PromoPromo

Русь-Гардаріка

З кожним роком у поле зору вчених потрапляє дедалі більше доказів про спорідненість «Русі-Гардаріки» і Скандинавії.

Поговоримо ще про одну найдавнішу назву наших пращурів та їхньої країни. Я маю на увазі назву, що дуже часто зустрічається в скандинавських сагах та легендах, — «Русь-Гардаріка». Гардаріка перекладається як «земля міст». Нормани, збираючись на Русь, ще в часи Мономаха казали: «Йду в Гардаріки (Garðaríki)» .

Фахівці й досі сперечаються: звідки така назва? І роблять висновок (помилковий), що ніби цим підкреслювався високий рівень містобудування на Русі. Приємно, звичайно, таке чути, але… Важко уявити, що 1000 років тому величезні простори Київської Русі були заповнені містами.

Поглиблене дослідження цього питання дає змогу зробити висновок, що «країна Гардар» (gardar) у даному разі вживається не в урбаністському значенні (для цього у шведській мові існують інші слова — borg, urbs) і не в значенні «країна фортець» (для цього є слово tungard), а в значенні «огороджена земля», «садиба» чи, якщо хочете, «хутір». «Гард» перекладається як «паркан», огорожа» (звідси «зґарди» - солярні обереги на Гуцульщині .), «ар — «земля», «ґрунт». Тому «гардар» слід розуміти як «країна осілого (садибного) землеробства».

Отже, як не дивно, ми знову і знову приходимо до тієї ж сільськогосподарської семантики.

Звичайно ж, міста Аратти-Трипілля, як і міста Аркаїма чи Мохенджо-Даро, — це не ахейські міста-поліси і не римські «урбси». Вони відбивали насамперед специфіку аграрної цивілізації. Це невеликі, всього лише в кілька гектарів, щільно забудовані притулки навколо храму чи майданчика для поклоніння Сонцю. За стінами міста — поля, городи, худоба на пасовищах. Серед полів будувалися більш «легкі» житла типу наших білих мазанок, навколо яких розбивалися сади, виставлялися пасіки. Поза містом розташовувалися кузні, численні майстерні: гончарні, ткацькі, залізо- і мідеплавильні, шкіряні тощо.

Міста в Аратті виконували функції молитовних місць (храми, місця жертвоприношень), а також були своєрідними просвітницькими центрами. Тут навчали грамоті, переписуванню текстів, готували жерців. В екстрених випадках у містах ховалися від ворогів, тут людність проводила свої зібрання. То як же по-іншому можна назвати цю землю, як не «Гардаріка».

Відзначимо ще одну, суто «цивілізаційну», характеристику такої назви. Практично всі цивілізовані суспільства в ті давні часи огороджували свою територію валами. Зводилися вони і нашими пращурами. Як уже зазначалося, такі вали не стільки захищали від варварів, скільки виконували радше символічну («знакову») функцію — функцію цивілізаційних кордонів. Варварам не так вже й важко було піднятися на них у потаємних місцях (адже забезпечити надійну охорону таких величезних споруд було просто неможливо).

Отже, термін «Гардаріка» має й іншу етимологію — «огороджена країна», тобто цивілізована, що відокремила себе від варварського світу.

Нарешті, необхідно враховувати і такий момент.

З кожним роком у поле зору вчених потрапляє дедалі більше доказів про спорідненість «Русі-Гардаріки» і Скандинавії. Взяти хоча б недавні спільні американо-шведські дослідження, їх результати переконливо засвідчили, що батьківщиною так званих норманів є наші приазовські та придніпровські землі

А про що говорять виявлені сліди відносин з Руссю — різноманітні за своїм характером і змістом пам'ятки: рунічні написи, саги (історичні і казкові), поезія скальдів, «правди», географічні та історичні твори? Усі вони містять слова «Русь», «Гардаріка».

Таким чином, слово «Гардар» йде з підсвідомості народу. Це народне (а не книжне) слово, що використовувалося в найдавніших сагах і означає прабатьківщину скандинавів. Адже Русь — це давно втрачена батьківщина норманів.

Що цікаво, деякі дослідники зазначають, що регіон південних степів від Чорного моря до Південного Уралу давні арії, що населяли його, називали «Житло Богів — Велика Швеція». Остання значно пізніше перемістилася разом з германськими племенами до Скандинавії, яка і стала «Житлом людей — Малою Швецією».

Саме територією «Великої Швеції» протікали ріки давніх аріїв Танакевіль, чи Ванакевіль («рукав ріки, де живуть вани»), і Дніпро (Данапру, або грецькою «Борисфен»). Саме ж слово «Швеція» — Sweden — скоріше означало «світлий, білий, світловий». Але саме цей індоєвропейський корінь «szet» логічно й етимологічно близький до українського слова «свят», «святий».

Отже, це наштовхує на роздуми, що наша прабатьківщина — Північне Причорномор'я могла називатися в стародавні часи (7–6 тисяч років тому) Шветою — Країною Світла. І не тільки тому, що тут жили «богоподібні» арії, а насамперед тому, що в гирлі Дністра був розташований правоарійський духовний центр і святилище аріїв.

Священним (сакральним) коренем самої назви Руської землі (Русі) є санскритські слова «ros», «rase» (світлий, красивий, червоний). Звідси — «red» (англійське), «rouge» (французьке), «rot» (німецьке). Усі ці терміни перекладаються як «червоний», «ясний».