Створення ОУН

Ставка Євгена Коновальця на молодь стала вирішальною. Саме завдяки цьому в кінці 1920-тих відбулася трансформація підпільної військової організації у військово-політичну Організацію українських націоналістів, де саме молодь перебирає керівну роль. В липні 1921-го з Відня до Львова прибув Євген Коновалець. Це сталося незабаром після розгрому УВО в Києві.

Можливо, саме ця подія стала причиною того, що колишній командир Корпусу січових стрільців переїхав до столиці Галичини. Хоча Коновалець і далі не полишав спроб розбудувати підпілля на Наддніпрянщині.

Зокрема восени 1921 року, щоб відродити мережу сюди відправлено емісара УВО полковника Івана Рогульського. Тим часом в Галичині вже діяла організація, створена соратниками Коновальця Ярославом Чижем, Василем Кучабським та Михайлом Матчаком. Головною метою підпільників була боротьба проти польських окупаційних структур краю.

Після поразки українців в польсько-українській війні 1918-1919 років остаточне вирішення на міжнародному рівні долі Галичини відкладалося на майбутнє. Тому завершення фронтових дій не принесло миру на цю землю — кожна зі сторін конфлікту далі намагалася утвердити власне право на територію. Полякам це давалося легше — вони опиралися на державний апарат, силові структури, міжнародне визнання їхньої країни.

Українці Галичини могли лише чинити підпільний спротив та спробувати змінити ситуацію на міжнародному рівні активною дипломатичною діяльністю уряду ЗУНР. Тому співпраця між керівництвом ЗУНР, яке перебувало на еміграції, та командуванням УВО, що розбудовувала структуру безпосередньо в Галичині, була закономірною та взаємовигідною.

Проте вона суперечила ідейно-політичним переконанням Євгена Коновальця. Він надалі вважав: метою має бути створення незалежної соборної України, а не лише її західної частини. Крім того, сама особа колишнього командира Січових стрільців, якого вважали «петлюрівцем», викликала несприйняття в багатьох галицьких політиків, що засуджували союз Петлюри із Пілсудським.

Тому перші кілька місяців у Львові Коновалець перебував поза політичними процесами і не мав впливу на мережу УВО. Тут саме готувався перший гучний теракт підпільників проти керівника польської держави Юзефа Пілсудського. Замах 26 вересня 1921 року у Львові був невдалим — польський керівник не постраждав, виконавця атентата Степана Федака затримала поліція. Згодом почалися арешти інших членів УВО — керівники українського підпілля опинилися за гратами.

Цей провал - замість того, щоб поставити крапку на існуванні організації - фактично посприяв її становленню. «Арешт Федака і виявлення сітки змовників на якийсь час паралізувало діяльність УВО, — читаємо в документі польської поліції з 1935 рік. — Одночасно на чолі конспіративного руху став новоприбулий до краю полк. Євген Коновалець, колишній командувач Січових стрільців на Україні. Коновалець, попри нехіть Петрушевича, зміг швидко здобути довіру колишніх військовиків Галицької армії і через одруження з дочкою адвоката Федака отримати доступ до політичних кіл. Підвищений до посади Головного Коменданта УВО, Коновалець перетворив Організацію за зразком військових формацій з одноосібним ієрархічним керівництвом округ і відділів».

Про визначальну роль свого колишнього командира у становленні УВО розповідав НКВД на слідстві Михайло Курах, старшина Корпусу січових стрільців: «Після приїзду Коновальця до міста Львова розпочалася підготовка до створення єдиної націоналістичної організації, яка мала би об'єднати націоналістичні кадри, формації колишніх Січових стрільців, Галицької армії, есерів, радикалів та інших, організувати роботу націоналістичних збройних сил і перекидання їх на Радянську Україну з таким розрахунком, що на території України вдасться на момент перекидання збройних сил підняти повстання. Таку організацію Коновалець створив і вона отримала назву — Українська військова організація (УВО)». Отже, саме Євген Коновалець в кінці 1921 року завершив формування єдиної структури із різних підпільних військових груп.

Це сталося дуже вчасно, адже невдача Другого зимового походу в листопаді 1921 року означала завершення цілого етапу визвольного руху, який починався обнадійливої весни 1917 року. Новий період передбачав інші форми боротьби, і саме Коновалець став одним із небагатьох політиків, який це зрозумів і зумів відгукнутися на новий виклик часу. Тому й вийшов на провідну роль в українському визвольному русі 1920-1930-тих років.

Восени 1922-го року УВО організувала масштабну саботажну акцію, щоб продемонструвати нездатність поляків контролювати окуповані території. Дії підпільників отримали серйозний міжнародний резонанс — світові медіа писали про західноукраїнські терени як про «східноєвропейську Ірландію». І справді, боротьба ірландців, їх перемога у повстанській війні з англійцями і відновлення незалежності надихали українських підпільників. Проте їм судилося інше — тривале, здавалося б безперспективне протистояння, в якому могли опертися лише на власні сили.

Наслідком придушення саботажної акції стали масові арешти українських підпільників. Керівник УВО уник затримання, але змушений був залишити Львів. Наступного року українці зазнали ще одного удару — окупацію західноукраїнських земель Польщею визнали на міжнародному рівні. Але УВО продовжувала боротьбу.

Так як на початках основу організації становили військовики, які не особливо розбиралися в політичних ідеологіях та програмах, вона фактично не мала власної ідейної платформи і об'єднувала людей різних політичних орієнтацій. Бажання боротися за незалежну Україну вважалося достатнім критерієм для означення «свого». Але в той час український національний рух вже був достатньо політизований, представлений різними політичними партіями та течіями. Процес цей не оминув і УВО. Частина підпільників підтримували еміграційний уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем, який головною метою бачив опір польській окупації і вважав за можливе опертися в цій боротьбі навіть на радянську допомогу. Категоричним противником цього виступив Євген Коновалець.

Криза завершилася відходом від УВО частини підпільників на чолі з колишнім керівником УВО в Києві Осипом Думіним, які створили Західноукраїнську народну революційну організацію. Новостворена структура не особливо проявила себе і незабаром зникла з історичної арени. Натомість УВО активізувала діяльність, зокрема завдяки залученню молодих людей, що не мали військового досвіду. Роман Шухевич, Степан Бандера, Ярослав Стецько та сотні інших, що за першими визвольними змаганнями спостерігали зацікавленими дитячими очима саме через УВО перейняли естафету боротьби.

Серед представників старшого покоління було різне ставлення до новоприєданних членів — «зелені», «не нюхали пороху». Тому ставка Євгена Коновальця на молодь стала вирішальною. Саме завдяки цьому в кінці 1920-тих відбулася трансформація підпільної військової організації у військово-політичну Організацію українських націоналістів, де саме молодь перебирає керівну роль. ОУН, на відміну від УВО, опиралася на націоналістичну ідеологію, на базі якої почала формувати власну політичну програму. Поруч із збройною нова організація проводила активну інформаційну війну проти окупанта.

Програмні засади ОУН з часом еволюціонували та зазнали змін, проте незмінною залишалася теза про боротьбу за Українську самостійну соборну державу, сформульована Коновальцем ще в 1918-го. Врешті за реалізацію цієї ідеї він заплатив життям. Останньою в житті полковника була зустріч 23 травня 1938 року з «представником націоналістичного підпілля в УРСР» агентом НКВД Павлом Судоплатовим.