23
Після вигасання королівської династії Романовичів та звільнення поневолених українських земель з-під татарського іга, старовинні руські князівства отримали правителів із династії Гедиміновичів і фактично були незалежними державами, лише формально визнаючи старшинство Вільни.

Після вигасання королівської династії Романовичів та звільнення поневолених українських земель з-під татарського іга, старовинні руські князівства отримали правителів із династії Гедиміновичів і фактично були незалежними державами, лише формально визнаючи старшинство Вільни.

Однак, після смерті Ольгерда ідея централізації влади глибоко засіла у головах литовських еліт. Централізація означала втрату українськими князівствами-державами свого суверенітету.

У цьому пості розповідаємо про боротьбу українських князів за незалежність.

Дійові особи:

1. Ягайло Ольгердович, король польський.

2. Вітовт Кейстутович, вел. кн. литовський.

3. Руські князі: Володимир Ольгердович Київський, Федір Любартович Волинський, Дмитро (Корибут) Ольгердович Сіверський, Федір Коріатович Подільський, Свидригайло Ольгердович Вітебський та ін.

4. Скиргайло Ольгердович.Намісник Ягайла в Литві.

Більше інформаці можна знайти в описі портретів.

1385 р. між Польщею та Литвою була укладена Кревська унія, за якою обидві держави об єдналися. Великий князь Ягайло став польським королем й виразником інтересів перш за все польських феодалів. У Великому князівстві після певної боротьби до влади прийшов Вітовт. На землях останнього склалася надзвичайно складна обстановка, що швидко змінювалася.

У водовороті Східної Європи зійшлися численні інтереси різних людей і угруповань. Найважливішими були три:

1) Центральний литовський уряд на чолі з Вітовтом, який волів скасувати місцеві князівства.

2) Руські князі (Федір Луцький, Володимир Київський, Дмитро (Корибут) Сіверський, Федір Коріатович Подільський та ін.), що хотіли зберегти свої князівства.

3) Король польський Ягайло, що прагнув посилити вплив польських нобілів на Русь і Литву.

Король намагається прихилити на свій бік Володимира Ольгердовича київського та Дмитра-Корибута сіверського. Останній допомагав військами наміснику польського короля у Литві Скиргайлу Ольгердовичу у боротьбі проти Вітовта.

(Ягайло Ольгердович, брат Свидригайла, Володимира, Корибута, Скиргайла. Двоюрідний брат Вітовта, Федора Любартовича.
До 1385 року - вел. кн. Литовський.

Після Кревської унії - король польський і виразник інтересів польських феодалів)

Зимою 1387 р. Володимир Ольгердович (вел. кн. київський) знаходився при дворі Ягайла (на той час вле. кн. Литовського і кор. польського) у Вільні: чи не щорічно Володимир (як і інші князі) присягає на вірність королю (1386, 1387, 1388 рр.).

Це можна трактувати як підтримку Ягайла, але з іншого боку можна розглядати як невпевненість короля у підтримці з боку київського князя. Суттєвіше, що 1390 р. Володимир Ольгердович на чолі київського війська допомагає Ягайлові під час облоги Гродна резиденції Вітовта.

Проте Володимир не дуже хотів підтримувати ані свого рідного брата Ягайла, ані двоюрідного брата Вітовта й намагався стояти, якщо не осторонь, то самостійно. Він добре розумів, що широкий рух проти Кревської унії Вітовт використовував у першу чергу для забезпечення своїх амбіцій та інтересів етнічно литовського боярства і аристократії, які підтримували його проти польських зазіхань.

(Вітовт Кейстутович, двоюрідний брат Ягайла, Свидригайла, Володимира, Федора Любартовича, Корибута, Скиргайла.
Після Кревської унії прийшов до влади за підтримкм русинів, однак після сходження на престол діяв в інтересах литовської знаті.)

Боротьба з Ягайлом скінчилася Острівською угодою 1392 р., за якою Вітовт став великим князем Литовським. Він продовжував здійснювати централізаторську політику на користь литовського боярства та служилих князів тепер при підтримці Кракова. Головною його (і Ягайла) проблемою була ліквідація де-факто самостійних князівств у руських землях.

План ліквідації цих князівств було розроблено та затверджено на нараді в м. Белзі у грудні 1392 р. Вона була викликана відмовою присягти Вітовту та сплачувати данину з боку Володимира Київського, Дмитра-Корибута Сіверського, Федора Коріатовича Подільського, Юрія Святославича Смоленського й, вірогідно, інших князів з руських земель. У нараді брали участь король Ягайло, старий та новий його намісники у Литві Скиргайло та Вітовт. Вирішено було зробити обмін землями.

(Володимир Ольгердович, брат Ягайла, Свидригайла, Скиргайла, Корибута, двоюрідний брат Вітовта Кейстутовича і Федора Любартовича.
Вел. кн. Київський до 1394 року.)

Скиргайло віддає Вітовту власне Литву (Вільно і Троки) та Полоцьку землю. За це Скиргайло отримує Київс, Поділля та Волинь.

Таким чином, Ягайло задовольняє Вітовта, політично ліквідував потенційно загрозливих полоцького та київського князів, крім того підсилений новими землями Скиргайло був непоганою противагою впливам Вітовта на українських землях, а останній ставав великим князем литовським дефакто й видаляв грізного суперника з Литви.

Руські князі опинилися у вовчій ямі. За умови боротьби Вітовта і Ягайла можна було спекулювати і маневрувати, виторговуючи побільше суверенітету і територій.

Тепер, коли Литва і Польща порозумілися, Русі довелося несолодко.

Федір Любартович в цій ситуації не мав іншого вибору окрім васальної присяги Ягайлові Ольгердовичу.

Незабаром Ягайло передав Вітовтові столицю Федора Любартовича Луцьк, а у 1392 р. запропонував волинському князеві поміняти решту Волині на Сіверську землю. Федір Любартович не зумів вчинити опір і присягнув Владиславу-Ягайлу як сіверський князь. Не маючи коренів у цій землі, Федір не становив великої загрози.

Вітовт наприкінці 1392 р. розбив дружини Дмитра-Корибута, взимку штурмом оволодів Новгород-Сіверським, захопивши князя з родиною.

Узимку або ранньою весною 1393 р. він придушив виступ Свидригайла Ольгердовича у Вітебську. Полоненого Свидригайла привезли в Краків, звідки йому вдалося втекти в Угорщину.

(Свидригайло Ольгердович, , брат Ягайла, Володимира, Скиргайла, Корибута, двоюрідний брат Вітовта Кейстутовича і Федора Любартовича.
Князь Вітебський, Стародубський)

У травні 1393 р. Вітовт посунув війська проти Києва та Поділля: А князю Володимеру Олгирдовичю, тогда бивше в Киеве, и не всхоте покоры учинити и челомь ударити великому князю Витовту. Тои же весны князь велики Витовт поиде взя град Житомир и Вручии и приЂха к нему князь Володимир , повідомляє Супрасльський літопис.

З виписок Ф. Пекосінського з реєстрів витрат королівського двору у Кракові відомо, що у похід на Київ готувались польські гарматики.

Без бою підкоривши собі Володимира, Вітовт восени організував похід на Поділля, де Федір Коріатович очікував допомоги від Молдавії та Угорщини. Він захопив Брацлав, Соколец, Каменець, Смотрич, Сколу та ін. Федір Коріатович втік до Закарпаття.

На політичній нараді аристократії литовської у Вислиці у червні 1394 р. Ягайло й Вітовт визначили й долю самого Володимира Ольгердовича. Київський князь прийняв умови короля й наприкінці 1394 р. отримав незначний уділ з містами Копил та Слуцьк.

Практично він знаходився у Копилі у засланні й, вірогідно, не мав права звідти виїжджати й брати участь у політичний подіях. Після смерті тіло його перевезли до Києва й поховали у Печерському монастирі.

На початку 1395 р. Київський стіл зайняв Скиргайло Ольгердович.

У тому році різко змінилася політична ситуація на Півдні. Могутній золотоординський хан Тохтамиш, який тримав у покорі Москву став терпіти поразку за поразкою від Тамерлана.

Великий князь Скиргайло організовує блискавичний похід у Поросся і приєднує його до Київського князівства. Цей вдалий похід, приєднання нових земель, допомогли Скиргайлові налагодити добрі відносини з місцевим боярством.

Нема сумніву, що Скиргайло не хотів грати другорядну роль у східноєвропейській політиці, бути маріонеткою старшого брата Ягайла або Вітовта, з яким він давно мав неодноразові сутички.

Місцеві літописи називають його чюдним та добрим . Прийнявши православ я, Скиргайло отримав християнське ім я Іоан. Такі характеристики були зумовлені політичною позицією Скиргайла по відношенню до руського населення.

(Скиргайло Ольгердович, брат Ягайла, Володимира, Свидригайла, Корибута, двоюрідний брат Вітовта Кейстутовича і Федора Любартовича.
Під час конфронтації Ягйла і Вітовта - маріонетковий вел. кн. Литовський від імені Ягайла.
Після замирення і заслання Володимира - вел. кн. Київський)

Його князювання було недовгим (1395 1397). У січні князь був запрошений митрополичим намісником на бенкет, що відбувався біля Софії на митрополичому дворі. И с того пиру князь Скиргайло поехал за Днепр к Милославичомь, и тамо разболеся ... вьеха в город во Киев болев семь дней преставися .

Раптова смерть людини, повної сил і здоров я викликала у сучасників підозру, що він був отруєний.

Підозра у організації смерті Скиргайла впала на оточення Вітовта. Наступні події показали, що смерть князя була вигідна перш за все Вітовту. Київ отримав найближчий соратник Вітовта Іван Ольгимунтович Гольшанський.

Київ у останні роки XIV ст. продовжував залишатись важливим політичним центром. У цей час сильне, централізоване Велике князівство Литовське і Руське стало найсильнішою державою Східної Європи, саме воно могло реально покінчити із пануванням Золотої Орди.

Вітовт в силу історичних обставин вставав на чолі антиординської боротьби. Саме тому Кіпріан підтримував його. До нього перейшли служити герої Куликовської битви Андрій та Дмитро Ольгердовичі, воєвода Дмитро Боброк-Волинський.

Після смерті Скиргайла Вітовт став повним господарем Великого князівства. Тепер його з повним правом титулують великим князем.

На цей раз переможцем Гри престолів виявився він. Руський нобілітет був або задобрений маєтностями, або розбитий, або на засланні.

Русько-українські сепаратисти зуміли підняти голову і тимчасово відновити державність лише після смерті великого князя.