PromoPromo

Оборона Львова

4 червня, 20:15
Оборона Львова у вересні 1939 року — не надто популярна тема. Радянська пропаганда не поспішала пояснювати, як так могло статися, що Львів із заходу обложили німці, а зі сходу — червоноармійці.

Оборона Львова у вересні 1939 року не надто популярна тема. Радянська пропаганда не поспішала пояснювати, як так могло статися, що Львів із заходу обложили німці, а зі сходу червоноармійці. В історичній пам яті сучасних українців також небагато асоціацій, пов язаних із тими подіями. Хоча Львів вважався центром українства у Польщі, нащадків Данила Галицького в місті налічувалося лише 16,2%, євреїв майже третина (31,9%), і найбільше було поляків (50,8%). Тому вітчизняна історіографія все ще чекає на український погляд на вересень 1939 року, а ми тим часом скористаємося з польських джерел.

До війни Львів не готувався, польський оперативний план Захід не передбачав бойових дій у Галичині, і в тому нічого дивного місто ж було далеко від німецького кордону. З 23-го по 30 серпня в рамках мобілізаційних заходів кілька частин, переважно авіаційних та артилерійських, залишили місто. У Львові постійно перебувало лише командування 6-го корпусу та деякі тилові служби.

Німецький наліт заскочив місто зненацька і призвів до значних втрат, бо нікому було захищати небо над Львовом ні авіації, ні протиповітряної оборони. Протягом трьох наступних тижнів німці зробили бомбардування летовища у Скнилові та залізничного вокзалу традицією.

5 вересня до Варшави вирушив 40-й піхотний полк Діти Львова , що на третину складався з українців, а вже 7 вересня тодішній командуючий обороною генерал Владислав Лянгнер звелів зводити оборонні споруди на далеких підступах до міста. Віддавши всі сили армії, Львів залишився майже безборонним.

В те, що війна почалася насправді, повірили не відразу. Наприклад Dziennik pоlski не знайшов нічого кращого, як назвати вторгнення вермахту польсько-німецькою війною нервів . Не відставала й Gazeta lwowska, повідомляючи, що реляції з поля битви щораз кращі , і це 7 вересня!

Польське радіо також передавало втішні новини. На півдні, казали диктори, наступ ворога зупинили під Краковом. На півночі польська кавалерія прорвалась крізь ворожу лінію і перейшла польсько-німецький кордон на шляху до Берліна. Важко сказати, наскільки тим новинам довіряли поляки, українці майже не вірили.

Насправді ж німцям вдалося практично безперешкодно збити польські армії з прикордонних позицій. Істотна перевага в людях, танках і літаках, а ще більш істотна у тактиці глибоких оточень, дозволили вермахту тримати ініціативу майже протягом всієї війни. 3 вересня Британія і Франція оголосили війну Рейху. У Львові перед консульствами західних країн відбулися велелюдні мітинги, але це була буря в склянці води. Союзники так і не вдарили по німцям із заходу, тож Польща і надалі могла розраховувати лише на власні сили...

9 вересня розпочалася битва на річці Бзурі перша й остання спроба поляків перехопити ініціативу. Закінчилася вона провалом і оточенням 16 вересня двох польських армій під Варшавою. Відтоді організований спротив припинився, і вермахту лишалося тільки добивати розрізнені угруповання Війська Польського.

Польські армії Краків і Карпати стратегічно відступали на південний схід, у напрямку румунського кордону, німці постановили за будь-яку ціну перехопити їх, а оскільки ключові комунікації в регіоні проходили через Львів, битви за місто було не уникнути.

До захисту від нальотів авіації місто Лева було геть не придатне. Особливості ґрунту й планування вулиць не дозволяли будувати повноцінні бомбосховища, тож від бомб мешканці мусили рятуватися в пивницях цокольних приміщеннях із доволі товстими стінами.

Для письменниці Наталії Зибенко-Пирогової (псевдо Наталя Яхненко) було цілком очевидно, що пивниці не витримують жодної критики як сховища від бомб, але були просторі й сухі, і всім здавалося, що в гурті легше перебути небезпеку. Збиралося там різне товариство українці й поляки, часто з різними поглядами на ситуацію та перспективи, але за мовчазною згодою ніхто не починав дискусій на ці теми, просто грали в карти.

Із кожним новим днем дедалі більше львів ян, що не належали до титульної нації, переймалися запитанням чи їхня це війна? Найбільш зважену позицію зайняв митрополит Андрей Шептицький. Він на прохання Лянгнера видав відозву до вірних, в якій наголошував, що німці то спільні вороги для поляків і українців. Пізніше було надруковано спільне звернення митрополита і голови Українського націонал-демократичного об єднання Василя Мудрого: Українці є вірними заклику свого керівництва і представників уряду та здоровому інстинкту самозбереження. У той час коли діють виключно закони війни, протягом усього періоду війни і в ці дні у Львові вони поводяться спокійно і правильно, з гідністю приймають історичні події, вирішення яких лежить у руках армій ворогуючих держав .

11 вересня обидві сторони були готові. Львів розділили на сектори оброни, прийшло підкріплення зі Стрия, фортифікацію західних околиць майже завершили. В центрі міста розташувалася 35-та піхотна дивізія, на головному напрямку зосередилися сили 48-го й 205-го піхотних полків, на півночі місто прикривав 207-й полк, на сході 206-й і 40-й, а південні рубежі обороняли батальйони Оборони Народової. Командувач німецького 98-го гірсько-єгерського полку Фердинанд Шьорнер підготував механізовану групу, яка мала з ходу захопити Львів.

О другій дня німці з явилися із заходу і атакували позиції 48-го полку. Близько 17 години польську оборону було зламано, і по вулиці Городоцькій група Шьорнера увірвалася до львівського середмістя. На щастя для захисників, вони встигли вчасно підтягнути резерви, відтак німці мусили відступити за місто і перейти до планомірної облоги. Це завдання покладалося на 1-шу гірсько-єгерську дивізію Людвіга Кюблера.

Командування безпосередньо гарнізоном Львова залишилося за Лянгнером, загальне керівництво всіма військами в місті та околицях здійснював генерал Франц Сікорський. 13 вересня підрозділи німецьких полків захопили висоту 374 в парку Кортумова гора найважливішу позицію в лінії оборони, звідки могли безперешкодно обстрілювати Львів. Двічі поляки намагалися відбити гору, але безуспішно. Цього дня оборонці втратили залізничний вокзал, а нападники оточили місто ще й з півночі.

Наступного дня польські війська безуспішно спробували відбити вокзал, а німці тим часом охопили місто з півдня. Вночі поляки зігнали німців з північних позицій, а південні вермахт залишив сам. 15 вересня вдалося ще трохи потіснити вермахт на півночі, а от третя спроба відбити Кортумову гору знову провалилася.

16 вересня принесло полякам успіх знову на півночі вдалося пробити коридор у німецьких позиціях і з єднатися з 10-м кавалерійським корпусом, розташованим неподалік. Завдяки цьому до Львова потрапило чимало боєприпасів. Німці ж розширили зону контролю навколо Кортумової гори.

Зранку 17 вересня поляки повторили удар на півночі і захопили стратегічну висоту 324, втрачену чотири дні тому. Заледве було досягнуто тактичного успіху, як захисників міста приголомшила новина про стратегічну катастрофу радянські війська без оголошення війни перетнули східний кордон і швидко просуваються до Львова.

До 6 вересня керівництво перебувало у Варшаві, з 7-го по 11-те у Бресті. Після втрати військом керованості головнокомандування переміщалося країною настільки хаотично, що окремі штаби часто не знали, куди звертатися по розпорядження. 12 13 вересня урядовці керували країною з Володимира-Волинського, 14-го з Млинова під Луцьком, 15 16-го з Коломиї, а на 17-й день війни зайняли Косів. З Косова уряд і головнокомандувач дісталися містечка Кути, і того ж таки 17 вересня Ридз-Сміглий видав наказ не чинити опору радянським військам. За кілька годин державний провід був уже в Румунії, де високопосадовців інтернували.

На 17 вересня українці Львова розділилися на три групи: оптимісти чекали на прихід визволителів червоних, але все ж таки українців, песимісти здебільшого емігранти після визвольних змагань 1917 1921 рр. пакували речі, чудово розуміючи, що їх чекає при більшовиках, аморфна більшість просто вичікувала, не бажаючи залишати свої домівки та змінювати звичний спосіб життя. Про великий розбіг думок серед непольського населення згадував і Остап Тарнавський, але найважливіші свідчення залишив отець доктор Гавриїл Костельник:

Німецька облога Львова, що тривала від 11 до 22 вересня 1939 р., надокучила львів янам в останніх днях до краю. Особливо нам, українцям, бо ми ясно бачили безвиглядність польського спротиву, а польське військо й польське населення ставились до нас щораз гірше. В останніх днях уже не було ні води з водопроводів, ні електрики З радіо ми знали, що більшовики займають українські та білоруські землі, що належали до Польщі, але ми потішали себе, що німці не відступлять Львова більшовикам, бо ж це вони його здобули, а не більшовики! Маючи до вибору між більшовиками і німцями, загал бажав собі, звичайно, приходу німців .

Війна невідворотно приходила на українські землі. 11 вересня німці, що наступали з південно-західного напрямку, оволоділи Самбором, а наступного дня дісталися Львова головної мети в регіоні. 13 14 вересня вже оборонявся Перемишль: героїчна цитадель Першої світової війни під час Другої впала за два дні. Під Яворовим 15 16 вересня польські й українські солдати перейшли у контрнаступ і змогли завдати поразки одному з полків 2-ї танкової дивізії СС Дас Райх , хоча цей тактичний успіх мало на що вплинув у загальному перебігу подій. У результаті боїв 19 20 вересня вермахт захопив Раву-Руську.

Інша загроза насувалася зі сходу. Вже 17 вересня радянські чоботи пройшли бруківкою Тернополя і Рівного, 18-го Луцька та Станіслава. До 24-го по всій Західній Україні Червона армія вибивала з міст рештки Війська Польського, що майже не опиралися. Наостанок комуністи допомогли нацистам під Замостям і Брестом, в останньому 28 вересня навіть відбувся спільний червоно-коричневий марш.

Хай там як, але капітулювати навіть у таких умовах Лянгнер не збирався. В ніч на 18 вересня поляки вибили німців з п яти околишніх сіл. Зранку до Львова прибули два бронепоїзди, завдяки яким вдалося трохи посунути німців на півдні, не так розбивши їх, як просто убезпечивши цей напрямок. Того ж дня нацисти і комуністи визначилися зі своїми планом захоплення міста: для оточення його ще й зі сходу (з трьох сторін уже були полки 1-ї гірсько-єгерської дивізії) командування вермахту спрямувало на Львів частину 2-ї гірсько-єгерської дивізії, а зі складу 6-ї радянської армії з такою ж метою було виокремлено 5-ту кавалерійську дивізію та 24-й танковий батальйон.

19 вересня мало стати вирішальним днем для оборонців міста. З півночі до Львова підступила група генерала Казимира Соснковського, що складалася з уцілілих підрозділів армії Карпати . Вона мала пробити собі дорогу до міста. Командування гарнізону вислало їй назустріч обидва бронепоїзди та два полки піхоти. І ввечері перші солдати Соснковського увійшли до Львова. Стався інцидент із червоноармійцями в районі Личакова о 2 годині ночі радянські танки просунулися до самого центру, але там наразилися на вогонь з міських барикад і були змушені відійти. Після цього почалися перші невдалі переговори про здачу Львова Червоній армії.

20 вересня зустрічні бої на півночі тривали, ще кільком підрозділам групи Соснковського вдалося пробитися до міста, але сам генерал із більшістю солдатів залишився поза Львовом. Було відбито німецьку танкову атаку на заході, а в напрямку Скнилова навіть вдалося організувати контрнаступ і на кілька годин заволодіти аеродромом. Утім, це був останній успіх.

Зранку 22 вересня було підписано протокол про здачу Львова Червоній армії. Ось його умови:
1) До 14:00 22 вересня 1939 р. польські війська повинні скласти зброю у визначених місцях і під керівництвом роззброєних офіцерів вийти з міста до заздалегідь визначених секторів.
2) Офіцерський склад від капітана і вище рухається на автомобілях до штабу армії. Госпіталі залишаються на місцях і продовжують роботу.
3)Склади всіх видів передаються радянському командуванню. Офіцерському складу надається особиста свобода та недоторканність рухомого майна.
4) При бажанні виїхати до іншої країни питання вирішується дипломатичним шляхом.

Як можна здогадатися, радянська сторона порушила умови. Більшість вищих польських офіцерів прямо з підписання потрапили до полону, а звідти до братських могил Катині та харківських П ятихаток. Дві групи жандармів червоноармійці розстріляли негайно прямо на вулицях Львова, і до самого вечора не вщухали перестрілки з поляками, які не мали наміру здаватися переможцям.

Що було далі? Золотий вересень обернувся дворічним терором, спочатку щодо поляків, потім щодо українців. Понад півтора мільйона люду не з власної волі залишили Західну Україну, аби відчути всю глибину сибірських копалень. Львів стрімко перетворювався на типове радянське місто з домінуючим червоним кольором, повсюдними Марксом і Леніним, постійною брехнею та фальшованими виборами.