Українські книжки - найдавніші з відомих

Цього року випов нюється 525 років першим відомим українським друкованим книгам.

Найдавніші з відомих

В Історії Онуфріївського монастиря , розташованого у Львові, яку ігумен цієї обителі Модест Гриневицький упорядкував 1771 року, зокрема, зафіксовано, що ще 1460-го міщанин Степан Друпан подарував їй друкарню. Її й датують як найдавнішу в Україні. Причому з явилася вона вже через десять років після запровадження в Європі книгодрукування німцем Йоганном Гутенберґом. Та хоч у епітафії на могильній плиті Івана Федоровича (більше відомого як Федоров) написано, що 1574-го він у Львові друкування занедбане обновив , а не запровадив, про книги з тієї друкарні нічого не відомо.

Зате про найдавніші з відомих кириличних друків богослужбові книги Осьмигласник (грецька назва Октоїх ) і Часословець , які, за найпоширенішою версією, видав 1491-го в Кракові німець Швайпольт Фіоль, навіть в Українській радянській енциклопедії читаємо, що в них основний текст церковнослов янський, у післямовах вжито українську мову . Тоді як Советский энциклопедический словарь про українську мову в тих книгах замовчує.

Натомість Енциклопедія українознавства проголошує: Першими українськими друками вважаються Октоїх і Часословець Швайпольта Фіоля, надруковані 1491 року в Кракові, що були одночасно й першими кириличними друками в світі .

Тих, хто вважає ці книги українськими, версія про те, що їх було надруковано в Польщі, не бентежить. Адже, приміром, беззастережно хорватським друком визнана найдавніша глаголична книга служебник Місал за законом Римського двору , виданий 1483-го у Венеції. Та й празьку Біблію Скорини безапеляційно зараховують винятково до білоруських стародруків.

Щоправда, у, приміром, мінській газеті Секретні історії натрапляємо на твердження, що Октоїх перша з відомих у світі російських книг . Але видатний український мовознавець Іван Огієнко (міністр освіти Української Народної Республіки й православний митрополит Холмський, а потім Вінніпезький і всієї Канади) писав: Через те, що це найперші друковані книжки серед цілого слов янського світу, честь їх належності нам, українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих друків: там, де Фіоль не був зв язаний традиційним церковно-слов янським текстом, мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови .

За відомим взірцем

Та й доктор філологічних наук Микола Тимошик наполягає на тому, що книги, приписувані Фіолю, не лише були оформлені за зразком рукописних західноукраїнських книжок, а й набрані за тогочасним українським правописом . Звертають дослідники увагу й на ту обставину, що в Октоїху та Часословці датування ведеться так, як було прийнято на теренах України, від Різдва Христового. Цю обставину, а також українську мову в післямовах до згаданих книг і згадку в них про польського короля академік Ярослав Ісаєвич, котрий очолював Міжнародну асоціацію україністів і Інститут українознавства імені Івана Крип якевича, оцінив як цілком достатні арґументи, аби відкинути гіпотезу російського дослідника Євгенія Немировського про те, що видання, які приписували Фіолю, призначалися для читачів у Московії.

Натомість інший російський історик, Петро Владіміров, визнав, що Октоїх був найбільше пов язаний з українськими рукописами й що Часословець міг бути на друкований за українським списком із російського протографа.

Своєю чергою, Олександр Орос, дослідник з Ужгорода, переконаний: першоджерелами для цих видань слугували рукописи XIV XV ст.

із монастиря Святого Михаїла Архангела в Грушеві (Тячівський район, Закарпаття). А передусім створений у ньому рукописний Октоїх , який зберігається у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Адже в нього та в друкованого видання цієї книги спільна стилістика оформлення (буквиці, ініціальні літери, заставки, кінцівки, в язь). А позаяк колофон (післямова, де подано дані про автора, місце й дату видання) у краківському виданні Октоїха інформує, що докончана би(сть) сія книга у великом граді у Кракові при державі великого короля полскаго Казимира і докончана би(сть) міщанином краковским Швайполтом Фіоль, із Німець, немецкого роду, франк , то пан Орос дійшов висновку, що її або лише додруковували в Польщі складачі зі згаданого монастиря, де здійснили всю чорнову роботу з видання українських першодруків, або вона повністю вийшла в Грушеві.

Дослідник з Ужгорода вважає також, що вихідні дані Октоїху й Часословця з вклеєними аркушами про їхнє видання в Кракові Фіолем та його типографська марка на останніх сторінках тих книг є підробкою задля конспірації, щоби тамтешні українці уникли переслідування з боку ревних католиків. Робить Олександр Орос акцент і на записах на полях краківського Октоїха кириличним півуставом ХV ст. старослов янською та румунською мовами. А також на закарпатських діалектизмах у книгах Фіоля.

Не оминула увагу дослідника й така обставина: У жодному зі шести знайдених на сьогодні примірників Октоїха немає першого й останнього аркушів! Це особливо прикро, бо ж на першому аркуші повинен бути відображений гравірувальний фронтонне, а на останньому колофон із гравірувальним видавничим знаком Фіоля та вихідними даними. Згадані аркуші відомі тепер тільки в факсимільних копіях, а в ориґіналах їх ніхто не бачив .

Незрозумілі мотиви

Щоправда, із паном Оросом погоджуються не всі. Приміром, д-р Іса євич уважав, що певні типові для української писемності риси в тексті його видань і насамперед виразно українську мову післямов у двох із них найприродніше пояснити тим, що Фіоль користувався допомогою українських книжників і, ймовірно, був виконавцем їхніх замовлень . І все ж президент Міжнародної асоціації україністів і директор Інституту українознавства імені Івана Крип якевича НАНУ зауважив: Деякі автори вважають незрозумілими мотиви, із яких Фіоль у колофонах Часослова й Октоїха підкреслював своє німецьке походження (Люблинский В.С. На заре книгопечатания, Ленінград : 1959.

С. 138.). Гадаємо, що справжні ініціатори видання православні воліли залишатись у тіні, бо знали, що німця-католика менше зможуть запідо зрити у бажанні видавати книжки на шкоду католицькій вірі. Згадка про те, що друкар є німецького роду , вірогідно, мала на меті створити враження, що друкарня тільки комерційне підприємство, замаскувати справжні мотиви її організаторів .

Як бачимо, Ярослав Ісаєвич не виключав того, що Фіоль міг бути лише ширмою , за якою ховалися видавці перших відомих українських друкованих книг. Своєю чергою, дослідник Юрій Гаврилюк висловився із цього приводу так: Наскладання чужою мовою чотирьох об ємистих книг обсягом близько 500 тис. друкарських знаків було би для Фіоля неможливим без допомоги русинів (найпевніше українців), знавців церковнослов янської мови. Вони підготували опрацьовані та виправлені рукописи, із яких зроблено друкарський набір. Складачами були також русини Гаврило, Богуш і Іван .

Водночас, у публікації дослідника Володимира Цупа в київській газеті День від 2 серпня 2003 року читаємо, що одним з ініціаторів друку перших книжок давньоруською мовою в друкарні краківського міщанина Швайпольта Фіоля Тріодь Пісна , Тріодь Цвітна , Осьмогласник , Часо словець був Юрій Дрогобич філософ, астроном, астролог, перший українець, який став доктором медицини, й автор першої друкованої книги ( Прогностична оцінка поточного 1483 року ), написаної (латинською мовою) українцем, ректор (1481 1482) Болонського університету. А з 1487-го професор і декан медичного факультету Ягеллонського університету в Кракові, де 4 липня 1494-го він і помер .

У тій же публікації читаємо: Дослідники старо українського письменства стверджують, що коректорами та редакторами Фіолевих книжок були Юрій Дрогобич і український латиномовний поет Павло Русин із Кросна вихователь цілої плеяди польських поетів, якого сучасники називали окрасою руських мужів і гордістю земель сурмацьких .

А насправді Святополк?

Так чи інакше, а все ж за видання тих книг постраждав Фіоль. Бо хоч формально краківські інквізитори заарештували й судили його 1491-го за єретичні висловлювання, однак, по-перше, спалили частину виданих ним православних богослужбових книг. По-друге, коли незадовго до того краківський міщанин Ян Турзо, який фінансував друкарню Фіоля, звернувся до Гнезненського архієпископа з проханням дозволити йому видати руські книги , то цей головний католик Польщі велів утримати його від розповсюдження та друку православної літератури. Тому дві інші книги недатовані Тріодь Пісна та Тріодь Цвітна вийшли вже анонімно.

Тож мусимо згадати про Швайпольта Фіоля принаймні стисло. Хоч відомий польський бібліограф і літературо знавець Естрайхер обстоював твердження, що насправді цей друкар був слов янином Святополком, та доказів на користь своїх запевнень не навів.

Відомо натомість, що Фіоль народився в містечку Нойштаді в німецькій землі Франконії. А краків янином став

1479-го. У записі про це у відповідній реєстраційній книзі вказано також, що був він гаптарем вишивав по тканині золотими або срібними нитками й оздоблював її дорогоцінним камінням. Причому для королівського двору. Але цим коло його здібностей не обмежилося. 1489 року він винайшов машину для відкачування води із шахт Яна Турзо, на яку король Казимир IV видав йому привілей (по-сучасному патент).

Після того, як Фіоля щойно в середині наступного року звільнили з-під арешту під заставу розміром 1 000 флоринів, унесених за нього його патроном Турзо), він перебрався в сілезьке місто Райхенштайне. А потім у Левочу в Словаччині, яка входила тоді до складу Королівства Угорського. Там він займався гірничою справою на шахтах Турзо, а постарівши повернувся до Кракова, де жив на пенсію, призначену йому його працедавцем. Помер 1525-го чи 1526 року.