Західний похід Війська Запорозького

Після блискучої перемоги під Пилявцями Військо Запорозьке вирушило в похід на західноукраїнські землі. У листі до свого брата в Сосницю Хмельницький повідомляв, що веде полки не куди інде, а на Варшаву. Утім, дослідники більш обережні у визначенні кінцевої мети осінньої кампанії Війська Запорозького 1648 р. Скоріш за все, гетьман не ставив перед собою завдання досягти державної самостійності України, а поки що мріяв про те, аби, уже стоячи на східних кордонах власне коронних земель Речі Посполитої, диктувати свою волю при обранні нового короля, добиватися того, щоб майбутній правитель став також і «королем руським», тобто відстоював інтереси не лише Польщі та Литви, а й інтереси України-Русі.

Вирушивши близько 28 вересня з-під Старокостянтинова в напрямку Ямполя, за декілька днів козацька армія об’єдналась із Кримською Ордою, що цього разу виступила в похід на чолі з першим спадкоємцем ханського престолу — калгою Криму Ґераєм, і двома крилами — через Броди й Бузьк та через Золочів і Глиняни — рушила дорогою на Львів. А вже вранці 6 жовтня передові українські й татарські загони вступають у львівські передмістя. Ще через день під місто прибули основні сили на чолі з українським гетьманом і калгою. Наступного дня розпочалися бої за Львів.

Напередодні козацько-татарського наступу на місто Лева в ньому сталися доволі знакові події, що об’єктивно не могли не вплинути на його обороноздатність. Річ у тім, що після пилявецької ганьби Речі Посполитої саме Львів став місцем скупчення пилявецьких втікачів. Двадцять шостого вересня один з регіментарів коронного війська Миколай Остророг скликав воєнну раду, на якій закликав коронних жовнірів і шляхту не втікати далі на захід, а залишитись у місті й організувати його надійну оборону. За кілька днів до Львова прибули також інший регіментар князь Владислав Домінік За-славський, руський воєвода князь Ярема Вишневецький, київський воєвода Януш Тишкевич, інші воєначальники й комісари. Під тиском тих настроїв, що панували в жовнірському середовищі, зганьбленим регіментарям довелось скласти з себе повноваження командувачів коронним військом.

Для шляхти й жовнірів найбажанішим кандидатом на командування в такий скрутний час видавався Ярема Вишневецький, що зарекомендував себе безкомпромісною боротьбою з повсталими, і саме до його рук перейшла булава тимчасового командувача армією.

Загалом наприкінці вересня у Львові зібралося близько 18 тисяч збройного люду.

Утім невдовзі 13,5 тисяч жовнірів покинули межі міста й в розпорядженні Вишневецького залишилось приблизно 4,5 тисяч вояків.

Аби ліпше підготуватися до відбиття наступу неприятеля, коронне командування вирішило розпочати в місті збір пожертв, і за короткий час вдалось зібрати понад 900 тисяч золотих. Проте це аж ніяк не поліпшило обороноздатність Львова, оскільки князь Вишневецький і його штаб, довідавшись про наближення українських козаків і татар до міста, 5 жовтня таємно залишили Львів, вивівши з собою й наявних у їхньому розпорядженні жовнірів.

А заодно і... прихопивши зібрані пожертви.

У ніч на 9 жовтня повсталі козаки разом зі своїми союзниками здобули передмістя Львова, удень розпочали обстріл міських укріплень. Тим часом обложені, голосами членів міського уряду (рай-ців), ухвалили героїчне рішення підпалити підступи до міста. За короткий час пожежа знищила майже всі будинки, що були поблизу міських укріплень. Тим часом козацький полковник Петро Головацький зайняв церкву Святого Юра, а полковник Максим Кривоніс штурмував Високий замок.

Мешканці міста з острахом чекали на те, що будь-який новий приступ нападників обернеться їхнім вторгненням до Львова.

Проте, аналізуючи поведінку Богдана Хмельницького восени 1648 р., дослідники сходяться на думці, що козацький гетьман не ставив перед військом завдання будь-що оволодіти містом чи дощенту зруйнувати його. А тому й при першій-ліпшій нагоді козацький зверхник з готовністю пішов на мирні перемовини з обложеними міщанами Львова. Тим паче що львівський магістрат на перемовинах представляв давній знайомий Хмельницького, його вчитель з єзуїтської колегії Анджей Гумель-Мокрський. Під час зустрічі з Хмельницьким, яка відбулася в будинку неподалік костьолу Святого Петра, Мокрський запевнив свого колишнього учня в тому, що у місті немає «панів-пилявчиків», а міська громада просить помилувати місто й не піддавати його знищенню. Гетьман загалом був налаштований доволі миролюбно, проте в обмін на зняття облоги міста вимагав від львівської громади контрибуції в розмірі 200 тисяч червоних золотих.

Допоки тривали перемовини 15 жовтня козаки полковника Кривоноса оволоділи Високим замком, після чого у членів львівського магістрату не залишилось ілюзій щодо можливості втримати місто в недоторканості.

Двадцять першого жовтня до табору Війська Запорозького та Кримської Орди зі Львова на 80 возах привезли домовлений викуп. Упродовж трьох наступних днів його розподіляли поміж козацькою старшиною, козаками та їхніми союзниками-татарами, а вже по тому розпочалося розблокування Львова. Більша частина Орди, забравши свою частку воєнних трофеїв, повернулася до Криму. А Хмельницький разом з татарами перекопського мурзи Тугай-бея вирушив далі на захід, у похід в напрямку коронного міста Замостя. Саме звідси козацький зверхник і мав продиктувати шляхетському загалу Речі Посполитої політичну волю Війська Запорозького — звести на королівський трон кандидата, котрий би шанував козацькі права й вольності, котрий був би спроможний стати «королем руським».

Щоправда, перед тим, як козацько-татарські війська зняли облогу Львова, з його мешканцями трапився ряд неприємних інцидентів.

Усупереч наказам гетьмана й козацької старшини окремі козацькі ватаги почали грабувати й палити будинки, розташовані у львівських передмістях. Аби не допустити спалаху потужнішого насильства, Хмельницький був змушений посилати своїх «отаманів й осавулів на погамування того свавілля», а по тому залишити в місті «для нагляду» свого двоюрідного брата Захарія Хмельницького й ще декількох інших козацьких старшин. Крім того, козацький зверхник видав охоронний універсал Львову, оголосивши заборону на будь-які утиски його мешканців.

Зважаючи на загальне опанування настроями людей почуттів соціального реваншу, домінування права шаблі й права сили, видання гетьманських універсалів не було вже таким й ефективним засобом заспокоєння ситуації. Дослідники (як польські, так і українські) відзначають, що осіння кампанія Війська Запорозького на Західній Україні обернулася великою руїною цього регіону.

Величезних збитків місцевому населенню завдавали як дії загонів повстанців, так і грабежі й брання ясиру татарами. Крім того, до всіх цих нещасть додалися епідемії важких хвороб, у тому числі й чуми. Прибуття в регіон козацького війська та занепад влади Речі Посполитої дало поштовх до масового розгортання антисоціального селянського й міщансько-плебейського руху. За підрахунками дослідників, загалом в західноукраїнському регіоні в цей час участь у повстаннях взяло близько 50 тисяч чоловік, а їхніми спільними «зусиллями» було зруйновано 400 шляхетських дворів, 30 замків і фортець.