Україно-молдавські відносини

Молдавія перебувала у васальній залежності від Оттоманської Порти, але й була в досить дружніх відносинах з Річчю Посполитою. Коли в Україні почалася національно-визвольна війна, у Молдавії активізувався рух опришків, але господарю вдалося його придушити.

У 1648 р. в Молдавію прибули посли Хмельницького і зажадали не пропускати втікаючих з України шляхтичів і купців. Лупул вів подвійну гру, залишаючись прихильником Польщі. Тому у вересні 1650 р. Б. Хмельницький здійснив блискавичний похід у Молдавію і змусив В. Лупула погодитися на шлюб Тимоша й Розанди, що не лише скріплювало українсько-молдавський союз, але й піднімало авторитет Б. Хмельницького.

Після поранення при облозі Сучави Тимоша Хмельницького династичні наміри гетьмана зникли, але він не залишив Молдавію поза увагою. Коли молдавським воєводою став Стефан Георгіца, між Молдавією та Україною було укладено мирний договір.

ВАЛАХІЯ І ТРАНСІЛЬВАНІЯ:

Оскільки Україна не мала з Валахією (сучасною Румунією) безпосередніх кордонів, особливого значення Б. Хмельницький спочатку їй не надавав. Валаський воєвода Матвій Басараб у 1651 р. першим запропонував гетьманові військову допомогу. З тих пір між ним та Хмельницьким склалися добрі відносини. Оскільки Басараб у 1653 р. підтримував на молдавському престолі С. Георгіцу, то прихід Тимоша Хмельницького негативно вплинув на ці відносини. Однак згодом вони знову налагодилися.

У васальній залежності від Отаманської Порти знаходилося Семиграддя (Трансільванія). Його князь Бетлен Габор ще раніше мав дипломатичні контакти з Військом Запорозьким. Коли почалася національно-визвольна війна українського народу, семйградський князь Юрій Ракоцій І через українського шляхтича Юрія Немирича встановив зв'язки з Хмельницьким з метою добитися.його підтримки в прагненні зайняти польський королівський престол. Перше посольство до Трансільванії очолив військовий писар Іван Виговський.

У своїй політиці Б. Хмельницький дуже розраховував на Трансільванію, оскільки вона могла , загрожувати Польщі з півдня, з боку Карпат. Юрій Ракоцій II теж примірявся до польського престолу в майбутньому, а тому підтримував тісні контакти з Б. Хмельницьким. Але на війну з Польщею всі названі князі не відважувалися. Це вносило прохолоду в дипломатичні стосунки між ними.

Похід Тимоша Хмельницького разом з В. Лупулом у Валахію призвів до заключення Семиграддям воєнного союзу з Польщею. У 1653 р. Молдавія, Валахія і Трансільванія утворили ворожий Україні політичний блок. Пізніше Трансільванія знову буде шукати контактів з Хмельницьким.

УКРАЇНО-КРИМСЬКІ ВІДНОСИНИ:

Головною метою дипломатичних заходів Богдана Хмельницького було отримання допомоги у війні з Річчю Посполитою. Першою його дипломатичною акцією був союз з Кримом. Хоча Кримське ханство своїми нападами приносило багато лиха українському населенню, Б. Хмельницький вважав за першочергове завдання укласти союз із татарами. Татарська кіннота надавала суттєву допомогу повстанням. Але значення мало не стільки використання татар як допоміжного війська, скільки забезпечення повстанцям спокійного тилу, бо татари могли стати на бік Речі Посполитої.

Для Хмельницького союз із Кримом давав можливість використати татарську кінноту як допоміжне військо, оскільки вони були Майстрами несподіваного нападу, знищення обозів, оточення, невеликих загонів. Це був рівноправний українсько-кримський союз, хоча поляки розцінювали його як підданство Б. Хмельницького Криму.

Козацька старшина погодилася платити татарам за службу (як іноземним найманцям) або грішми, або частиною здобичі та полонених. Брати ясир із людей православної віри заборонялося. Хоча насправді татари не дотримувалися цих умов.

Унаслідок татарських грабежів українського населення та зради

хана під Зборовом і Берестечком відносини із Кримом ускладнювалися. Але Хмельницький не йшов на розрив з Кримом. У розмові з представником константинопольського православного духовенства Б. Хмельницький говорив у 1651р.: «Таке велике зло сталося через зраду кримського хана — який же близький друг кримський хан гетьманові? Але і за таке велике зло гетьман не пішов на розрив, і далі, до часу, не може вчинити розриву і буде терпіти всякі обиди від нього тому, що якби гетьман пішов на розрив, то кримський хан порозумівся б з польським королем та почне проти нас воювати, — тим кримський хан для нас грізний».