Козацька революція 1648-1649 років

24 квітня, 13:30
Національно-визвольна війна нашого народу не відбулася б без потужного запиту українського суспільства на соціально-економічні перетворення

Протиріччя в суспільстві накопичувалися роками. 16-17 століття ознаменувалося стрімким збагаченням великої аристократії - панів та князів.
У зв язку з відкриттям Америки та напливом золота і срібла в Європу відбулася революція цін : наприклад, вартість продовольства в Англії виросла втричі. В цій ситуації українська та польська магнатерія вбачала можливість примножити свої статки. Маючи на меті задовольнити зростаючий попит, феодали прагнули зібрати і продати якомога більше хліба.

В існуючій політичній системі вони були хазяями положення: магнати мали приватні армії та вплив на верховну владу в Речі Посполитій. Практично необмежена влада давала можливість екстенсивно нарощувати кількість виробленого хліба: розширення орних земель за рахунок колонізації Степу та збільшення кількості робочих рук через накладання на населення нових повинностей.

Навколо аграрно-земельного питання оберталися усі інші аспекти політики українських (як за походженням, так і за розташуванням маєтків) землевласників. Прагнучи збільшити власні фільварки, вони захоплювали землю, колонізовану більш дрібними землевласниками (селянами, козаками, середньою шляхтою).

Князь Ярема Вишневецький спочатку надавав пільгові умови користування своєю пустою землею, а коли селяни її освоювали, то закріпачував їх.

Задля просування у родючий чорноземний степ українська аристократія лобіювала війни з турками, обороняла Україну (по суті - свої маєтності) від татарських набігів.

Також феодали постійно намагалися контролювати козаків, які своїми походами провокували татар на удари у відповідь, від яких страждало магнатське господарство.

Магнатський розвиток господарства, заснований на кріпацькій праці, був значно менш ефективний за козацько-фермерський.

Стрімке збагачення магнатів відбувалося синхронно зі збіднінням решти шляхти. А втрачаючи економічну самодостатність, шляхта не могла в повній мірі реалізувати своє право на вирішення політичних питань в країні. Князі й пани ігнорували інструкції та побажання сеймиків.

Не допускали магнати до державних справ і козаків. Останні ж, часто були людьми самодостатніми економічно, могли себе прогодувати, активно виступали захисниками християнської віри і проливали кров на захист Речі Посполитої. Це були атрибути, пристойні лицарському стану і на цій підставі козаки також хотіли прав і привілеїв, наприклад, права обирати і бути обраними на виборні посади.

В цій ситуації склалися полярні за економічними інтересами верстви населення - магнати (Потоцькі, Калиновські, Немиричі, Вишнвецькі та ін.), що прагнули зберегти поточну ситуацію та усі інші - селяни, що хотіли мати право на користування землею і володіння продуктами своєї праці, міщани, що потерпали від сваволі феодалів, козаки, дрібна й середня шляхта.

Починаючи з 16 століття спорадично виникають осередки спротиву існуючому ладу. Найбільш знані за шкільним курсом - козацькі та козацько-селянські повстання. Вони не мали великого успіху, бо боротьба йшла за вузькостанові інтереси і учасники повстань не солідаризувалися з іншими шарами населення.

Золотий спокій другої чверті 17 століття став затишшям перед бурею. 1648 року спалахує антифеодальне та антипольське повстання під проводом Богдана Хмельницького, а потім переростає у національно-визвольну війну.

В ході революції шляхетська еліта була замінена на козацьку. Козацька стихія увібрала в себе як частину шляхти (А. Жданович, С. Кричевський, І. Виговський), так і представників колишніх соціальних низів (Ф. Джеджалій, Я. Сомко, І. Золотаренко). Руйнувалися старі станові бар єри і управління країною значно демократизувалося. Демократичний устрій Запорозької Січі був розповсюджений по всій території гетьманського регіменту.

Наймасштабніші зміни в соціальній структурі суспільства були пов язані саме з процесом покозачення , внаслідок чого козацтво перетворилося в найчисельнішу і наймобільнішу соціальну верству, яка висунула претензії на особливу роль і місце в державі. При цьому внутрішній склад козацтва був неоднорідний. Дослідники виділяють три великих групи:

  1. Реєстрові козаки, які становили основу української армії й постійно перебували на військовій службі. Це була обмежена чисельно привілейована частина суспільства, і саме на неї спиралася старшина.
  2. Ті, хто перейшов до козацького стану в ході революції і не бажав повертатися до колишнього життя. В мирний час їхнє становище ставало досить непевним, але вони були готові зі зброєю в руках боронити привілеї, що їх давало звання козака.
  3. Ті, хто оселянився , тобто після довгих років війни повернувся до мирної праці, але не бажав втрачати політичних прав козацтва.


Становище селян після революції значно покращилось. Більшість із них стали вільними і заможними.