Скасування рабства в Штатах

26 грудня 2015, 14:00
Виповнилося 150 років з часу відміни рабства в США

Виповнилося 150 років з часу відміни рабства в США. Який зв язок між скасуванням рабства в Штатах і придушенням спроб вирватися з ординської неволі.

Формально рабство було скасовано після того, як 18 грудня 1865 року вступила в силу Тринадцята поправка до Конституції США, що вібулося вже після завершення Громадянської війни 1861 1865 років.

Хоча ратифікували поправку одразу, тільки три чверті штатів.

Останнім штатом, що її ратифікував був Міссісіпі і сталося це аж у 2013 році. Таким чином можна вважати цю дату остаточною для скасування рабства в США.

Незадовго до того, у 1861 році, було скасовано рабство на російській імперії.

Тобто у США відмінили рабство для чорних, а на роісі відмінили рабство для білих.

Цікаво проводити паралелі.

Чорні в Штатах досі потерпають від наслідків рабства, хоча формально всі права рівні, а ментальність нікуди не дінеш.

Потерпаємо і ми. А росія так і зовсім, агресивно не бажає позбуватися рабства.

Треба сказати, що США набагато легше, там більшість населення була вільною завжди. Та ще й озброєною.

В нас відсоток рабів (кріпаків) був суттєво більший. А на росії так і взагалі - 100% мінус одна особа (хан/цар/імператор).

Цікаво роздивлятися як поводяться і розвиваються території залежно від того, наскільки довго і в якій формі (м якішій, жорсткішій) там існувало рабство, або кріпацтво як його різновид.

Україна недовго перебувала під владою Орди, а європейська (польська) версія кріпацтва була суттєво м якішою за російську.

Кріпацтво російського штибу, коли людьми торгували, як худобою, згадуємо гоголівські Мертві душі , запровадила в Україні аж Катерина II.

і навіть після цього відсоток вільних людей в Україні був суттєво більший ніж в росії.

Наслідки всього цього спостерігаємо і зараз.

Але хотів згадати про інше. Про трикутник ми - роіся - США.

Справа в тім, що Громадянська війна в США мала суто економічні причини. Експорт бавовни з Півдня в Англію, закупівля Півднем англійських машин (суттєво якісніших за ті, що вироблялися на Півночі), створювало конкуренцію і підривало промисловість північних штатів.

А рабство було ділом десятим. Тобто поговорить і пообурюватись - так. А щось робити, то не дуже. Лінкольн до війни думав/виступав за поступове скасування, колись.

Натомість у Європі (Англії -Франції) аболіціонізм був потужним рухом. Тим не менше, Англія підримувала Південь, возила зброю, амуніцію і що там треба, бо бізнес перед усім.

І тут Лінкольн зробив кілька вдалих зовнішньополітичних ходів. 19 червня 1862 року він приймає Закон про відміну рабства. Після цього ситуація була представлена так, що Північ воює за відміну рабства з нехорошими злими рабовласниками, а Англія-Франція цих рабовласників підтримують.

Світова прогресивна громадська думка повністю схилилася на бік Півночі.

Цікаво, що в Законі про відміну рабства 1862 року, рабство скасовувалось тільки на територіях, що воювали на боці Півдня. Кількох рабовласницьких штатів, що воювали на боці Півночі це не стосувалося.

Це вже потім, у 1865, після закінчення війни, Тринадцята поправка охопила всю територію США.

А тепер, що стосується України. А саме ще один вдалий зовнішньополітичний хід Лінкольна. Вдалий для нього і трагічний для нас, ІМХО.

Доки йшла війна в США, на російській імперії спалахнуло повстання. В історії росії воно називається Польським повстанням 1863 р.

Повстання було підтримано Англією, Австро-Угорщиною, Францією.

Планувалася конференція по Польщі результатом якої мала стати військова підтримка повстання.

Попри те, що в США були сильні пропольскі настрої, хоч би згадати Тадеуша Костюшко, війну за незалежність і Вест Пойнт він створив, Лінкольн приймає рішення виступити на боці росії. Конференція була зірвана, переляканий цар зітхнув з полегшенням і залив кров ю

постання, жорстко і жорстоко.

На подяку за позицію США, росія вислала до берегів Америки свою військову ескадру (дві) і заблокувала порти через які південні штати отримували допомогу від Англії. У війні відбувся злам. Справа пішла швидше і Північ перемогла.

Можна сказати, що перемогла вона не тільки тому. Можна. Але і тому також.

Чому це стосується України? Герб повстання виглядає так - щит розділений на три частини, вгорі ліворуч-праворуч герби Польщі і Литви, а внизу св. Михайло, герб Києва, як символ України (хоч вона тоді ще так офіційно не називалась).

Тобто, хоч основною силою і двигуном були поляки, повстання відбувалося на території колишньої ВКЛ і зусиллями народів, що населяли ВКЛ. На цьому акцентувалася увага і це було відбито на гербі.

Треба сказати, що така єдність сильно налякала царат. І після цього повстання стартувала кампанія нагнітання ненависті, педалювання окремності і всяке протиставляння українців і поляків. Відносини з поляками і без того були, м яко кажучи не прості і це вугілля всіляко роздмухувалось.

Хоч тоді пропагандистська машина не була такою потужною як зараз. І телевізора не було. Кампанія була організована, навіть була особа яка її просувала і відповідала. (Лінь копатися, а прізвище забув).

Яскравим прикладом ведення цієї кампанії є, хоч і талановито написана, але заказуха і джинсА під назвою Тарас Бульба . 20К рублів отримав автор, гроші по тих часах дуже великі.

Отакий тісний світ. Був і тоді, а зараз і поготів.

Офіційна російська історія і досі всіляко підкреслює, що повстання 1863 року суто і виключно польське і ніяк інакше. Поляки щоправда не заперечують.

Хто витримав дочитати до цього місця - молдець і дякую.

Мабуть ви все це знаєте. але мені хотілося написати.

Останні прояви справжнього рабства зникли зовсім недавно. У срср колгоспники були фактично кріпаками, скільки би не волали про свабодних труженіков.

З 1930 по 1974 колгоспники не мали паспортів і їм було заборонено виїзджати і пересуватися по країні без дозволу голови колгоспу.

Порушення цього тягнуло за собою два роки тюрми.

До 1966 р. колгоспникам (совєцькім кріпакам) не платили зарплати. За так звані трудодні вони отримували натуроплату, тобто працювали за їжу.

Мойсей водив своїх сорок років, щоб позбутися рабської ментальності, ми ідем заледве двадцять п ять. Ще довго.