Таври - давні поселенці Криму

26 липня, 11:37
Античні джерела донесли до нас то скупі, то щедріші повідомлення про найдавніших мешканців Криму - кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів

Античні джерела донесли до нас то скупі, то щедріші повідомлення про найдавніших мешканців Криму - кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів. Основними поселенцями Криму, особливо гористої частини, античні автори називають таврів.

Перша письмова згадка, що описує розселення таврів на Кримському півострові та їх звичаї належить Геродоту: ... звідси (Каркинітіда - район сучасної Євпаторії) йде гориста країна, що лежить вздовж того ж моря. Вона впадає в Понт (Чорне море) і населена племенами таврів аж до так званого Херсонеса Скелястого (Керченський півострів) ... .

Найдавнішим же народом, писемно зафіксованим у Криму й причорноморських степах, були кіммерійці; вони жили тут на рубежі II-I тисячоліть до нової ери, причому прямими нащадками їх деякі вчені вважають саме таврів. Приблизно в VII-VI ст. до н. е. кіммерійців витіснили скіфи, потім скіфів витіснили сармати, при цьому залишки спершу кіммерійських, потім таврських і скіфських племен, як гадають дослідники, відходять у гори, де ще довго зберігають свою етнокультурну самобутність.

Протягом останніх десятиліть в історичній науці не припиняється суперечка: чи один народ проживав на території, що прийнято вважати життєвою зоною таврів. Справа в тім, що в різних таврських поселеннях можна простежити два типи матеріальної культури: власне таврську, більш примітивну, і так називану кизил-кобінську , названу по імені поселення в печери Кизил-Коба на схилах Чатирдага, де вона була уперше виявлена.

Прихильники існування двох народів на одній території, причому зони їх життя вигадливо перемішуються, не можуть пояснити головного: чому греки, що відмінно знали таврів, багато про них писали, століттями жили з ними пліч-о-пліч, безупинно воювали, напевно перетворювали в рабство, не мали ні найменшого представлення про кизил-кобінців і жодного разу їх не згадують.

Історики, що підходять до цього питання виважено, визнають існування розходжень у матеріальній культурі таврських племен, одні з яких, більш розвинуті, проживали в родючих річкових долинах і, напевне, випробували визначений культурний вплив сусідніх народів - греків і скіфів. Інші племена, з більш консервативними звичаями, займали важкодоступні гірські райони і від контактів з сусідами намагалися ухилятися і відносились до них вороже.

Таврські поселення й могильники зустрічаються і на Керченському півострові, де колись теж мешкали кіммерійці: вони залишили пам ять по собі в назві Боспор Кіммерійський (сучасна Керченська протока), який відділяв таврів від сіндів Таманського півострова. Що таври проживали і в Пантикапеї, столиці Боспорського царства, засвідчує надгробок Тихона, родом тавра .

Причому очевидно, що таври колись займали значно більшу територію, яка не обмежувалася лише Кримом. Античні автори зазначають, що територія таврів невпинно зменшувалась.

Про звуження кордонів Тавриди під впливом скіфів чи Боспорської держави, а також греків та римлян свідчить і географ Страбон, що жив на рубежі двох ер. Він зазначає, що Феодосія раніше була кордоном між таврами і Боспором - на час автора ці кордони помітно звузились.

Як свідчить Геродот, дані якого про таврів заслуговують найбільшої довіри, таври мешкали здебільшого в гірському Криму, а сусідами їх із півночі були скіфи.

Причому Геродот мовить про таврів і скіфів як про цілковито різні племена, що, певно, могли відрізнятися між собою і мовою, і звичаями, і способом життя. На відмінність таврів від скіфів вказують і інші, пізніші автори, зокрема Псевдо-Скілак і Амміан Марцеллін.

Завдяки чіткій вказівці Геродота серед сучасних дослідників майже не виникає суперечок щодо локалізації таврів. Зате щодо походження їх такої одностайності немає. Одні вбачають у них залишки кіммерійців, інші-аборигенів півострова, ще інші - конгломерат різних етнічних груп, як місцевих, так і прийшлих.

Існує думка про фракійське походження таврів, її дотримується відомий дослідник М. I. Артамонов. І справді, часткове проникнення фракійських племен з Балканського півострова цілком можливе, тим більше що вплив фракійців на культуру ранніх таврів досить помітний, особливо в своєрідності кераміки, в деяких моментах орнаментики тощо.

Оскільки культура таврів з являється ніби раптово десь у IX-VIII ст. до н. е. і швидко поширюється по всій Тавриці, включаючи й передгір я, то деякі дослідники схильні гадати, що таврські племена принесли сюди свою культуру приблизно в IX ст. до н. е. з Північного Кавказу.

Античні писемні джерела мовлять, що таври займалися землеробством; у схоліях Цеца до Лікофрона їх навіть названо пастухами. Псевдо-Скілак вказує, що таври народ багаточисельний і любить кочове життя в горах . Проте тваринництво, мабуть, у них ще не відокремилося від землеробства, їхнє господарство мало пастушницько-землеробський характер.

Натяк на заняття таврів рільництвом можна вбачати в міфі про Осіріса, який зорав землю в Тавриці, про що кажуть античні автори Стефан Візантійський і Євстафій.

Як свідчить Геродот, на чолі окремих таврських племен у VI-V ст. до н. е. стояли вожді-басилевси. Скіфи намагалися втягнути таврів у боротьбу з перськими полчищами царя Дарія, що вторглися в Північне Причорномор я, але таврські вожді, як і вожді деяких інших племен, не погодилися, сказавши:

- Якщо ворог ступить на нашу землю і скривдить нас, то ми не стерпимо цього!

Античні автори пишуть не тільки про заняття й суворі звичаї таврів, але й про їхню мужність у бою. Так, військовий історик Полієн (II ст. до н. е.) повідомляє, що таври, ...розпочавши війну, завжди перекопують дороги в тилу; зробивши їх непрохідними, вступають у бій; роблять вони так для того, щоб, не маючи можливості тікати, полягти або перемогти .