Русь в «Епоху Заповіту Ярослава»

Згідно з останньою волею Ярослава Володимировича, його сини мали здійснювати спільну діяльність в інтересах всієї держави. Запропонований ним порядок престолонаслідування нікого не робив ізгоєм і давав гарантію, що кожен колись посяде столичний трон.

Звісно, реальність внесла свої корективи: бажання старших князів обділити молодших породжувало їхній саботаж і множило розчарування молодших

Тріумвірат Ярославичів

Отже, після смерті великого князя Ярослава Володимировича, його сини дисципліновано посіли відповідні столи, змінивши уділи.

В минулому вже був прецедент, коли верховна влада була розподілена між кількома князями - дуумвірат Ярослава і Мстислава.

При цьому, розподіл князями «сфер впливу» не призводив до розпаду держави.

Обидва Володимировичі мали столиці в межах Руської землі, яка була політичним ядром держави.

Центральна влада на цей раз зосереджується в руках Тріумвірату - Ізяслава, Святослава та Всеволода Ярославичів.

В період існування Тріумві

Кожен з них мав резиденцію в Руській землі: Ізяслав - у Києві (і відповідно він вважався верховним сюзереном імперії), Святослав - у Чернігові, Всеволод - у Переяславі.

Також кожен отримав колонії і залежні території, в який міг надавати уділи молодшим князям-намісникам.

Так, до Києва відносилася «Велика Волинь», Галичина і Новгородська земля; до Чернігова - мордваерзя і мурома; Переяслава - Смоленська та Суздальська землі. Молодші брати тріувірів (як і їхні сини та племінники) також опинилися у положенні намісників, що підкорялися волі центру.

Отже, князі зайняли свої місця згідно родинного старшинства. Їхнє сімейне старшинство задало тон ієрархії княжінь.

Подібно до західноєвропейських феодальних взаємин (графства, герцогства, королівства), в яких була васально-сюзеренська залежність земель, на Русі виробилась система старшинства міст-центрів княжінь.

Наприклад, герцог Нормандії був васалом Франції, хотів він того чи не хотів. Він міг бути сильнішим, гарнішим чи навіть бути при цьому королем Англії: він все одно був васалом короля Франції (себто, феодала, що сидить у Малій Франції, Іль де Франс).

Майже так само було й на Русі: Чернігвський стіл вважався «старшим» (престижнішим, формально головнішим), ніж, скажімо, Муромський.

Проблемою феодальної Європи було те, що мало не в кожному герцогстві була своя династія і центральна влада швидко втрачала свій вплив на периферію.

На Русі ж, князі після смерті одного з них, або в результаті домовленостей, перерозподілялися з одного столу на інший, ніде не «пускаючи коренів».

В цьому і полягав хитрий план Ярослава зі збереження територіальної цілісності імперії.

Ярославичі спільно здійснили велику кількість військових акцій.

1058 року було здійснено похід на балтське плем’я голядь (пра-росіяни).

1060 року за учаті Полоцька (який, як пам’ятаємо був незалежним) Ярославичі завдали нищіної поразки торкам - новим кочовикам зі степу. Поразка була настільки болюча, що торки так і не стали силою, здатною протиставити себе Русі у Причорномор’ї. Через деякий час вони стали васалами Києва.

1067 року руські війська розбили полочан на р. Немига і Ярославичі заточили їхнього князя до в’язниці. Тепер Полоцьк перейшов до володінь Ізяслава Київського.

1071 року знов повстали мерянські смерди, яких упокорив воєвода Святолсава Ян Вишатич.

Київське повстання 1068 року

За правління Ізяслава сталася знакова для української історії подія, саме вона винесена у підзаголовок.

Однак, треба почати трохи здалеку. Вслід за торками з азійських степів прийшов новий ворог - половці. У битві на р. Альті Ярославичі зазнали жахливої невдачі й панічно розбіглися по домівках. Святослав утік до Чернігова, а Всеволод з Ізяславом - до Києва.

Кияни (містяни і жителі околиць) скликали віче, на якому більшість виявила бажання знову вийти в поле і битися, а не сидіти в граді.

Віче звернулося до великого князя з вимогою видати зброю. Та Ізяслав зробив незрозуміло що: чи то відмовив, чи то не зміг адекватно поспілкуватися з натовпом. Як наслідок, кияни зрозуміли його дії як відмову і прогнали його.

Вивільнивши з тюрми полоцького князя Всеслава, вони проголосили його великим князем.

Ці події стали першим випадком зміни влади в столиці через волю віча. В майбутньому настрої жителів Києва будуть відігравати все більшу роль у політичному житті.

Поки що ж, все швидко стало на свої місця: поки Святослав Чернігвський проганяв половців з-під Сновська, Ізяслав повернувся разом з поляками, змусив Всеслава втекти до Полоцька і, увійшовши до столиці, стратив 80 киян. А Полоцьк знову відпав від Русі

Правда Ярославичів

Тріумвірам належить значне досягнення у царині правової культури. За їхнього правління було украдено так звану «Правду Ярославичів».

1072 року було розширено і відкориговано «Правду Ярослава». Значну роль у розробці цих правничих документів відіграли київський воєвода Коснячко Перенег (Печеніг), вишгородський посадник Микула Чудин та княжий радник Никифор (Микифор) Киянин. «Правда Ярославичів» спрямована насамперед на охорону життя княжих чиновників, княжої власності і власності найвпливовіших посадових осіб Давньоруської держави.

У ст. 33 законодавець забороняв без княжого дозволу мордувати не лише привілейовані верстви населення, а й смерда. Важливим нововведенням було спрямування віри або штрафу не до постраждалих, а до державної скарбниці.

Однак найголовнішими досягненнями «Правди Ярославичів», було скасування кровної помсти і її заміна на грошові стягнення.

Розпад Тріумвірату

Після поразки від половців та київського повстання, Всеволод Переяславський та Святослав Чернігівський відчули братову слабкість. Вони вигнали його з Києва і останній пішов поневірятися Європою в пошуках допомоги - Польща, Німеччина, Рим.

Та молодші тріумвіри (Святослав і Всеволод) вже порозумілися з іноземними володарями і Ярослав не отримав війська, лише «занепокоєння» папи та римського імператора.

На же цікаво, що зі зміщенням великого князя на його місце став Святослав. Інші князі перемістилися зробили ротацію, відповідно сташинства та веління нових-старих правителів.

Та невдовзі помер Святослав, а Ізяслав повернувся.

Вони порозумілися зі Всеволодом, в Києві знов сів старший брат, а Чернігів і Переяслав залишилися за Всеволодом. Так на деякий час встановилося панування двох інших тріумвірів (Ізяслав і Всеволод). І знову здійснилася ротація менших князів.

Також дуумвіри позбавили вородінь нащадків Святослава, нібито за те, що той усунув законного правителя, Ізяслава. Звісно, вони закрили очі на те, що один з дуумвірів також брав у цьому безпосередню участь.

Повернення автократії

Невдовзі після реставрації Ізяслава, сини Святослава Олег та Роман зробили спробу здобути Чернігів. Не маючи ані грошей, ані дружини, ані землі, вони звернулися до половців. Із половецьким військом вони розбили Всеволода і захопили Чернігів.

Всеволод разом із Ізяславом у битві на Нежатій Ниві розбив половців.

У битві загинули Борис В’ячеславич (іще один ображений дуумвірами князь) і Ізяслав, великий князь київський.

Таким чином, Всеволод таки дочекався смерті старших братів і вся Руська земля опинилася в його руках. Також він мав Смоленськ і Поволжя. Ізяславичам залишилися Волинь, Полісся та Новгород.

Тепер жоден князь не мав достатньо ресурсів і династичних прав, аби посунути Всеволода. Тіумвірат Ярославичів повторив долю дуумвірату Володимировичів виродився у автократію. Зі смертю Всеволода 1093 року закінчується період «Заповіту Ярослава»