PromoPromo

Великий згін

26 травня, 15:12
Великий згін — насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя (Подніпров'я) на Лівобережну Україну організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678–1679 рр.

Великий згін насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя (Подніпров я) на Лівобережну Україну організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678 1679 рр.

Самойлович намагався возз єднати козацьку Україну силою, спираючись на московські війська. Тому однією з цілей переселення було виснажити своїх противників, та лишити їх підданих. Проте приєднати Правобережжя І. Самойлович так і не зміг, оскільки в боротьбі за нього стикалися інтереси Речі Посполитої, Московської держави й Османської імперії.

Слід мати на увазі, що в період Руїни (1660-1680-ті рр.) з Правобережжя на Лівобережжя відбувались більш або менш масові добровільні переселення; особливо масові сталися 1674 і 1675 pp., коли людність тікала від війська Речі Посполитої.

Передумови

У 1674 1678 рр. Правобережна Україна була ареною боротьби між Османською Імперією та Московським царством за участю українського козацтва. Це вилилося у активні військові дії, відомі як Чигиринські походи.

У січні 1679 року Ю. Хмельницький з османським загоном і татарською ордою вдерся на Лівобережжя в Переяславський та Лівобережний полки. Самойлович відрядив проти нападників Полтавський, Гадяцький, Миргородський і Компанійський полки, також були приєднані московські ратники Григорія Косагова. В наслідок Ю. Хмельницький змушений був відступити на правий берег Дніпра.

Щоб позбавити Юрія Хмельницького підтримки, а також засобів для утримання османських залог, гетьман І. Самойлович вдається до жорстокої акції на Правобережжі знищення сіл та переведення населення на лівий берег.

Наслідком даного договору став Великий згін людності Правобережжя на Гетьманщину, виконаний за наказом московського уряду навесні 1679 року. Цю операцію виконав Семен Самойлович, син гетьмана Івана Самойловича.

Акції переселення

Першу спробу організації масового примусового переселення правобережців на Лівобережжя Самойлович учинив у вересні 1678 р., коли канівському полковнику Давиду Пушкаренку було віддано наказ такого змісту: коли б хто з вами не захотів (йти), того для спільної одностайності силоміць з собою звідти впровадьте сюди до Переяславля .[4]

У жовтні 1678 р. на Правобережжя з аналогічним завданням було вислано переяславського полковника Івана Лисенка, якому дозволялось агітуючи місцеве населення до переїзду на лівий берег, спалювати їхні домівки, села й міста на Правобережжі. Але загін Лисенка був нечисельним і серйозних результатів акція не принесла.

Набагато потужніший загін на Лівобережжі було сформовано на початку 1679 р. До його складу увійшли козаки з Київського, Переяславського, Ніжинського і Прилуцького полків, а також сердюки й компанійці гетьманського регіменту та царські ратники й слобідські козаки на чолі з воєводою Косаговим. Загальне керівництво операцією було доручене сину гетьмана, полковнику Семену Самойловичу.

Йдучи на Правобережжя, Самойлович-молодший прихопив і декілька гармат, які виявилися досить доречними при здобутті замку у Ржищеві. Також із боями було захоплено Корсунь, Канів. Трохи менше клопоту Самойловичу створили жителі Драбівки, Мошнів, Жаботина і Черкас. Усі вцілілі фортеці на Правобережжі нищилися, а жителі міст і сіл насильно переселялися на Лівобережжя та Слобожанщину.

Про результати операції гетьман Іван Самойлович доповідав у Москву, в Малоросійський приказ: все жители ржищевские, каневские, корсуньские, староборские, мошенские, драбовские, белозерские, таганьковские, черкаские на сю сторону согнаны й от неприятеля отстранены, а города й села, й местечки, й деревни их, где прежде жили в тоей стороне, все без остатку выжжены

Рештки населення, уцілілого після османсько-татарського нашестя, були переселені на Лівобережжя з метою не дати утвердитися на Правобережжі залежному від Порти гетьманові Юрію Хмельницькому, щоб у нього не було змоги мати підданих, з яких він міг набирати собі військову силу і посилати її непокоїти ліву сторону Дніпра .

Було переселено козаків і посполитих усіх 11 правобережних полків.

То були, вочевидь, такі полки: Черкаський, Канівський, Білоцерківский, Корсунський, Брацлавський, Уманський, Кальницький, Подільський, Паволоцький, Торговицький, Чигиринський. Повний перелік цих назв відомий щодо 1674 p.: перші десять з цих полків у березні 1674 р. були приведені у підданство Московського царства в Переяславі, а Чигиринський полк у той час йшов за гетьманом Петром Дорошенком.

Самойлович запропонував московському уряду поселити переселенців (біля 20 000 сімей) на Слобожанщині, з метою щоб всі слобожансікі полки знаходилися під його керівництвом. Але московська влада не підтримала цю пропозицію.

Гетьману Самойловичу справа розміщення на Лівобережжі населення, що прибуло сюди з Правобережжя завдала багато клопоту. Як засвідчив М.Костомаров, ще 1681 р. її не було завершено.

Згідно з Бахчисарайським мирним договором 1681 р. широка (до 20км) смуга вздовж Правого берега Дніпра була оголошена нейтральною і мала залишатися незаселеною.

Подальші згони населення

Значно менш масовий (порівняно з 1679 і 1711 1712 pp.) згін з Правобережжя на Лівобережжя був проведений 1704 p., коли, за свідченням його сучасника, польського хроніста Еразма Отвіновського, згідно з обопільною згодою Петра І і короля Речі Посполитої Августа II гетьман Мазепа зганяв з Брацлавської України населення наче бидло .

Зроблено це було, щоб покінчити з козацьким свавіллям на Правобережжі, яке очолював білоцерківський полковник Семен Палій. Під час цієї акції С. Палія було заарештовано, а згодом позбавлено полковництва і віддано на розправу московській владі.

У 1711 1712 рр. за наказом московської влади відбувся другий великий згін населення з Правобережної на Лівобережну Україну.