УВО в Києві

18 березня 1921 року більшовикам вдалося остаточно придушити Кронштадтське повстання, яке підняли моряки Балтійського флоту, донедавна — головна опора нової влади. Попри таку важливу перемогу Ленін і його соратники знали: це ще не кінець, і можливості для спалахування нових повстань дуже великі. Особливо в Україні, де вогнище протесту не згасало з перших днів радянської окупації.

Саме 18 березня у Києві створюється нова організація — Всеукраїнський центральний повстанський комітет (в документах чекістів ЦУПКОМ). Серед тих, хто долучився до неї, — колишній вояк Корпусу січових стрільців Іван Андрух, який на той момент вже кілька місяців працював чиновником у Райсоюзі під прізвищем Авраменко.

Його товариш по корпусу Осип Думін зумів ще краще прилаштуватися в Києві — став викладачем тактики у нещодавно створеній Школі червоних старшин, більш того, навіть членом комуністичної партії. Згідно з документами ЧК, саме він, а не Андрух (як про це пишуть багато істориків) був засновником та керівником Української військової організації, створеної у Києві на базі школи.

Перша назва нового об'єднання — Військова організація Січових стрільців. Але згодом, 12 квітня 1921 року, Осип Думін запропонував змінити назву на Українську військову організацію, бо попередній бракувало всеукраїнського масштабу.

Запропонована ним структура п'ятірок теж співпадала із побудовою УВО, котра в той же час творилася в Галичині. Це дозволяє припустити координацію роботи різних осередків у розбудові підпільної мережі.

Вже незабаром обидва колишніх січові стрільці зустрілися, аби узгодити свою діяльність. На зустрічі вирішено, що УВО як військове крило повстання буде підпорядкована політичному керівництву Всеукраїнського центрального повстанського комітету. Андрух утримуватиме зв'язок між обома організаціями, крім того, він контактуватиме із закордонним керівництвом.

Не зрозуміло кого саме Андрух вважав своїм зверхником за межами Радянської України.

В протоколі допиту він розповідає про поїздку до керівництва УНР, про зустрічі з Симоном Петлюрою та Юрієм Тютюнником. Про жодні контакти колишнім командиром не йдеться. Тож сьогодні важко сказати, чи справді Андрух не зустрічався із Євгеном Коновальцем, чи просто приховував це від чекістів.

Тим часом тривала розбудова УВО в Школі червоних старшин. До роботи в підпіллі залучено заступника командира І-ої роти Терентія Шостака. Від 24 березня до 11 травня він перебував у відрядженні на Єлисаветградщині з метою вербування курсантів.

Підпільники вирішили скористатися цією нагодою і доручили Шостаку збирати відомості про розташування більшовицьких військ, їх склад, настрої, про наявність і активність повстанських загонів. Він також міг вербувати не лише курсантів для школи, але й підпільників для УВО.

Проте поїздка замість того, щоб принести користь підпільникам, стала причиною їхнього провалу.

В Єлисаветграді Терентій Шостак зустрівся із колишнім однокурсником Сергієм Даниленком, якого вирішив втягнути у створювану підпільну організацію. Знайомий виявився ... свіжоспеченим чекістом (почав працювати з органами кілька місяців тому, в січні 1921 року).

Відтак більшовики отримали чудового інформатора, який надсилав їм детальні повідомлення про підготовку повстання, підписуючись псевдонімом «Карін».

Випадкова зустріч стала початком кінця для підпільної організації в Києві і злетом для молодого чекіста, який через 26 років піде відставку в званні полковника МҐБ, визнаним «борцем з українським націоналізмом», учасником операцій проти УПА та ліквідації греко-католицької церкви.

Для отримання важливішої і оперативнішої інформації агента Даниленка переводять в Київ. Тут він ввійшов у довіру до безпосереднього начальника Шостака, теж діяча УВО, командира І-ої роти Школи червоних старшин, Антона Решетухи. «Карін» намагався, щоправда безуспішно, зав'язати тісніше знайомство із Осипом Думіним.

Завдяки зусиллям агента чекісти знали про плани підпільників, зокрема про ідею захоплення школи на момент початку повстання, наміри долучити курсантів до повстанців, котрі підійдуть до Києва із околиць міста.

Із його повідомлень дізнаємося, що керівник УВО Осип Думін в кінці травня формально взяв відпустку і залишив Київ, насправді ж попрямував в Трипілля, щоб приєднатися до місцевого повстанського загону, з яким планував повернутися в місто в день повстання.

Оперативна інформація, яку отримувала ЧК, дала їй можливість цілком контролювати ситуацію і працювати на випередження.

Тим паче, що підготовка повстання, яка координувалася з Партизансько-повстанським штабом на чолі з Юрієм Тютюнником, затягалася і початок збройного зриву відкладався. Подіями зацікавилося найвище партійне та чекістське керівництво. Начальник секретного управління ВУЧК Євдокімов повідомляв: «Товариш Дзержинський вимагає додаткового детального матеріалу про хід справи»

Успіх чекістів мало не зірвався через прикру випадковість. «Зустрівшись з Шостаком, — доповідав агент «Карін» 18 червня, — з'ясував, що вони знають, що ЧК відомо про їхню організацію в Червоній школі через начальника особливого відділу Губерта, який будучи в інтимних відносинах з ад'ютантом школи Залужним поділився з ним, а Залужний з Решетухою».

Можливо, саме цей прикрий інцидент пришвидшив розв'язок справи. «Органи», аби не втрати контроль над ситуацією, почали таємні арешти підпільників, спочатку членів ЦУПКОМУ, а згодом УВО. «Внаслідок вимушеної поспішної ліквідації, — повідомляли вони, — довелося обмежитися зняттям верхівки організації, не зачепивши периферії, яка ліквідується в порядку переформування Школи червоних старшин спеціальною комісією».

В результаті швидких дій заарештовано 13 співробітників школи, 11 із них — офіцери. Антон Решетуха та Терентій Шостак затримані 30 червня 1921 року під час лекції в штабі Київського воєнного округу.

Обидва зізналися в членстві в УВО і дали розгорнуті свідчення про підготовку повстання. Натомість раніше заарештований Іван Андрух визнав лише приналежність до ЦУПКОМу і заявив слідчим, що, після зустрічі за кордоном із керівниками УНР, розчарувався в можливості повстання, тому почав відходити від підпільної роботи.

Євдокімов, який від імені керівництва ВУЧК здійснював нагляд за справою, залишився незадоволеним. «На мою думку, — заявляв він, — ліквідація УВО не повинна завершитися арештом 13 осіб, в той час, як ви цілком конкретно вказували на причетність до УВО майже двох рот... Центр, як у нас, так і в Москві, проявляє велике зацікавлення справою, тому необхідні вичерпні відомості в терміновому порядку».

У відповідь київські чекісти повідомляли про розроблену систему фільтрації курсантів та співробітників Школи червоних старшин, яка мала б виявити учасників підпілля. Проте вони не в силах були приховати найбільшого провалу операції — арешту уник керівник УВО Осип Думін.

Афішувати невдачу чекісти не збиралися, тож залишилося лише опублікувати в місцевій газеті коротке оголошення: «Солом'янський партком оголошує дезертиром члена КП(б)У, курсанта, насправді викладача -В.В. Школи червоних старшин Думіна Осипа, тимчасове посвідчення номер 2295».

Інших затриманих членів підпілля, зокрема Івана Андруха, Антона Решетуху, Терентія Шостака 28 серпня засудили до розстрілу. Думін же повернувся в Галичину, приєднавшись до місцевої УВО. Його досвід виявився дуже в пригоді підпільникам, тож незабаром він очолив референтуру розвідки організації