Останній із римлян

Флавій Аецій (лат. Flavius Aetius) - полководець Західної Римської імперії, триразовий консул (432, 437 і 446 рр.), був прозваний істориками останнім із римлян .

Аецій очолив армію імперії в 429 році, через 19 років після розграбування Риму вестготами Аларіха. Протягом 25 років Аецій вдало відбивав обмеженими силами набіги варварів на володіння Західної Римської імперії, виступаючи в ролі не стільки воєначальника, скільки фактичного керівника імперії при слабкому імператорі Валентинианом. Аецій найбільш відомий в історіографії своєю перемогою над Аттілою в битві на Каталаунських полях в 451 році.

У 454 році імператор Валентиніан III убив свого кращого полководця і дипломата Аеція, а вже в наступному році Рим був розграбований вандалами. Через 20 років впала і сама Західна Римська імперія.

Флавій Аецій народився в 390-х роках в Дуросторі (Durostorum, суч. Болгарська Сілістра), місті на нижньому Дунаї. Його батьком був магістр кінноти Гауденцій, представник місцевого знатного роду, мати була зі знатної багатої родини з Італії

Сім я Гауденція користувалася впливом в Римі, його сина Аеція хлопчиком взяли в охоронці до римського імператора Гонорія. Коли в 408 році Гонорій стратив свого головнокомандуючого військами Стиліхона, то вождь вестготів Аларіх зажадав від імператора укласти мирну угоду, для чого римляни мали виплатити данину і обмінятися з вестготами знатними заручниками. Одним з них повинен був стати Флавій Аецій, який до цього часу вже провів у заручниках 3 роки спочатку у вестготів, а потім у гунів.

Згодом Аецій одружився на дочці знатного гота Карпіліона, мав від неї сина Карпіліона і досяг поста начальника імператорської гвардії (comes domesticorum). У 423 році помер імператор Гонорій. Владу в Равенні (столиці Римської імперії) захопив за підтримки полководця Кастина начальник канцелярії Флавій Іоанн, який призначив Аеція доглядачем свого палацу (cura palatii).

Східна Римська імперія (Візантія) не визнала узурпатора Іоанна. У 424 році імператор Феодосій II послав до Італії військо, щоб віддати римський трон своєму двоюрідному братові Валентиніану. Про участь Аеція в подіях розповів Григорій Турський з посиланням на втрачений праця Рената Фрігеріда:

Іоанн, спонукуваний цим, послав Аеція, який у той час був наглядачем палацу, з великим вантажем золота до гунів, відомим Аецію ще з того часу, коли він був у них заручником, і пов язаним з ним тісною дружбою, і наказав йому: як тільки ворожі загони вторгнуться до Італії, він повинен напасти на них з тилу, тоді як сам Іоанн вдарить їм в лоб

Аецій повернувся з 60-тисячним військом гунів і брав участь у битві проти Аспара, візантійського воєначальника. Однак поява Аеція була запізніла, Іоанн вже зазнав поразки і був страчений за 3 дні до повернення Аеція.

23 жовтня 425 року 7-річного Валентиніана проголосили в Римі імператором, фактично ж почала правити як регент його мати Галла Плацидія. Аецій визнав владу Плацидії, гуни з багатими дарами були відіслані додому, а сам Аецій отримав пост командувача армією в Галлії (comes et magister militum per Gallias).

Перемогами в Галлії Аецій зміцнив своє становище. У 426 році він відкинув вестготів від Арелату, в 428 році відбив у франкського короля Хлодіона частину земель уздовж Рейну, в 430 розбив ютунгів у Реції, в 431 розбив кельтське плем я нориків в Норіку[8]. У 429 році Аецій отримав вищий військовий титул magister militum (головнокомандувача військами), після чого в наступному році виступив проти колишнього володаря цього титулу Флавія Фелікса. За хронікою Проспера Аецій стратив суперника, звинувативши його в змові.

Побоюючись надмірного посилення Аеція, Галла Плацидія намагалася протиставити йому іншого полководця, намісника в Північній Африці Боніфація. Про боротьбу між двома воєначальниками за вплив на Плацидія докладно розповів Прокопій Кесарійський. У 432 році, зазнавши поразки від вандалів, Боніфацій за викликом Плацидії з являється в Італії, де між ним і Аецієм розгорілася справжня війна ( ingens bellum ). У битві Боніфацій отримав смертельну рану і помер через 3 місяці. Однак бій було виграно військами Боніфація, і Аецій віддалився до себе в маєток, де на нього було здійснено замах неназваними ворогами. Тоді Аецій втік до гунів в Паннонію, і при їх підтримці зміг повернути собі посаду головнокомандувача імперської армією, вигнавши з цього поста зятя Боніфація Себастьяна.

З 432 року і до самої смерті в 454 році Аецій фактично здійснював зовнішню політику Західної Римської імперії при імператорі Валентиниані, який по відгуку Прокопія не цікавився державними справами, воліючи віддаватися усіляким порокам . У 432 році Аецій вдруге одружився на вдові Боніфація, вандалці Пелагеї, від якої мав сина Гауденція.

5 вересня 435 року Аецій удостоївся вищого аристократичного титулу патриція, з єднавшись таким чином з родовитої римської знаттю. Західна Римська імперія в ці роки втрачала віддалені провінції під натиском германців. У 429 році в Північній Африці, переправившись з Іспанії, висадилися вандали. Після низки поразок римляни за мирним договором 435 року визнали захоплення ними східної Нумідії, проте в порушення угоди Гейзеріх захопив у 439 році Карфаген, заснувавши з цього року Королівство вандалів і аланів. Аецій не мав сил для відсічі вандалам, так як направив всі зусилля на утримання римських територій в Галлії.

У 436 році Аецій розбив бургундів на Рейні, примусивши їх до прийняття римських умов миру. Наступного року можливе на його прохання гуни завдали нищівного удару по королівству бургундів, перебивши 20 000 з них і зігнавши інших вглиб Галлії, де Аецій у 443 році відвів їм землю на середній Роні (в області сучасного кордону Франції та Швейцарії).

У 435 437 роках центральні райони Галлії стрясає повстання багаудів і рабів. Повстання придушене тільки після упіймання вождя повсталих Тібато[.

Найбільш грізним ворогом римлян в Галлії стало Аквітанське королівство вестготів на заході Галлії. Король Теодоріх I облягав в 436 році Нарбонну, але за допомогою гунських загонів воєначальник Аеція Літорій зняв облогу. У наступному році Літорій знову бився з вестготами і потрапив у полон, де помер. Завдяки дипломатії Аеція, з вестготами вдалося укласти мир, завдяки чому новий воєначальник Аеція в Галлії Астурій посланий у іспанську провінцію Тарракона для придушення там повстання багаудів.

Король вандалів Гейзеріх, що зміцнився в Африці, почав здійснювати морські набіги по всьому Середземномор ю. Висадившись в 440 році на Сицилії, він створив загрозу півдню Італії. Аецій відправив проти Гейзериха військо з Іспанії на чолі з Себастьяном, якого за 8 років до того вигнав з посади головнокомандувача римськими силами. Гейзерих покинув Сицилію, проте Себастьян перейшов на бік вандалів.

Головною метою Аеція став захист власне Італії від хвилі переселень варварських племен. Коли жителі Британії, яку в 407 році покинули останні римські легіони, звернулися до нього в кінці 440-х років з проханням про допомогу проти руйнівних набігів диких піктів і скотів, Аецій відмовив їм.

У 440-і роки гуни вели великі війни на території Східної Римської імперії (Візантії), але Аецію успішною дипломатією, частковими поступками земель в Паннонії і щедрими подарунками вдавалося утримувати їх від набігів на Італію. Він посилає Аттілі грамотного секретаря Константія, а після його страти іншого секретаря, відправляє вождю гунів сина Карпіліона в якості заручника, а у відповідь сам отримує подарунки від Аттіли.

Проте, все одно в 451 році Аттіла вирішив атакувати Галлію. Перед лицем спільного ворога Аецій зумів створити коаліцію з колишнім супротивником, королем вестготів Теодоріхом, і залучити до війни проти гунів ряд варварських племен. У грандіозній битві на Каталаунських полях Аттіла якщо і не зазнав розгром, то поніс настільки важкі втрати, що був змушений відступити з Галлії. На думку Пріска у викладі Йордана Аецій мав можливість добити ослабленого Аттілу, який в оточенні вже приготувався до ритуального самогубства, але Аецій порахував більш вигідним зберегти (розгромлених на його думку) гунів як противагу дедалі сильнішим візіготам. Проте результат генерального бою прославив полководця Аеція в пізньої історіографії як переможця Аттіли і рятівника християнської Європи.

У результаті помилкового рішення Аеція Аттіла, відновивши сили, в 452 році напав на північну Італію зі сходу. Пожертвувавши територією країни на північ від річки По, Аецій не допустив прориву гунів вглиб Апеннінського півострова. Візантійські війська прийшли на допомогу Риму, і гуни, на яких також звалилася епідемія чуми, покинули Італію. Католицька історіографія, починаючи з Проспера, приписує заслугу у відході гунів переговорам римського папи Лева I з Аттілою.

У наступному році Аттіла помер, а ще через рік імператор Валентиніан власноручно вбив останнього з римлян , полководця Аеція.

Григорій Турський, цитуючи праці історика Рената Фрігеріда (його твір не зберігся), так охарактеризував зовнішність і характер Аеція:

Він був середнього зросту, міцний, гарного складання, тобто не кволий і не огрядний; бадьорий, повний сил, стрімкий вершник, вправний стрілець із лука, невтомний в метанні списа, вельми здатний воїн і прославлений у мистецтві укладати мир. У ньому не було ні краплі жадібності, ні найменшої жадібності, від природи був добрим, не дозволяв поганим порадникам відводити себе від наміченого рішення; терпляче зносив образи, був працьовитий, не боявся небезпек і дуже легко переносив голод, спрагу і безсонні ночі .

У 453 році Аецій заручив свого сина Гауденція c дочкою імператора Валентиніана Плацідією. Можливо, майбутня спорідненість з імператорською сім єю прискорило падіння полководця. За словами Прокопія, Валентиніан вирішив усунути прославленого воєначальника тільки тому, що Аецій володів силою і доблестю, а не на якій-небудь іншій підставі. .

Прокопій та Іоанн Антіохійський, мабуть, на підставі єдиного джерела передали наступну версію вбивства Аеція. Римський сенатор Петроній Максим був принижений і ображений імператором Валентинианом, який обманом заманив в палац і згвалтував його дружину. Побоюючись вірного Валентиніану Аеція, Максим в якості першого кроку до помсти вирішив усунути його. За допомогою довіреного євнуха імператора Іраклія Максим постарався переконати Валентиніана у підготовці Аецієм перевороту. Підозрілий імператор викликав 21 вересня 454 року полководця в палац для доповіді про збір податків, а потім несподівано напав на нього з мечем в руках. Після того, як Валентиніан за допомогою Іраклія зарубав Аеція, він запитав у однієї людини: Чи не правда, смерть Аеція прекрасно виконана? Той відповів: Прекрасно чи ні, я не знаю. Але я знаю, що ви лівою рукою відрубали собі праву.

Історики після V століття, які побачили падіння Західної Римської імперії всього через 2 десятиліття після смерті Аеція, високо оцінили роль і заслуги Аеція у справі збереження імперії. Бенедиктинський монах Павло Диякон висловив це такими словами:

Так загинув Аецій, войовничий чоловік і колись жах могутнього короля Аттіли, а разом з ним впала і Західна імперія, і благо держави, і їх вже більше не вдалося відновити .