19 серпня 2016, 15:00
Десять років стабільності імені Святополка Ізяславича дозволили значно зміцнититися руському суспільству

Десять років стабільності імені Святополка Ізяславича дозволили значно зміцнититися руському суспільству. На деякий час відійшли в минуле династичні змагання і руйнівні набіги кочовиків. Українське суспільство стало достатньо зрілим, щоб мало не нарівні з князями впливати на політику.

В той же час, правова система вже не відповідала рівню економічних і соціальних відносин.

Той, хто вловив ці нові тенденції, увійшов до історії як найвеличніший правитель Русі.

Йдеться про Володимира Всеволодовича Мономаха.

Київське повстання 1113 року

Після довгого перебування на київському великокняжому столі помирає Святополк Ізяславич. Його правління викликає суперечливі почуття: були як катастрофи (битва з половцями на Стугні, засилля лихварів), так і цілком хороші речі (десятирічний мир, стрімкий ріст Києва).

Тим не менше, киянам Святополк запам’ятався як поганий правитель: місцеве боярство ображав, воював погано, вплутався у темну історію з осліпленням Василька.

Натомість, все хороше пов’язувлося із Володимиром Мономахом Переяславським: йому приписували ініціативи примирення князів і вироблення форм співіснування династів, він дослухався до руських бояр, завоював собі авторитет як воїн, був планувальником і ідеологом превентивних походів проти половців.

Отож, київський істеблішмент та простий народ зовсім не хотіли чергового «зальотного» правителя з провінції, що звикатиме до столичних справ пя’тьдесять років. Володимир Мономах був ідеальним кандидатом на великого князя, якого любила і церква.

Та за буквою і духом постанов Любецького з’їзду Київ мав дістатися дітям Святополка.

Отож кияни взяли ініціативу в свої руки і скликали віче. Воно прийняло дуже строкаті барви: там були присутні і бояри, і міські жителі, і жителі околиць. Хтось хотів просто обрати князя для закликання, хтось - акцентувати увагу на своїх життєвих проблемах.

Багатотисчний натовп почав громити єврейські квартали і навідуватися додому (з ціллю погрому) до людей з адміністрації часів Святополка.

Частина розробляла вимоги нового князя, на яких його приймуть на велике княжіння. Частина - вже відправляла делегацію до Переяслава з проханням до Володимира прийти до Києва.

Деякий час повагавшись, Володимир пішов на Київ.

Володимир Мономах на київському столі. Прийняття «Уставу»

Перш ніж інтронізуватися, Володимир мав видати так званий «Устав Мономаха».

Це було розширення «Правди Ярославичів», яке значно знімало соціальну напругу. Обмежувалися відсоткові ставки за грошовими позиками, було надано вичерпний перелік підстав для перетворення вільної людини на холопа та інше. Після прийняття цих умов у Берестові, кияни дозволили Мономаху увійти до столиці.

Нова міра старим домовленостям

Згідно з Любецькими домовленостями, Київ оголошувався «отчиною». І, ніби за замовчуванням, розумілося, що отчина ця Святополкова. Та Мономах, ставши великим князем, надав цим словам іншого значення: його батько Всеолод теж був великим князем, тож Київ і є його отчина.

А так як за Мономахом стояли настрої киян і Переяслав, а також великі колонії на Смоленщині й у Заліссі, то ніхто не міг йому заперечити. Ніхто не виступив із протестом.

Мономах не став чіпати князів на місцях: вони зберегли свої «роздачі». За цим бачилися нехороші перспективи: багато князів почали передавати владу у спадок і це загрожувало появі династій.

Та на той час сила і авторитет великого князя Володимира були настільки сильні, що про сепаратизм ніхто й не міг подумати.

Єдиною проблемою були сини Святополка.

Вони муляли очі просто свої існуванням. Не дивлячись на очеидну узурпацію влади Мономахом, Ярослав Святополкович тихо сидів на Волині, де був намісником батька, а тепер - намісником Мономаха. Очевидно, він хотів просто дочекатися смерті престарілого Володимира (якому вже було за 60).

Та невдовзі Володимир наблизив до Києва свого сина Мстислава, посадивши його в Білгороді.

Цей крок Ярослав сприйняв првильно: Володимир готував наступника. Він пішов на конфлік, в результаті якого втік до Польщі, де його через деякий час вбивають (настільки зручно,що нема сумнівів, хто це організував). Через деякий час дуже зручно помирають і інші діти Святополка. Волинь стає отчиню Мономаховичів.

Розпад «Дому Святого Володимира». Посилення власної династії

Починаючи з часів Володимира Мономаха, вже не можна говорити про «Рюриковичів» у якомусь цілісному сенсі як про одну сім’ю. Багато з них ніколи навіть не бачили одне одно. Утворюються різні гілки цього обширного роду, які твоярть свої локальні динстії.

Вже ішлося про одну таку - Рогволодовичі полоцькі. Вони цілком ізольовано чують себе у Полоцьку і проиставляють себе Руській землі та іншим князям.

Нову династію утворюють у Чернігові сини Святослава Ярославича, яких за іменем найхаризматичнішого з них називають Ольговичами.

Також у трикутнику Перемишль-Теребовля-Галич править «Перша галицька династія» - нащадки Ростислава Всеволодвича.

На початку ХІІ століття між різними гілками починають укладатися династичні шлюби. Це лише підкреслює утворення нових династій та рівень відчуження між ними. Через 400 років, у XVI столітті, «Рюриковичі» будуть не те що різними сім’ями, а належатимуть до різних народів: Острозькі будуть русинами, Пузини - поляками, Шуйські - москвинами, Соломирецькі - литвинами.

Також менші князі починають родичатися із боярами. Два останні факти симптоматичні: молодша князівська верства перетворюється на «внутрішню еліту», втрачаючи міжнародний престиж.

Сам же Мономах став заснвником династії свого імені, якій він намагався надати виключне право на Русь. Він посилює її позиції, виходячи з принципу, що в його прямих нащадках має текти лише царська кров. Мстислав Володимирович одружується із Христиною, дочкою шведського короля. Дочка Євфимія відправилася до Коломана Угорського.

Дочки Мстислава також вийшли заміж за Скандинавів: Інгеборга - за Кнуда Данського, Мальмфрида - Сігурда Норвезького. Євпраксія Мстиславівна стала дружиною басилевса Олексія Комніна.

Війни на дальніх кордонах

Звісно, для забезпечення власної стабільності, імперія мусить піклуватися про спокій поблизу своїх володінь. Очолюючи руські війська, Мономах та його сини покри себе лицарською славою.

Сам Мономах посилає воєводу Войшатича, аби втрутитися до візантійської громадянської війни. Ярополк Володимирович успішно проводить похід на ясів. На чолі новгородських дружин Мстислав завдає поразки чуді. Георгій Суздальський (Юрій Довгорукий) перемагає на Волзі булгар.

Мстислав Великий

Найкращим доказом величі Мстислава Володимировича, сина і наступника Володимира Мономаха, є те, що в літописі про його правління нічого не написано. Не було ані виступів молодших князів, ані братовбивчих війн, ані повстань, ані поразок від кочовиків.

По смерті великого князя Володимира 1125 року у Чернігові місцеві Святославичі були ще надто слабкі, аби заявити про своє старшинство над Мономаховичем. Вистачає авторитету Мстислава і щоб тримати в дисципліні своїх братів.

Він повертає до Русі Полоцьк, воює з литвою, чуддю, половцями на їхній території.

Будуються храми, пишуться літратурні твори і літописи. Процвітають міста.

Зі смертю Мстислава Великого закінчується золотий вік розквіту Київської Русі, що зайняв близько 30 років - від бл. 1100 до бл. 1135.

Після цього від Київської Русі починають одна за одною відпадати провінції.