Роль археологічного матеріалу в дослідженні зброї Київської Русі

11 серпня, 16:36
Етнічна строкатість населення Київської Русі найсильнішим чином відбилася на нерівномірності територіального розподілу військового археологічного матеріалу

Етнічна строкатість населення Київської Русі найсильнішим чином відбилася на нерівномірності територіального розподілу військового археологічного матеріалу. Найбільша кількість зброї X ст. знаходиться в районах найдавніших києво-руських міст (Київ, Чернігів).

Зброя з власне руських земель розподілена більш-менш однорідно, але серед неї зустрічається зброя чудських племен, скандинавів (північ і центр) і частково кочівників (південь).

В XI ст. зникає зброя, яку можна пов’язати з норманськими завоюваннями. У результаті всіх цих складних і часом важко фіксованих процесів на величезній території Давньоруської держави в X ст. існували більш-менш однакові типи (з урахуванням зональних особливостей) зброї, які освоїли і у все більш досконалому вигляді випускали місцеві центри.

Слід зазначити, що в період раннього феодалізму зброя все більше втрачає свою етнічну визначеність. І відбувається це не тільки в межах однієї області або країни, але в масштабі всього європейського континенту.

Руські воїни. Мініатюра з літопису

Одні й ті ж за формою мечі та списи носили воїни в різних кінцях Європи. Спільність у розвитку зброї спостерігається на величезних просторах.

Відзначимо при цьому, що в Київській Русі в порівнянні з деякими країнами Центральної та Західної Європи, знайдена настільки значна кількість різноманітного озброєння X – ХIII ст., що її вивчення важливе для всієї європейської науки.

Подібність форм зброї, звичайно, не виключає його локальних особливостей. Ми постараємося показати, що еволюція зброї стародавньої Русі порівняно з іншими країнами середньовічної Європи відрізняється великою своєрідністю.

Русь знаходилася між Сходом і Заходом. Географічне положення і різноманітність форм боротьби наклали свій відбиток на її військову історію.

Крім Київської Русі багата на історичні древності Скандинавії, Південно-Східна Прибалтика.

Еволюція зброї пов’язана з розвитком самого суспільства.

Розвиток ранньосередньовічної Русі від ранньофеодальної держави в IX – початку XII ст. до періоду феодальної роздробленості в XII-XIII ст. в якійсь мірі відповідає етапам еволюції військового спорядження.

Хронологія «знарядь війни» більш детальна. Вироби, знайдені в похованнях, як правило відповідають часу самого поховання. Відповідно вони не передавались у спадок, про це свідчить навмисна поломка чи псування зброї, що ніби вмирала разом з господарем.

Давньоруські мечі.

Археологічні знахідки Отож, IX – початок XI ст. – період створення ранньофеодальної держави Київська Русь.

Внаслідок значних змін військової справи склалося достатньо організоване військо і система його озброєння.

Про ратне спорядження цього періоду ми судимо головним чином по найбільшим давньоруським некрополям.

У язичницьких курганах за обрядом трупоспалення (виключення незначні) поховані як рядові воїни, так і представники знаті.

Різноманітність дружинної зброї в похованнях збільшується в другій половині X ст.

В основному кургани X ст. зберігають в собі озброєння професійних воїнів-дружинників, що складали основу правлячої верстви.

XI – XII століття– період подальшого розвитку ранньофеодальної держави.

Більша частина археологічних знахідок пов’язується з численними селянськими цвинтарями.

Поховання молодших дружинників археологічно уловлюються за порівняно багатими і великими курганами. Поступово поховання заможних воїнів зникають, але залишаються поховання чоловіків зі зброєю (за обрядом поховання тіла).

XII – XIII століття – період феодальної роздробленості. Військо складається із загонів окремих князівств і його склад все більше обмежується кастою військових слуг.

Речові джерела значно скорочуються. Отже, періоди вивчення медівієстичного зброєзнавства «історичні» і в більшій чи меншій мірі забезпечені археологічним матеріалом.