Як правило, російський історик-дилетант має щодо українців два наративи

16 вересня, 10:26
Найбільш упізнаваним карикатурним атрибутом українця є шаровари.

Як правило, російський історик-дилетант (або й випускник руснявої бурси) має щодо українців два наративи.

Перший можна сформулювати так: «Россия+Украина+БелОрусь - вместе Святая Русь, а вы, украинцы - это те же русские, но предатели Руси».

Це, так би мовити, режим «за замовчуванням».

На подібні казки, загалом, є стандартна одповідь: «Руссю називали територію України, ми не можемо зрадити Русь, бо нею і є, а от щодо прав московитів з провінції Русі на її історію мені, жителю Русі, ще треба подумати».

І тут русня переключається на другий режим. Виявляється, тепер українці вже не «те же русские», а «тюрки, половцы, хозары, поляки, шаровары и чуб с усами это татарское, значит вы турки, вы к Руси столько же, сколько турки к Византии...».

Ні, цей пост не присвячено doublethink і тупості москвотварин. Цей пост - про зовнішній вигляд русів в контексті карикатурних уявлень про українців.

Найбільш упізнаваним карикатурним атрибутом українця є шаровари. Навіть вираз такий є, «шароварщина». Та тисячу років тому шаровари були звичною одежиною руса.

Ось як описує русів Ібн-Русте — арабський письменник і географ кінця IX — початку X ст:

«Роси носять широкі шаровари, на які використовують сто ліктів матерії. Надіваючи подібні шаровари, збирають їх в збірку біля колін, до яких потім і прив'язують.»

«Дорогі цінності.» Ібн Русте.

Підтверджує повідомлення Ібн Русти інший арабський автор, мандрівник і письменник Ібн Фадлан. Особисто побувавши у Східній Європі, він описує похорон знатного руса:

«Отож, вони одягнули його у шаровари і гетри, і чоботи, і куртку, і каптан парчовий з золотими ґудзиками, і одягнули на голову шапку з парчі, соболеву.»

Ібн Фадлан, «Книга про мандри Волгою 921-922 рр.»

Не відстає від письмових джерел і археологія. На першому, другому і третьому фото бачимо реконструкцію (О. Федорова та С. Каінова) за матеріалами розкопок у Ґньозново (Смоленська обл.). Це руські дружинники другої половини Х ст., представники київської влади на верхньому Дніпрі. Серед усього іншого на них шаровари.

Для порівняння ці фото перемежовано реконструкціями козаків XVII ст (за розкопками під Берестечком та Тушиним). На реконструкції можна побачити також схожість каптанів та шапок.

Таким чином, ми обґрунтовано можемо віднести шаровари до збірного портрета типового руса, рівно як і каптан із шапкою.

Не менш важливим атрибутом карикатур аля «западенчик» є довгі висячі вуса.

Ось як описує зовнішність князя Святослава грецький історик Лев Диякон:

«...з голеною бородою і з густими довгими висячими на верхній губі волоссям...»

Як бачимо, Святослав носив довгі вуса, а бороду голив.

Ось що пише щодо русів Ібн Хаукаль, арабський географ Х ст.

«Деякі з русів голять бороду, а деякі - завивають її, подібно до конячої гриви.»

Тут бачимо, що серед «русів» побутувало як гоління бороди, так і навпаки.

Аби це повідомлення не суперечило нашій неоголошеній тезі про те, що серед русів були поширені вуса без бороди, запропоную наступну інтерпретацію уривку: перша страта голила лише бороду (про гоління вусів не сказано), а наявність бороданів пояснюється тим, що до русів прибивалися представники різних народів - слов’янських, фінських, скандинавських, балтських, що могли привносити своєрідні елементи.

І ми не стверджуємо, що жодної бороди серед русів не було, а лише, що «козацькі вуса» були найхарактернішими.

Також ми маємо три портрети руських князів, що були створені за їхнього життя. Більшість інших портретів була намальована через століття після їх смерті і всі вони несуть відбиток фантазії авторів.

Отже, маємо зображення Володимира Святославича на монеті, Ярослава Володимировича на печатці і Святослава Ярославича на мініатюрі «Ізборника».

На монеті чітко бачимо, що бороди нема (хоча росіяни якось бачать. sic!), зате є вуса. Якби монетні майстри хотіли б зобразити Володимира Хрестителя бороданем, то вони б це зробили: на реверсі тієї ж монети бачимо безапеляційно бородатого Христа.

На печатці Ярослава чітко видно великі гіперболізовані вуса. Натомість борода там існує хіба що у формі легкої триденної неголеності.

Таку неголеність бачимо на обличчі князя Святослава Ярославича на мініатюрі «Ізборника». І знов спостерігаємо вуса.

Також археологи періодично знаходять бритви, що свідчить на користь того, що руси голилися. Найдавніша руська бритва знайдена у Ґнезново і датована Х ст

знахідка №20

Отже, за сукупністю свідчень, можемо стверджувати, що серед русів домінували висячі довгі вуса. Борода або відсутня, або замість неї була легка неголеність, яка не йде ні в яке порівняння з великими бородами москвовитів, франків, чи пізнішими руськими бородами. Поодинокі згадки про бородатих русів не задають тенденції.

Залишилося зняти лише одне питання: чому пізньоруські люди (скажімо, дружинники короля Данила, князь Костянтин Острозький, боярин Андрія Боголюбського) вже мали бороди?

Просту відповідь дає Адемар Шабанський, хроніст Х ст:

«Скоро прийшов на Русь єпископ із греків і навернув ту частину тої провінції, що ще була віддана ідолам. Він і переконав їх відпускати бороди, а також перейняти інші грецькі звичаї.»

Робимо очевидний висновок: із християнізацією Русі, починається проникнення грецьких традицій спочатку в середовище еліти, а затим і у більш широкі маси населення. Так як процес зміни традицій не є одномоментним, то витіснення «вусатої Русі» «бородатою Руссю» зайняло певний час.

Відродження «вусатої» традиції ми спостерігаємо, починаючи з ХVI століття, коли на численних портретах князів і шляхти по всій Східній Європі ми бачимо вуса. Так, вусам Альбрехта Радзивіла (фото №6), каштеляна віленського, міг би позаздрити як Ярослав Мудрий (з печатки), так і Павло Полуботок. Численними є вуса без бороди і серед української шляхти та князів

Та не одним вусам Альбрехта Радзивіла позаздрив би будь-який козак. Звісно, це шикарний чуб литовського пана.

На превеликий жаль, опис зачісок для ранньо- і дохристиянської русі представлений виключно одиничними випадками. На вже згадуваних портретах київських князів ми бачимо корону, шолом і шапку. Це унеможливлює розпізнавання зачіски.

Та й узагалі, будь-які твердження про цей атрибут зовнішності русів носять допустимий, а не доказовий характер.

Не можна визначити зачіску і за описом згаданого вище Ібн Фадлана:

«І миє він свої обидві руки і своє обличчя і все волосся. Він миє їх і вичісує гребнем...».

Єдине, що можна сказати - це те, що волосся було достатньо довгим. Та чи було це просто нестрижене волосся, чи чуб, ми не можемо.

З письмових джерел маємо знову звернутися до унікального опису Святослав Ігоровича авторства Лева Диякона:

«Голова була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду.»

У цьому пасажі ми можемо чітко ідентифікувати зачіску як чуб (фото №7).

Знаючи, що русь представляла собою скандинавів у процесі слов’янізації, ми можемо в ознайомчому порядку навести комплементарні «зачіскові» традиції відповідних груп.

Як ми вже знаємо, серед народів слов’янської культури у 16-18 ст - поляків, литовців, білорусів, українців - були присутні чуби

Із сучасних до русів джерел, ми можемо судити про зачіски у данських вікінгів. Анонімний автор листа просить брата Едварда не слідувати

«данській моді, не голи шию і не осліплюй очей».

Мова йде про видовжене пасмо волосся, яке може «засліпити» і про часткове гоління голови. Опис схожий на зображення нормандців з гобелена Байї

Повністю оголена голова норманна зображена на усеберзькому возі

Отже, щодо типової зачіски руса ми не можемо зробити якогось конкретного узагальненого висновку. Та ми можемо артикулювати несуперечливу версію тяглості чуба від русів до козаків:

Чуб був однією з зачісок, що побутували у етнонаціональному міксі русів (здебільшого, скандинаво-слов’янському), і її носив, як мінімум, один князь - Святослав Ігорович. З часом ця зачіска збереглася у середовищі нижчого нобілітету і набула поширення у пізньосередньовічних Польщі, Русі та ВКЛ - у часи емансипації шляхти. Козаки, генетично та ідейно пов’язані із шляхтою, успадкували від неї традицію голити голову, залишаючи чуба.

Незважаючи на те, що ця теорія має слабкі місця, вона має найкраще обґрунтування серед усіх інших.

Таким чином, звичні для нас «українські» атрибути були цілком звичними речами і для русів, як шаровари, шапка, каптан, висячі вуса, голена борода. Переконливо виглядає і поширеність у русів чуба.

Отож, у цьому контексті, кепкування з козаків виявлється лише кепкуванням з русів.