Приховування «Голодомору»

7 вересня 2016, 14:47
У 1932 році, з'явилися публікації британських журналістів Гарета Джонса з лондонської «Таймс» та Малкольма Маггериджа з «Ґардіан», які на свій страх і ризик здійснили подорож українськими селами, щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду.

У 1932 році, з'явилися публікації британських журналістів Гарета Джонса з лондонської «Таймс» та Малкольма Маггериджа з «Ґардіан», які на свій страх і ризик здійснили подорож українськими селами, щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду.

У відповідь Радянський Союз завдав серйозного інформаційного удару. Як ефективний інструмент використано відомого американського журналіста із газети «Нью Йорк Таймс». Лауреат Пулітцерівської премії 1932 року Волтер Дюранті, котрий неодноразово бував у СРСР, і, як він сам зізнався в приватних розмовах, достеменно знав про страшний голод, публічно заперечив його і назвав вигадкою.

Сталінське «В СССР голода нєт!», озвучене вустами Дюранті, прозвучало переконливо для багатьох західних політиків. Тим паче, що вони хотіли повірити цим словам, аби якомога швидше налагодити «взаємовигідні економічні відносини» з державою, готовою за безцінь продавати відібране у селян зерно і у величезних кількостях закуповувати промислове обладнання.

Радянські органи безпеки пильно стежили за німецьким, італійським та японським консулами, які цікавилися ситуацією в Україні і могли передати інформацію про голод за межі СРСР.

Крім того, чекісти вміло проводили «злив» потрібної їм інформації. В серпні 1933, в супроводі трьох інших французьких політиків, Україну відвідав колишній прем'єр Франції Едуард Ерріо.

Цей візит розглядався як важливий крок піар-кампанії, яка мала засвідчити ефективність форсованих сталінських реформ. Тому радянські послідовники графа Потьомкіна працювали, не покладаючи рук.

Згідно інформаційних повідомлень Одеського обласного відділу ГПУ, французькі політики весь час перебували під пильним наглядом чекістів, які визначали їх маршрут, влаштовували для них зустрічі із «щасливими колгоспниками». Селяни розповідали про своє «сите життя»: їм видають на день 15 кг хліба, крім овочів та фруктів, вони мали право на сад, город, рогату худобу, одержуючи для неї корм, гарячу їжу для колгоспників керівництво привозить просто в поле.

Для переконання, що жодних труднощів із харчами немає, колгоспники демонстрували «переповнені зерном комори». А на завершення «щасливі українці» подарували французам українські вишивані сорочки та рушники, які, очевидно, мали символізувати, що колгоспники ситі не лише хлібом, але й багаті духовно, завдяки своїм національним традиціям.

В результаті чекісти у звітах задоволено констатували, що пан Ерріо висловлював захоплення побаченим на урочистих прийомах і вносив відповідні нотатки у свій записник. Французькі журналісти відправили у свої редакції репортажі, під якими цілком могли підписатися й самі чекісти.

В 1941 році в Києві знищено тисячі справ Наркомату охорони здоров'я з початку 1930-тих років, які, очевидно, могли містити інформацію про голод. Не повинно було залишитися жодного документального матеріалу з інформацією про цю трагедію.

В результаті сьогодні вціліли майже виключно секретні документи – радянська влада вважала свої грифи таємності надійною гарантією недоступності інформації, то й не нищила їх.

Після закінчення «Голодомору» радянська влада намагалася ліквідувати або ув'язнити усіх, хто намагався зберегти пам'ять про «Голодомор», або передати її комусь. У архівах НКВС можна знайти багато таких випадків. Зокрема це і випадок Олександри Радченко. Колгоспник Микола Рева був засуджений на 6 років за лист до Сталіна, в якому він намагався відкрити очі на «Голодомор», а у фотографії жителя Батурина Миколи Боканя з підписом «300 днів без шматка хліба» - знайшли "антирадянську агітацію" та засудили до 8 років таборів.