Велике князівство Руське гетьмана Івана Виговського та канцлера Юрія Немирича

2 березня, 11:05
Згідно з доповненними умовами Гадяцького договору 1659 року, Гетьманщина мала приєднатися до Республіки Обох Народів у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського на правах третьої федеративної сторони - Великого князівства Руського.

Згідно з доповненними умовами Гадяцького договору 1659 року, Гетьманщина мала приєднатися до Республіки Обох Народів у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського на правах третьої федеративної сторони - Великого князівства Руського.

На чолі українських земель у новій федеративній польсько-литовсько-руській державі - Республіці Трьох Народів - стають видатні поліщуки: гетьман Іван Виговський та канцлер Юрій Немирич...

У середині 17 століття Полісся лишається роз єднаним. Північне білоруське Полісся продовжувало лишатися в складі Великого князівства Литовського, західне українське Полісся перебувало під владою Корони Польської, а центральні та східні поліські землі входили до складу незалежного протодержавного утворення - Гетьманщина.

Козацька протодержава Гетьманщини постала в результаті українсько-польської війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького протягом 1648 1657 років. Наприкінці цієї війни, згідно з рішенням Переяславської Ради 1654 року, Військо Запорізьке визнало над собою зверхність правителя Московського царства за умови збереження власної автономної самоуправи.

Однак рішення Переяславської Ради спровокували широкий розкол: присягати на вірність царю Московії відмовилася Православна церква на чолі з Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі Сильвестром Косовим, численні козацькі полки та окремі міста, в т.ч. поліські, та сама Запорізька січ.

Після завершення війни з Річчю Посполитою та смерті гетьмана Хмельницького розкол лише посилюються. На загальній козацькій Раді 1657 року новим Гетьманом Війська Запорізького обрано поліщука Івана Виговського - генерального писаря (міністра іноземних справ) Хмельницького, що належав до старої поліської шляхти Коростеня.

Карта Великого князівства Руського в складі Республіки Трьох Народів:

Натомість Московський уряд намагається скористатися з ситуації й закріпити свою владу на землях Гетьманщини. Оскільки письмово Переяславського договору не існувало, лише присяга на вірність царю з одного боку, та поручительство посла від імені царя з іншого, сторони могли досить вільно трактувати змість і дух цих домовленностей.

Однак майже відразу Москва досить явно порушує Переяславські домовленості, прямо втручаючись у виборчі та адміністративні процеси Війська Запорізького та Православної церкви Русі, автономію яких було недвозначно застережено в Переяслові. Надіслані до міст Гетьманщини, зокрема й Центрального та Східного Полісся, царські воєводи пробують встановити в них своє безпосереднє правління та збір податків на користь Московії.

Одночасно московські представники розколють козацьку старшину, роздаючі щедрі хабарі деяким полковникам, особливо на Лівобережжі. Прямо порушуючи умови Переяслава, царський воєвода Києва Шєрємєтьєв відмовляється підкорятися гетьману.

Зважаючи на фактичний провал Переяславських домовленостей, гетьман у січні 1658 року починає поволі змінювати координати зовнішньої політики, шукаючи контактів з Кримом та Краковом. У вересні 1658 року Гетьманщина укладає Гадяцький договір про своє входження до конфедерації Республіки Трьох Народів.

Суть договору: Військо Запорізьке (пізніше фігурує як Велике князівство Руське, ідентично до першого однойменного протодержавного утворення 1432 1435) здобуває рівні права з Короною Польською та Великим князівством Литовським. До складу князівства Руського входить Київське та Чернігівські поліські воєводства, а також Брацлавське. При цьому західне Полісся лишається під владою Польщі, а північне - Литви.

Інші умови існування Великого князівства Руського, передбачені Гадяцьким договором, що був підготовлений до ухвали Сеймом:

  1. Виконавча та військова влада наледить гетьманові, що обирається козацтвом, шляхтою та страшиною довічно і затверджується королем Республіки.
  2. Усе діловодство ведеться руською (протоукраїнською) мовою, князівство карбує власні монети, запроваджується посада канцлера (прем єра). Першим і єдиним канцлером Великого князівства Руського стає автор Гадяцького законопроекту - поліський шляхтич з Овруча Юрій Немирич.
  3. Князівство Руське має власні збройні сили, польські та литовські сили самостійно не мають право діяте на теренах Русі.
  4. Праволавні зрівнюються в правах з католиками, діяльність уніатської церкви на території Князівства забороняється.
  5. Києво-Могилянська колегія зрівнюється в правах з Краківським університетом, відкриваються інші навчальні заклади.
  6. Землі польської та литовської шляхти, втрачені в результаті українсько-польської війни гетьмана Хмельницького, повертаються їхнім власникам.

Саме останній пункт домовленностей викликає найбільше заперечень. Фактичне повернення князівства Руського вже в автономному статусі до складу Речі Посполитої без схвалення, але спокійно сприймається на більшій частині Полісся, чільними представниками якого активно лобіюється, проте викликає активний і недвозначний спротив на Лівобережній Україні, зокрема на Січі.

Головною причиною цього були, вочевидь, релігійні побоювання, старі рахунки з поляками та активна пропаганда і протидія з боку Москви.

Московське царство підтримує народне невдоволення, оголошує про своє невизнання умов Гадяцького договору та влади гетьмана Виговського і вводить у Гетьманщину свої війська, призначивши місцеву маріонетку - наказного гетьмана Безпалого.

Критично важливою стає позиція Запорізької Січі - козаки кошового отамана Барабаша підтримують Московське царство й відмовляються підкорятися Великому гетьману князівства Руського Іванові Виговському.

На українських землях розгортається громадянській конфлікт та починається війна з Московським царством, що призводить до перемоги союзних військ під командуванням гетьмана Виговського над московитами під Конотопом.

У результаті Конотопської битви, що стала центральною подією українсько-російської війни 1658-1659 рр., усю територію Гетьманщини звільнено від московських військ, проте ціною цього стала поява тут армії вкрай непопулярного у народі союзника - татарських загонів Кримської Орди.

Агресивна поведінка татар по відношенню до цивільного населення, промосковська пропаганда на користь руської єдності та захисту православ я, а головне - страх перед поверненням під польську владу спричинюють широке невдоволення політикою гетьмана. Кошовий отаман Січі Іван Сірко знову встає на сторону Москви, атакуючи союзний Гетьманщині Крим. У результаті цього, татари відходять з українських земель. До того ж, на Правобережжі повстання проти гетьмана здіймає один з найвизначніших військових діячів Гетьманщини полковник Іван Богун.

Зрештою, у травні 1659 року, незважаючи на всі зусилля присутнього у Варшаві Юрія Немирича, Сейм Речі Посполитої більшістю голосів відмовляється від ратифікації ключових пунктів Гадяцького договору, зокрема й автономії Великого князівства Руського. У липні 1659 року король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир [Jan II Kazimierz Waza] підписує урізаний варіант Гадяцького договору (Унії), проте фактичне формування князівства Руського так і не відбувається.

Того ж року в ході війни гине канцлер Юрій Немирич. У ситуації гострого громадянського конфлікту гетьман Іван Виговський складає з себе булаву, українські землі розколюються по Дніпру, настає доба Руїни.

Центральне Полісся (крім Києва) лишається в складі Республіки Обох Народів, а Східне Полісся та Київ потрапляють під владу Московського царства.