"Стійкість, якої до цього ніхто не чув": битва на Калці

27 травня, 18:39
Ця битва, що відбулася навесні 1223 року між об'єднаними військами українських князівств і половецьких орд, з одної сторони, та монгольським корпусом, з іншої, стала непересічною подією світової історії.

У протистоянні зіткнулися принципово різні світи, які різнилися у соціальній, політичній, культурній та військовій сферах.

З європейського боку була зібрана мілітарна потуга з території, вдвічі більшої за Священну Римську імперію. Азію представляла добірна армія на чолі з кращими полководцями того часу.
Відгомін "битви між двома струмочками" було чутно від Рима до Пекіна, від Риги до Багдада.

Pax Mongolica та Pax Ruthenica на початку ХIII століття

Як було зазначено, у битві на Калці зійшлися в двобої засадничо різні супротивники. Зокрема, це унаочнюється в державах, що брали участь у битві з обох сторін.

Постання монгольської імперії

На рубежі ХІІ-ХІІІ століть кочові племена на північ від Китаю об'єднуються в "державу", на чолі якої під іменем Чингісхана стає вельми непересічна особистість - Темуджин. Він зумів запропонувати підданим та союзникам чітку та правильно вмотивовану програму дій.

План полягав у підкоренні євразійських степів (населених кочовиками) та осілих сусідів, а згодом - і всього світу.

Проголошення Тимуджина великим кааном.
Перська мініатюра зі "Збірника літописів" Рашид-ад-Діна

Навіщо? Відповідь на це запитання лежить в площині економіки. Екстенсивне кочівництво не було взмозі забезпечити людям гідне життя. Тому треба було відняти блага у тих, в кого вони були - у китайців, хорезмців, персів, арабів, русинів тощо. Та для того, щоб примусити їх віддати продукти - хліб, технології, предмети роскошу, - треба було мати сильну армію, яку Чингісхан волів набирати з таких же кочовиків, як і монголи (кипчаки, алани та інші).

Очікуваним союзником великого каана (такий титул отримав Темуджин) у нелегкій справі завоювання світу стало азійське купецтво. Останнє бачило чимало вигоди у подоланні міждержавних кордонів на всій протяжності Великого Шовкового Шляху.

Монголам також був вигідний цей "союз" - купці багато подорожували, тож знали звичаї майбутніх супротивників, рівень їхнього економічного, наукового та мілітарного розвитку.
Монголи у всіх сферах життя - адміністративній, військовій, інфраструктурній - створили чітку ієрарархію та налагодили залізну дисципліну. У підкорених землях призначалися монгольські чиновники ("баскаки"), проводилися переписи населення з метою оподаткування, запроваджувалася централізована поштова система.

Серед завойованих народів формувалися промонгольські партії з середовища місцевої знаті.
У розбудові імперії монголам дуже прислужився досвід сусідів, що мали більш розвинену культуру та держатворчий досвід: тангути, чжуньчжерці, китайці, хорезмці, перси, араби.

Бій монголів з китайцями

Отож, на початок 20-х років Монгольська Імперія являла собою централізовану поліетнічну державу, яка стрімко розширювалася. І хоча реальними надбаннями Темуджинових воєн поки що стали тільки Середня Азія та Північний Китай, "пси Чингізхана" вже здійснили вторгнення в Іран, кавказські держави і вийшли в українські степи. Експедиційний корпус під проводом кращих полководців імперії -  нойона Джебе та богатира Субедея - вже отримав наказ дійти до Києва.

Русь доби роздробленості

Централізованій азійській імперії протистояла Київська держава, що була типовою клаптиковою імперією феодальної Європи.
По суті, вона являла собою конгломерат князівств, утворених внаслідок дії приципу подільного спадку (див. Фрагментація

Деякі землі мали республіканський політичний устрій - Псковська та Новгородська землі - але на міжнародній арені також виступали як князівства-монархії.
Також до складу країни входили численні екзотичні політії на кшталт напівавтономних Чорних клобуків, Болохівщини,  карелів (чиї вожді "валіти" посідали чільне місце серед новгородського боярства) тощо. Своєрідною аналогією тогочасній Київській Русі може служити Священна Римська Імперія з її численними королівствами, герцогствами, курфюрствами та вільними містами.

Київська Русь.
Кольоровим виділено князівства - учасників битви на Калці

Більшість українських князівств представляли собою монархії, які були суттєво обмежені місцевою аристократією. В цьому немає нічого особливого - емансипація феодалів була звичною для тогочасної Європи.
Особливо сильним нобілітет був у Галицькій та Київській землі. На Волині та Сіверщині владний паритет був на боці князів.

Після тривалих усобиць першого десятиліття ХІІІ століття, в країні було досягнуто умовної стабільності. Династія смоленських Ростиславичів змогла утвердити своїх представників у більшості ключових князівств. Київський стіл вже проятгом десяти років посідав Мстислав Старий. Його двоюрідний брат Мстислав Удатний опанував Галицький "златокований" стіл. Уділом молодших Ростиславичів була Смоленська земля. Регулярно вдавалося нав'язати "свого" князя й Новгородській республіці.

В цей же час, волинські Мономаховичі все ще були пригнічені передчасною смертю патріарха свого роду - Романа Великого. Волинь представляла собою сукупність малих князівств без особливих ознак внутрішньої соборності. Дрібні князі тяжіли до союзів з більш сильними державами, зокрема галицькою.

Сіверська земля також переживала внутрішнє дробнення, однак сильний гуртівний вплив здійснювала солідарність місцевого роду Ольговичів, які регулярно збиралися разом, аби виробити спільну позицію, і часто виступали єдиним фронтом. Цілісність Сіверщини навіть витримала тяжке випробування зміною династії в стольному граді - Чернігові, де вокняжився Рюрик зі смоленських Ростиславичів. Проте Ольговичі так укорінилися в менших уділах і так послідовно відстоювали свої інтереси, що Рюрик так і залишився весільним генералом в чужій землі.

Столиця Сіверщини вважалася одним із центрів давньої Руської землі (у
На той час головою дому Ольгвичів і чернігівським князем був Мстислав Святославич. Той факт, що Ольговичів довгий час не змагалися за Київ, говорить про те, що вони визнавали за Мстиславом Старим право на Київ і сюзеренітет над всією Руссю.

Тим не менше, Київська Русь не була простим конгломератом земель. Ряд політичних, звичаєвих та суспільних надбудов забезпечував відносну єдність "клаптиків"-уділів, різних за політичною культурою, етнічною та соціальною структурою.Першим об'єднавчим фактором був династичний. Усі династи Київської Русі мали спільного патрона - Володимира Великого, а також численні шлюби між представниками різних гілок дому Рюриковичів.

Спільний родоначальник всіх руських династій
Володимир Хреститель

Тож княжіння, що були династичною власністю, поки що передавлися у спадок в обмеженому колі "своїх". Всі удільні держави були поєднані династичною унією.
Другим фактором була спільна релігійна ієрархія. Церковна ієрархія була паралельною, поруч із державною, структурою влади, яка незважаючи на феодальні кордони була одним цілим - Київською митрополією.
Також важливою для єдності держави була роль Києва як столиці. Це підкреслюють різнопланові джерела. Незважаючи на занепад центральної влади та зростання потуги регіональних центрів, Київ надалі залишався політичним, культурним, сакральним та символічним центром і метрополією для всіх провінційних земель.

Наведемо кілька цитат з різних джерел, аби підтвердити, що сучасники бачили Київ столицею Русі.
Отож, візантійський історик Іоан Кіннам пише:

Є в Тавроскіфській країні місто Кіова, котре перевершує всі міста, побудовані там, і є митрополією цього народу, адже сюди прибуває архієрей з Візантія. У міста є й інші привілеєї старшинства.

Прямо столицею Київ називає папський дипломат Планно Карпіні. Описуючи вторгнення монголо-татар, він зазнчає, що загарбники

... зруйнували міста й замки, взяли в облогу місто Київ, що було столицею Русії...

Йому вторить Ц. де Бредіа:

Баті в той же час підкорив собі землю Туркмен і землю Кангітів, а також Велику Куманію, а також Русію, і захопив столицю її Київ - місто дуже велике й відоме.

Київ та його "пригороди" були місцями проведення княжих снемів - загальнодержавного дорадчого квазіінституту (детальныше див. Фрагментація

Княжий з'їзд.
Мініатюра Радзивіллового списку

Таким чином, можемо сказати, що Київська Русь напередодні знайомства з монголами була сильно фрагментваною і децентраліованою державою. Проте завдяки функціонуванню ряду інститутів вона мала змогу концентрувати свої сили та згуртовувати регіональні потуги навколо центру.

"Дійти і до самого міста Кивамен": Рейд Субедея і Джебе

Навесні 1220 року майже вся Середня Азія була підкорена Чингісханом. Поки сам каан доводив до логічного кінця завоювання Хорезму, його найкращі командувачі Джебе і Субедей (звані "псами Чингіса") були відправленні з походом у Північний Іран. Метою виправи була погоня за хорезмшахом Мухамедом, який рятувався втечею від вторгнення монголів у власну країну. Та полонити Мухамеда не судилося: він помер власною смертю взимку 1220-1221 рр.

Після цієї звістки Чингісхан послав "псам" нове розпорядження:

...Субедею багатуру дійти до одинадцяти країн і народів: Канлин, Кибчаут, Бачжигит, Оросут, Мачжарат, Асут, Сасут, Серкесут, Кешимир, Болар, Лалат, перейти через повноводні річки Іділ та Аях, а також дійти і до самого міста Кивамен-кермен.

Під "Кивамен" мається на увазі Київ. Цитата за "Сокровенним сказанням" монголів.
В той же час, Субедей, згідно хроніки Юань-ши,

попросив милості дозволити йому підкорити країну Кін-ча...

Під "Кін-ча" мається на увазі Куманія, або ж половецькі Орди.

Наказ, виданий Джебе, уточнював мету походу:

Імператор направив гінця прискорити Джебе із покаранням кипчаків

Цитата за "Життєписом Ісмаїла".
Очевидно, сил двох темників, тобто командувачів десятитисячних загонів, було недостатньо, аби підкорити території від Ірану до Києва. Майже напевне, ми маємо справу з "розвідкою боєм", яка мала передувати вторгненню основих сил.

Богатир Субедей.
Китайський малюнок

Таким чином, виконуючи повеління каана, корпус рушив через Кавказ Дербентським шляхом - одним з відгалуджень Шовкового шляху. На шляху до Києва монголи вчинили погром Грузинського царства. Надалі Джебе і Субедей приводили до покори міста вздовж Дербентського шляху, аж поки на їх шляху не стало об'єднане військо половців (кипчаків, або куманів) та ясів (аланів). Половців очолював Юрій Кончакович.
Надалі пряма мова надається перському хроністу Рашид-ад-Діну:

Коли монголи дійшли до області Аланів, де населення було численним, то воно разом з кипчаками дало бій монгольському війську, і жодна зі сторін не взяла гору. Тоді монголи сказали кипчакам: "Ми і ви - одного племені і одного роду, а алани вам чужі. Ми з вами укладемо договір, що не завдамо одне одному шкоди, ми дамо вам з золота і одягу те, що захочете, нам же залиште аланів". При цьому, вони послали кипчакам багато всякого добра. Кипчаки повернули назад. Монголи отримали перемогу над аланами... Кипчаки, сподіваючись на укладений договір, без страху розійшлися по своїм областям. Монголи несподівано напали на них і перебили всіх, кого знайшли...

Таким чином, половці були покарані за політичну недалекоглядність.

Після погрому половців, монголи відійшли "у вежі свої" (за Іпатіївським літописом), тобто у підкорені міста, в тому числі кримські. Як оповідає арабський автор Ібн Аласір, монголи зокрема захопили Судак.
Та місія, покладена Чингісханом на корпус, ще не була вповні виконана. Велика кількість половців урятувалася і була готова битися за свій життєвий простір, а великий каан чітко указав кінцеву точку походу - Київ.

"Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй"

Після розгрому половці були змушені тікати. Цілком очікувано вони звернулися за допомогою до руських князів.

Починаючи з самої появи половців в українських степах, між представниками руських і половецьких княжих родів укладалися династичні шлюби.

Згадаймо лише найвідоміші з таких. Наприклад, дружиною великого князя київського Святополка Ізяславича була Олена Тугорканівна. На дочці хана Оссолука був одружений Олег Святославич - патрон клану Ольговичів. Мав за третю дружину половчанку і Володимир Мономах.

У період, що ми розглядаємо, на дочці половецького хана Котяна був одружений галицький князь Мстислав Удатний.
Мстислав Галицький був сином визначого князя Мстислава Хороброго, який 1174 року завдав поразки провінційним князям під стінами Вишгорода.

Удатний галицький князь був представником панівного клану Ростиславичів і, без сумніву, кращим полководцем тогочасної Русі. Починаючи з малого торопецького уділу в тіні старших родичів, Мстислав згодом зробив собі ім'я й зайняв один з найпрестижніших руських столів. Сопчатку він був посаджений у Новгороді як компромісна фігура.

Він вдало скористався можливостями, що давало новгородське княжіння: хоча реальної влади князь в республіці не мав, проте міг очолити сильне військо й показати себе як командир і воїн. Після запрошення в Новгород, Мстислав на чолі місцевого війська розгромив численну армію великого князя володимирського Всеволода. Ця битва, іменована Ліпицькою, навіки вкрила його славою. Після такого Мстислав, завдавши поразки полякам та угорцям, утвердився в Галичі.

Отож, після вторгнення монголів у половецькі кочовища, хан Котян звернувся до свого зятя з проханням про допомогу. За ініціативи Мстислава Удатного, Мстислав Романович Київський скликав снем у стольному місті:

Тоді бо Мстислав Романович був князем у Києві, а Мстислав Святославич у Ковельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич Удатний у Галичі, — це ж були старійшини в Руській землі. А Юрія Всеволодовича, князя великого суздальського, не було на тій раді. Се ж іще молоді князі: Данило Романович, Михайло Всеволодович, Всеволод Мстиславич київський та інших багато князів... А Василька Романовича не було, бо він, молодий, лишився у Володимирі (Волинському).

Як бачимо, укладач літопису підкреслив статус провідних українських князів - київського, чернігівського та галицького, величаючи їх "старійшинами". Наголошено на відсутності володимиро-суздальського князя.

Перебіг з'їзду в загальних рисах занотував літописець:

говорили половці руським князям: «Якщо ви не поможете нам, то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів ... і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».

Вирішальною була промова Мстислава Галицького, який наголосив на тому, що монголи включать куманів у своє військо і стануть сильнішими, якщо не надати половцям допомогу зараз. Як оповідає "Хроніка Лівонії" Генріха фон Летланда, "пішов заклик по всі Русії битися з татарами".

Тож було вирішено вийти ворогу назустріч і дати монголам бій в степу. Розпочалася мобілізація дружин з усіх підвладних українським князям земель. Суздальський князь саботував мобілізацію і тамтешні полки на битву не з'явилися.

Військо рушає в похід.
Рекнострукція О. Федорова

Проміжною метою було з'єднати окремі загони біля переправ (Олешшя, Протолча) і форсувати Дніпро. З Києва рушили дружини київської, смоленської та сіверської землі. З заходу кінно мали підійти галицькі та волинські полки, зі сходу - курські та трубецькі. Частина галичан та, імовірно, бродників мала підійти на човнах, спустившись по Дністру в море й Дніпром дійти до Хортиці.

В той же час, монголи мали намір виконати наказ свого каана і рушили "в країну русів".

Монгольських полководців не тішила ситуація, коли половці та русини об'єдналися для відсічі. Було зроблено спробу роз'єднати союзницькі лави, зігравши на суперечностях та старих образах - як і в попередній виправі проти аланів. Русинам направили послів зі словами

ми вас не чіпаємо, ні градів ваших, але йдемо на своїх конюхів, на половців... чули, що вам вони теж багато зла зробили. За те також їх б'ємо.

Цитата за Новгородським Першим літописом Синодального списку.
Бачимо, як стрімко "деградували" половці від "одноплемінників" до "конюхів". Та князі, можливо навчені досвідом союзників, не зважили на брехню монголів і послів стратили.
Через два тижні монголи прислали ще одне посольство:

Ви на нас ідете, нехай розсудить бог між нами

Союзницьке військо зібралося на Протолчому Броду біля о. Хортиця, і вперше здалеку побачила монгольську армію.

Монгольське військо: озброєння, тактика, склад

У централізованій монгольській державі армія будувалася на регулярній основі. Подібно до інших сфер життя, в армії панувала жорстка ієрархія, карність та дисципліна. За свідченням Планно Карпіні,

Чингісхан наказав, щоб на чолі десяти стояв один, на чолі десяти десятників стояв один, котрий є сотником, на чолі десяти сотників - один тисячник, а на чолі десяти тисяч поставлено одного, і це називають вони "тумен". На чолі війська ставлять двух командувачів, або трьох, але так, що вони підкорюють комусь одному.

Вищий офіцерський корпус формувався з людей, що відбули службу в гвардії каана. Під час війни діяла колективна ввідповідальність підрозділу. Якщо біг один - страчували десяток, якщо десяток - страчували сотню.

Основні бойові підрозділи кочовиків ділилися на два роди військ - важку та легку кінноту.

Монгольські лучники.
Перська мініатюра. "Збірник літописів" Рашид-ад-Діна


Більшість вояків мала за зброю лише кілька луків та сокиру, рідше - спис.
Більш заможні використовували клинкову зброю - мечі, шаблі, а також обладунки для себе і коней. Обладунки могли бути легкі - шкіряні, - або важкі -  металеві. Останній тип захисного озброєння описує Карпіні в своїй "Історії монголів":

Лати (тобто, металевий обладунок) мають чотири частини; одна йде від бедра до шиї...а від рук і нижче облягає тіло по колу... позаду вони кладуть інший шматок, що йде від шиї до того шматка, що йде по колу; на плечах ці два шматки, передній і задній, прикріплені пряжками до залізних наплечників... Шолом же залізний, або мідний, а частина захисту шиї - шкіряна... І вони змушують все це блестіти так, що людина може бачити своє обличчя.
Монгольська важка кіннота.
Перська мініатюра. "Збірник літописів" Рашид-ад-Діна


Кожного року паралельно з облавними полюванням та ханськими ловами проводилися військові навчання, де відпрацьовувалися тактичні прийоми. Так описує процес полювання Вільгельм де Рубрук:

... вони збираються у великій кількості, й оточують місцевість, про яку вони знають, що там звірі, й поволі наближаються одне до одного, аж поки не замкнуть звірів ніби в колі. Потім пускають в них стріли.

Такі дії повторюють один з тактичних прийомів монголо-татар - охоплення супротивника з флангів великою кількістю кінноти й вихід у тил з подальшим розстрілом ворога. Тільки на полюванні жертвами були звірі.

Битва монголів проти хрестоносців, поляків та німців.
"Легенда про святу Ядвігу"

Людей же заманювали в засідку таким чином:

кожен кидає в супротивника три-чотири стріли... відступають до своїх; це вони роблять заради обману, щоб ворог їх переслідував до місця, те вони влаштували засідку... вони оточують ворогів і таким чином ранять і вбивають.

Чингізхан запровадив ефективну розвідку та інтендантську службу, яка займалася забезпеченням бойових підрозділів усім необхідним - зброєю, їжею, одягом, житлом.
Вже згадувалося про поштову службу: своєчасне отримання інформації дозволяло здійснювати великі операції та координувати окремі корпуси без відриву від ставки.

Монголи кидають гранати.
Японський сувій

Завдяки завоюванням, монголи отримали доступ до передових наукових досягнень Сходу. Зокрема, використовувалася метальна артилерія, арбалети, примітивна вогнепальна зброя, "грецький вогонь", високотехнологічні обладунки для людей і коней. Проте перелічені речі не були залучені до битви на Калці, окрім обладунків.
Варто зазначати, що в армію рекрутувалися не тільки власне монголи, а й представники інших народів. Так було і після битві на Калці. Принаймні, невдовзі після неї Субедей направив Чингісхану прохання,

щоб тумени з обоків, меркітів, найманів, кіреїв, кангли та кипчаків зійшлися в єдину армію

Цитата за "Життєписом Субедея". Певно, ці нещодавно підкорені народи виступали як допоміжні загони і мали власну традиційну військову структуру, а після походу мали бути реорганізовані за імперським зразком.

Монгольска армія, що увірвалася в причорноморські степи, являється перед нами, як квінтесенція передових досягнень всього східного світу.

Русько-половецьке військо

Як писалося вище, Київська Русь була типовою середньовічною феодальною імперією. Руське військо, що виступило проти монголів було сукупністю збройних сил окремих великих земель. У битві взяли участь полки Київсько-Смоленської, Чернгівської та Галицької "держав", а також волинські князі.

Основу війська кожної землі складалося з ополчення різних станів - князів, бояр та непривілейованих верств населення (смердів, міщан).

Князі поділялися на повноцінних князів-господарів та князів-"підручників". Перші очолювали сильні князівства-"держави" і були реально суверенними володарями. Таких князів західні хроніки іменують королями ("rex"), або "великиими князями" ("magnus dux").

"Підручники" ж мали уділ з волі старшого родича і повинні були йому підкорятися.

Волинська земля представляла собою конгломерат малих княжінь, які хоча й не були комусь "підручниками", але сильно здрібніли. Тим не менше, об'єднані сили волинських князів представляли собою помітну силу.

Також існували служиві князі - члени роду Рюриковичів, які не отримали власного уділу і не мали вибору, окрім як перебувати в оточенні удільних князів.
Навколо удільних князів гуртувалися особисто вірні дружинники - професійні воїни, найманці, іноземні авантюристи, служиві князі. Це була своєрідна гвардія князя. Вони, разом із удільними князями та земельним боярством, утворювали військову еліту.
Дружина умовно поділялася на "старшу" й "молодшу". Якщо "старші" дружинники являли собою аналог західноєвропейського рицаря, то "молодші" - гриді, дітські, отроки -  поповнювали ряди пахолків, слуг та "стрільців".

Князь на чолі дружини.
Мініатюра "Сказання про Бориса і Гліба". Сильвестрівський збірник

Бояри-феодали представляли політичну, адміністративну та військову верхівку конкретного регіону. Маючи на території князівства судові та управлінські посади, "отчини" (спадкові маєтки) та "держання" (пожалування князя), вони жили регіональними інтересами. Це відрізняло їх від дружинників, які бачили джерело всласного успіху в князеві. Та межа між земельним боярином і дружинником була вельми умовна: дружиннки отримували від князя наділи й осідали на землі, укорінюючись у князівстві. Натомість боярські діти поповнювали лави дружинників.Багаті бояри могли також виставляти військових слуг та дружинників.

Князь на чолі війська.
Мініатюра Радзвілівського списку

Про ополчення міщан та селян в контексті битви на Калці говорити сенсу нема: для походів у степ воїн повинен був йти "одвуконь". Таке собі дозволити могла тільки еліта.

Дисциплінованість і керованість подібних формувань були вельми умовними. По суті, на полі бою військо розпадалося на конгломерат дружин під проводом власного ватажка-князя.

Озброєння воїнів українських князівств було типово європейським, але з помітним впливом з боку кочового сходу.

Князі, дружиннки та бояри мали на озброєнні клинкову зброю - мечі та шаблі. Археологічні матеріали дохристиянської епохи, коли в могилу воїна ще клали зброю, свідчать, що часто бійці мали і шаблю, і меч.

Мечі ХІІІ ст.
Ілюстрація з книги "Древнерусское оружие. Книга 1. Мечи и сабли" Кірпічнікова.

Це означає, що вони користувалися ними в залежності від ситуації та володіли фехтувальними прийомами для обох клинків.Використовувалися й інші види наступального озброєння - булави, сокири, кистені, списи, кинджали. Основною зброєю дальнього бою був лук.
Голову воїна захищав шолом конічної, або сфероконічної форми із напівмаскою (або маскою - "личиною"), що прикривала верхню частину обличчя й ніс.

Княжі шоломи пишно оздоблювалися, прикрашалися яскравим плюмажем і натиралися до блиску. Це мало як статусний, так і практичний аспект: на полі бою командувача мало бути добре видно, аби орієнтуватися за його діями.
Доповнювала захист голови кольчужна бармиця.

Фото кольчуги та реконструкція ламелярного обладунку -
за книгою "Воєнне мистецтво Давньої Русі" М. Котляра

Найпопулярнішим типом обладунку була кольчуга. Заможні бояри та князі доповнювали її "доспіхом" з металевих пластин, що накладалися на кольчугу. Пластинами прикривали плечі, руки, ноги. Також використовували ламелярний обладунок, зшитий з достатньої кількості пластин.

Воїн у пластинчатому обладунку та шоломі-напівмасці з кольчужно бармицею.
Реконструкція ІНП за археологічними матеріалами

Протягом ХІІ столітття серед руських воїнів домінував довгий краплеподібний тип щита, який прикривав бійця від ніг до голови. Та після появи шоломів з личиною та латного "доспіху" верхню округлу частину стали робити прямішою.
Сам щит протягом ХІІІ століття зменшувався в розмірі, поки не набув завершеної трикутної форми (так званий "екю").

Воїн з триктуним щитом-"екю" на печатці короля Русі


Половецьке військо також складалося з дружин ханів та ополчення.

Половецький воїн (праворуч).
Угорська фреска

В загальних рисах, озброєння кипчаків було схоже на руське - булави, шаблі, луки. У аристократів - шоломи, кольчуги, лати.

Шолом половецького хана  з Чингульського кургану

Перебіг битви

Незважаючи на всі труднощі, русько-половецьке військо таки з'єдналося поблизу о. Хортиця. Назустріч союзникам вийшли монгольські загони.

Передовий загін волинян, який вже переправився через Дніпро, обмежився спостереженням за ворогом. Монголи, також оцінивши ситуацію, вирішили за краще відступити.

Князь Данило Романович та воєвода Юрій Домажирич, що очолювали аванград, донесли здобуту про супротивника інформацію до решти командувачів:

Юрій Домажирич князям, говорив: «Вони стрільці є». А інші казали: «Вони прості люди є, гірші половців». Юрій же Домажирич мовив: «Вони ратники є і добрі вої».
І, приїхавши, вони сказали це Мстиславу Романовичу, і Юрій про все сказав. І промовили молоді князі: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!»

Русини побачили, що більшість вояків монголів складають "стрільці". В уявленнях середньовчних європейців це не був важкий супротивник для елітарного війська з великою кількістю князів, яке пішло в цей похід. Тож можна зрозуміти ентузіазм "молодих князів" - за всіма канонами тогочасної воєнної науки перевага була на стороні Русі.

Тож полки почали переправлятися через Дніпро і вступили в бій:

І перейшли всі князі, Мстислав [Романович], і другий Мстислав, [Святославич] чернігівський, ріку Дніпро. І інші князі прибули, і рушили [всі разом] у поле Половецьке. Перейшли ж вони Дніпро в день вівторок.
І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи

Як бачимо, в бій не вступили основні сили як з української, так і з монголо-татарської сторони. За текстом літопису, перемогу здобули саме "стрільці руськії", тобто в бій не вступили князі з кращими полками.

Монгольський стрілець.
Середньовічний малюнок

Надалі почалася погоня русько-половецьких сил за монголами, яка тривала 8-12 днів. За Ібн-Аласіром,

...татари побігли назад. Тоді у русинів та кипчаків було бажання напасти на татар. Думаючи, що ті побігли зі страху і безсилля битися, вони стали переслідувати татар. Татари не переставали відступати, а союзники гналися по слідах 12 днів.

Війська розтягнулися на велику відстань, періодично траплялися сутички:

Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. [І] встріли їх сторожі татарські, і сторожі [ці] билися з ними, і вбитий був [воєвода] Іван Дмитрійович та інших двоє з ним, а татари од’їхали звідти.

Тома Спітський повідомляє про багато битв, виграних русинами:

...завдяки сильному спротиву народу рутенів вони не змогли пройти далі; дійсно, в них було багато сутичок з народами рутенів...
Битва на Калці.
А. Теленик

Та ці перемоги вели русинів та половців у пастку. Джебе і Субедей реалізовувавли тактичний план, що його описував Планно Карпіні - заманити ворога малими сутичками в засідку й підставити під удар основних сил.

Коли об'єдане військо дійшло до річки Калки, то монголи вдарили:

Зненацька монгольське військо обернулося назад і вдарило по ним, і поки вони не зібралися разом, встигли перебити багато народу. Вони билися протягом одного тижня

Цитата за "Збірником літописів" Рашид-ад-Діна. 
Цей удар прийняли галицькі, волинські, курські та половецькі дружини. Спочатку перевага була на стороні союзників, та монголи вводили в бій нові загони. Натомість полки Київського та Чернігівського князівств не могли увійти в бій - надто розтягнулися похідні порядки під час погоні:

Мстислав Мстиславич (галицький) тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!»
Мстислав же [Романович] і другий Мстислав, [Святославич], сиділи у стані, не знаючи [цього], тому що Мстислав [Мстиславич] їм обом [нічого] не сказав...
Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Мстислав [Ярославич] Німий (луцький), бачивши це [і] подумавши, що Данило збитий був, | помчав і сам між них, бо був той муж дужий...
Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег [Святославич] курський. Кріпко вони билися, [але] інші полки [татарські] зітнулися з ними, [і] за гріхи наші руські полки було переможено.

Після розгрому передової групи, монголи вдарили на решту, що були в таборі:

... не встигли стати в бойовий порядок. І зім'ялися всі. І була січа зла і люта

Цю групу монголи також змусили до втечі.

Схема битви за виданням
"Воєнне мистецтво Давньої Русі" М. Котляра

Київський полк у битві участі не брав, а укріплював табір на кам'янистому березі Калки. Частина монгольського війська взяла табір в облогу, а інша - переслідувала втікачів.

Мстислав Київський оборонявся в таборі ще три дні, аж поки не прийняв умови почесної капітуляції. Та як тільки русини вийшли з табору, Джебе і Субедей віддали наказ атакувати. Почалася різанина.

Напали на русинів ... захопили правителя їхньої держави Мі-чі-си-лао. Джебе наказав Ісмаїлу предствити його перед царевичем Джучі і потім його стратили.

Цитата за "Життєіписом Ісмаїла".

Інша частина війська переслідувала втікачів:

Із тих, хто тікав, було побито багато: врятувалося небагато з них... Хто врятувався, прибув до своєї землі в найубогішому вигляді через далекість шляху і поразки...

Цитата за "Повним зводом історії" Ібн-Аласіра.

Як підсумовує "Хроніка Лівонії",

не вистачло сил у них для битви і побіги вони перед ворогом. Загинув великий король Мстислав Київський ... Другий же король галицький Мстислав врятувався втечею

Розгром був повний і беззаперечний.

Монголи, переслідуючи русинів, атакували й міста, зупинившись лише в 20 кілометрах від столичного Києва. А відтак, наказ "дійти до самого міста Кивамен-кермен" було виконано. Джебе і Субедей мали повернутися додому:

Отож, коли татари їх перемогли, то повернулися в свою землю і на зворотньому шляху захопили деякі землі на півночі...

Цитата за Ц. Де Бредіа.

1224 року від отриманих ран помирає Джебе. На жаль, джерела мовчать про те, в якій битві вони були отримані. В цей же рік Субедей вже самотужки привів копус до Чингісхана.

"Стійкість, якої до цього ніхто не чув"

Битва на Калці продемонструвала кілька речей.

По-перше, це була не просто перемога монголів на русинами і половцями. "Між двома струмочками" одна цивілізаційна парадигма перевершила іншу. Дисципліна перемогла особисту ініціативу, хитрість - звитягу. Конгломерат дружин та рицарське ополчення виявилися безсилими проти регуляряної армії зі строгою ієрархією та регулярними навчаннями.
По-друге, ми бачимо, що незважаючи на суперечки, українські князівства зуміли об'єднати зусилля проти ворога. Руські князі не дали себе ввести в оману, коли вороги намагалися посварити їх з половцями.

На жаль, це не принесло нашим предкам головного - перемоги.

Війська Чингісхана того часу виявилися просто нездоланною потугою для будь-якого суперника. Китайці, араби, русини, німці вбивали стільки монголів, скільки могли. Монголи натомість вбивали і підкорювали, скільки хотіли.
На Калці загинув цвіт русько-половецької аристократії. Наклали головою два "старійшини" - київський та чернігівський князі. Генріх Латвійський веде мову про смерть 50 князів. З них за вітчизняними літописами відомо 12 загиблих поіменно.

Не дивлячись на повний розгром і колосальні втрати, можемо сказати, що перемога не дісталася монголам легко. Більшість джерел, що оповідають про битву, відзначали її запеклий та кривавий характер та великі втрати з обох сторін.

Так Ібн-Фласір пише, що

Обидві сторони билися зі стійкістю, якої до цього ніхто не чув

Ц. де Бредіа:

Крові з обох боків було пролито до самих кінських вуздечок, як
переказували ті, хто брав участь у битві.
Битва на Калці. Вид. Оспрей

Річард Сан-Германо:

в один день вони вбили 200 000 русинів та куманів

Генріх Латвійський:

Загинув великий король Мстислав Київський з 40 тис воїнів при ньому... Інших королів загинуло близько 50. .. і перебили татари більше 100 тисяч чоловік.

Тома Сплітський:

...багато крові було пролито з обох сторін...

"Життєпис Субедея":

Він мав найбільш кровопролитний бій проти русинів, зі старшим і молодшим Мстиславами

Варто зазначити, що в біографії Субедея були десятки битв, тож це красномовно свідчить про дійсно вийнятковий характер протистояння.

Без сумніву, наші предки показали хороший приклад єдності та мужності.