Кіндрат Бардіж - засновник Вільного Козацтва на Кубані

26 травня, 11:06
Кіндрат Бардіж та його козаки мали ряд успішних бойових операцій, зокрема очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків, що унеможливлювало маневрування для останніх. Це стало можливим завдяки задуму Бардіжа та виконанню рішення Першого з’їзду Вільного козацтва: створення Збройних Сил Кубані.

Кіндрат Бардіж та його козаки мали ряд успішних бойових операцій, зокрема очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків, що унеможливлювало маневрування для останніх. Це стало можливим завдяки задуму Бардіжа та виконанню рішення Першого з їзду Вільного козацтва: створення Збройних Сил Кубані.

Передумовою для цього стали сформовані з кубанського козацтва Гайдамацький і Чорноморські коші Вільного козацтва, загальною чисельністю 5000 багнетів і шабель. Формували збройні підрозділи Кіндрат Бардіж та його сини: сотник Віанор та хорунжий Микола. Більшовиків Бардіж вважав ворогом, гіршим, ніж турки і німці, бо цей ворог проникає в саму душу, розкладає її морально .

Не знаходив К. Бардіж і союзу з Денікіним. З плином часу Бардіж змінює своє ставлення до царату та Російської імперії. Колишній депутат Держдуми, а згодом і комісар Тимчасового уряду Керенського на Кубані, Бардіж виходить з партії кадетів та стає прибічником ідеї соборності українських земель. Під його патронатом в березні 1917 у Катеринодарі проходить козацька маніфестація під синьо-жовтими прапорами, а згодом і антиленінська демонстрації. В квітні його було обрано почесним головою Кубанської військової ради. В цьому статусі осавул К. Бардіж виїхав в Україну, на з їзд Українського Вільного козацтва.

Бардіж самозакоханий та прозірливий політичний діяч. Будучи козаком та великим землевласником, крім того, він був ще й заурядним буржуазним ділягою. Засобами думських зв язків він виклопотав собі посаду комісара Тимчасового уряду на Кубані. Розтікаючись медовими промовами та зверненнями, він одразу повів таку архібуржуазну бюрократичну лінію, що викликав навіть протести своїх політичних однодумців - писав більшовицький історик Ладоха в середині 20-х. А Ян Полуян, один з більшовицьких керівників у Катеринодарі, вважав К.Бардіжа своїм ворогом номер один.

К. Бардіж, став одним із тих хто прокладав шлях до Кубанської незалежності та налагодженню найтісніших стосунків з Україною. 4 січня 1918 на заклик Української Чорноморської Ради політичні партії та організації підтримали Третій Універсал Української Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду щодо доцільності приєднання Кубані до України. Але не дивлячись на пробільшовицькі чвари, 16 лютого 1918 Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народню Республіку.

Ситуація на Кубані ускладнювалась. Більшовики окуповували все більше територій. К. Бардіж на чолі загону намагався разом із синами та батьком прорватися через гори до Грузії. Цей ривок до свободи і подальшої боротьби не вдався і закінчився ворожою засідкою у районі Архипо-Осипівки.

9 березня 1918, перед тим як стратити 50-ти річного К.Бардіжа, більшовики при ньому розстрілюють його синів та батька Луку, а згодом і його самого. Екзекуція відбулась на баржі коло південного молу порту Туапсе за рішенням революційного трибуналу, під час якого К.Бардіж брав всю відповідальність на себе, намагаючись врятувати сім ю та полонених побратимів. В особі Кіндрата Лукича Бардіжа відійшла у вічність прецікава і колоритна фігура, яка перекидала місток від метушливо-кривавої сучасності до минулого запорозького степового лицарства - із мемуарів Голови Військової ради Данила Скобцова.