Значення Запорізької Січі як оплоту українського лицарства

У першій половині XVI в., у зв язку з посиленням соціального і національно-релігійного гніту в західних і північних регіонах України, кількість втікачів і міщан на землях Середнього Придніпров я, Побужжя і Брацлавщини швидко збільшувалася.

На ці малозаселені території Дикого поля йшли й бездомні люди, так звані гультяї , частина дрібної шляхти, яку гнобили великі магнати, а також вихідці з інших верств населення.

В результаті козацтво зростало кількісно і охоплювало все нові території. Активна колонізація козаками Дикого поля посилювала прагнення феодалів до захоплення освоєних земель.

Польські, литовські й українські магнати домагалися отримання від держави грамот на володіння величезними земельними наділами і одночасно намагалися підпорядкувати собі проживали на них людей, змушуючи їх платити податки, виконувати різні повинності. Посилення наступу на козаків пояснювалося не лише бажанням феодалів збагатитися і поставити під свій контроль вільне населення. Влада вимагала приборкати козацтво, яке своїми нападами на турецькі і татарські володіння загострювало відносини Польщі з південними сусідами.

Така політика створювала загрозу не тільки для вільної діяльності козацтва, а й для самого його існування. Багато козаків, не бажаючи знову опинитися в залежності від феодалів, йшли далі на південь, за дніпровські пороги.

Козак Мамай. Андрій Лях

Нижню течію Дніпра між його притоками Самарою і Конкою здавна перетинали дев ять кам яних порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецкий, Ненаситець, Вовнизький, Будило, Зайвий і Вільний.

Кожен з них представляв собою нагромадження двох-чотирьох кам яних пасм висотою чотири-сім метрів і декількох лав, які перетинали Дніпро від правого берега до лівого. Плавання через пороги, де водні потоки з грізним шумом і ревом стрімко проривалися крізь кам яну перепону, було дуже небезпечним. Крім порогів вздовж правого берега Дніпра було близько 90 паркан .

Паркани ті ж гряди гранітних скель, які не перекривали річку повністю, і таким чином частина річки була вільною для судноплавства.

За останніми порогом Дніпро широко розливався і розгалужувався на рукави, утворюючи Великий луг величезні за площею плавні, які тягнулися більш ніж на 100 км. вздовж низького лівого берега.

Ця місцевість була тоді густо вкрита різнотрав ям, верболозом, чагарником і лісами, тут було багато боліт, проток і озер, кишіла різноманітна дичина та риба. У пониззі річки знаходилося більше 260 островів.

З них Д.Яворницький до найвідоміших відносить 24 Велика і Мала Хортиця, Томаківка, Базавлук, Монастирський, Становий, Тягинка, Перун, Тавань та інші . Багато хто з них були зручні для побудови укріплень.

Тут же, в нижній течії, в Дніпро впадали багато річок Томаківка, Чортомлик, Інгулець, Лопатиха і багато інших.

Уздовж берегів Дніпра, Самари, Орелі та інших річок налічувалося кілька сотень озер і лиманів.

Ця територія і називалася Запоріжжям.

Козак

Використовуючи сприятливі природні умови Запоріжжя, козаки селилися в балках, ярах, на дніпровських островах. Вони ловили рибу, полювали, вирощували хліб, займалися скотарством, бортництвом.

Називали їх низовими , запорожцями на відміну від волосних або городових козаків, тобто тих, які жили на волості в селах, хуторах, а також невеликих містечках Середнього Придніпров я та верхів їв Південного Бугу.

Йдучи від влади феодалів, козаки за порогами Дніпра зіткнулися з ще більшою небезпекою, пов язаної з постійними набігами кримських татар і турок.

Виходячи з цього, запорожці змушені були вести військовий спосіб життя. Вони об єднувалися в громади, ватаги, завжди мали при собі зброю, а також в цілях оборони будували в різних місцях укріплення з рубаних дерев яних колод городки або січі.

Однак розрізнені козацькі городки-січі не могли стримувати ворожі набіги.

Тому в 1533 р черкаський староста Остафій Дашкевич вніс на польсько-литовський сейм пропозицію про спорудження фортець на дніпровських островах поблизу кордону з Кримським ханством. У цих фортецях передбачалося мати козацькі гарнізони по 2 тис. Осіб, а також річкову флотилію. На човнах-чайках козаки повинні були плавати по Дніпру і перешкоджати вторгненню татарських орд в Україні.

Але цей проект, який був першою спробою об єднати козацькі сили, не здійснився, оскільки держава не мала необхідних коштів.

З питання про час і місце освіти першої Запорозької Січі серед учених немає єдиної думки (Слід зауважити, що перші козацькі укріплення називалися замками, містечками).

Ряд дослідників (І.Рибалка, В.Смолій та ін.) Вважають, що першу Запорізьку Січ, що являла собою фортецю на дніпровському острові Томаківка (поблизу сучасного м. Марганець Дніпропетровської області, затоплений Каховським водосховищем), козаки побудували на рубежі 40-50- х рр. XVI в.

За твердженням же таких істориків як М.Грушевський, І. Крип якевича та ін., Перша Січ була зведена на острові Хортиця (за іншими даними на Малій Хортиці) черкаським і канівським старостою, князем Дмитром Вишневецьким, на прізвисько Байда , який зміг об єднати розрізнені загони козаків.

При цьому час утворення Хортицької Січі вчені визначають різне 1552, 1554-1555, 1556 рр. Хортицький замок став своєрідним прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка в 60-70 рр. XVI в., отримало назву Запорізької Січі.

Про значення Хортицької фортеці польський король Сигізмунд ІІ Август в 1557 р писав Д. Вишневецький.

У грамоті, спрямованої князю, король висловлював подяку за будівництво фортеці, зазначав стійкість і мужність, проявлені під час оборони від перекопських татар, обіцяв у майбутньому не забувати подвигів князя.

Сигізмунд ІІ підкреслював, що зміцнення побудовані в потрібному місці і можуть стримувати нападу зовнішніх ворогів.

У тому ж році в листі до кримського хана король писав, що замок Вишневецького служить опорним пунктом на випадок виступу лихих людей злочинницьким звичаєм . Підкреслюючи роль Д. Вишневецького, М.Грушевський назвав його духовним батьком Запорізької Січі.

У народних спогадах Вишневецький назавжди залишився князем, а вірним січовим товаришем, відчайдушним і безстрашним Байдою, про який складали легенди і пісні:

Цар турецький к йому присилає, Байду к собі підмовляє:

Ой ти, Байдо, ти славнесенький!

Будь мені лицар та вірнесенький!

Візьми в мене царівночку, Будеш паном на всю Вкраїночку!

Твоя, царю, віра проклятая, Твоя царівночка поганая!

Ой, крикнув цар на свої гайдуки:

Візьміть Байду добре в руки, На гак ребром зачепіте!..

Ой висить Байда та й не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку.

Ой висить Байда та й гадає,

Та на свого джуру та й споглядає,

Та на свого джуру молодого І на свого коня вороного.

Ой, джуро, мій молодесенький!

Подай мені лучок та тугесенький,

Подай мені тугий лучок І стрілочок пучок!

Ой бачу я три голубочки,

Хочу я вбити для його дочки.

Ой як стрілив царя вцілив,

А царицю в потилицю,

А його доньку в головоньку.

Ото ж тобі, царю, за Байдину кару!

В цій пісні образ легендарного козака Байди з єднався з історичною фігурою українського князя.

Грушевський зазначав, що історія смерті Вишневецького в результаті поетичних переробок дійшла до нас у вигляді української народної пісні. Багато авторів бачать різницю між історичною особистістю князя і образом козака Байди.

Щодо пісні, то вона стала своєрідною подякою Вишневецькому від українського народу, який зазнав велику біду від турецько-татарських навал. Історик В.Голобуцький писав: Цю подяку народ і висловив, приєднавши до імені Дмитра Вишневецького ім я улюбленого народного героя Байди .

Запорізька Січ виникла не тільки як центральне укріплене поселення козаків з численним гарнізоном, запасами зброї, боєприпасів та продовольства.

Тут також знаходився кіш, тобто військове і адміністративне управління козацькими територіями, які називалися Запорозьких Вольностей або ж Запорізькою Січчю.

Слово кіш тюркського походження і означає ставка командувача .

Січ як укріплення кілька разів переносили в інші місця, де вона отримувала нову назву. Всього за час існування запорізького козацтва було 8 січей Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам янська, Олешківська, Нова (вона ж Покровська). Іноді козаки поверталися на старе місце.

Причини перенесення Січі були різні. Це відбувалося після її захоплення і руйнування татарами або російськими військами, внаслідок зміни політичної ситуації на українських землях, пошук більш зручного місця і т.д.

Першу Січ чи власне городок на Запорожжі збудував князь Дмитро Вишневецький.

Місце розташування Січі за порогами між заселеними володіннями Великого князівства Литовського (дещо пізніше Речі Посполитої) і Кримським ханством, а також народний характер її виникнення визначили завдання запорожців, а саме: захищати українські землі від турецько-татарської агресії і відстоювати освоєння козаками землі від захоплення їх феодалами.

Запорізька Січ являла собою могутню фортецю, що будувалася на річкових островах Дніпра та його приток, що дозволяло уникнути раптових нападів ворога.

Навколо Січі козаки копали глибокі рови, наповнювали їх водою, а також насипали високі земляні вали з дерев яним частоколом.

На валах споруджували оборонні башти з бійницями для гармат і мушкетів, де постійно чергували озброєні козаки.

Щоб Січ була неприступна і взимку, на річці навколо острова робили ополонки. Коли ополонці покривалися тонким льодом, їх засипали снігом.

В результаті противника, який спробував би підійти до фортеці по льоду, чекала неминуча загибель. Далекі підступи до Січі охоронялися за допомогою сторожових вишок, побудованих в степу.

Козак, перебуваючи на вишці і побачивши ворога, запалював приготовлену суху траву і смолу, сідав на коня і мчав до найближчого сторожовому посту. Вогонь і стовп диму сповіщали про наближення противника.

Цей сигнал передавався від вишки до вишки і досить швидко не тільки у фортеці, але і по всьому Запоріжжю знали про що загрожувала небезпеки.

У центрі Січі знаходилася простора площа, де проходили військові ради і вирішувалися питання повсякденного життя. Тут же стояли церква і стовп, біля якого карали винних козаків.

Навколо площі розміщувалися різні споруди: військова канцелярія, будинки старшини, арсенал, гарматна майстерня, склади, а також козацькі житла курені, які представляли собою довгі прямокутні будівлі, побудовані з лози або колод і покриті очеретом.

В куренях жили козаки січового гарнізону, а також новоприбулі. Детальний опис куренів дано в Історії запорозьких козаків Яворницького.

Бувало, що на Січі налічувалося до 38 куренів.

Кожен з них мав свою назву, що походило від назви місцевості, звідки приходили козаки, або від отаманів засновників куренів: Переяславський, Полтавський, Канівський, Корсунський, Іванівський, Сергієвський і ін.

Усі споруди в фортеці були пристосовані до оборони в разі вторгнення в Січ ворожого війська. Кордони вольностей запорозьких козаків були постійними. У різний час і в залежності від обставин ці кордони постійно змінювалися.

За оцінками Яворницького Запорізький край простягнувся із Заходу на Схід на 425 верст і з Півночі на Південь 275 верст.

Землі Запорожжя, своєрідною столицею яких була Січ, були розділені в територіально-адміністративному відношенні на окремі округи паланки (паланка від турецького поняття невелике укріплення ).

В XVIII в. налічувалося вісім паланок: Кодацька, Інгульська, Бугогардівська (на правому березі Дніпра); Самарська, Орільська, Протовчанська, Кальмиусская і Прогноїнську (на лівому березі).

Центри цих паланок мали невеликі фортифікаційні укріплення, в яких розміщувався козацький гарнізон.

Основними населеними пунктами в паланках були слободи, хутори і зимівники, де жили і займалися сільським господарством одружені козаки, а також селяни. Козаки приписувалися до одного з куренів Січі, в якому проходили військову службу. Селяни займалися господарською діяльністю, платили податки і виконували різні повинності козацькому війську.

Запорізька Січ виникла на далекій околиці держави, де не було адміністративних органів і тому козаки мали можливість організувати своє життя так як вважали за необхідне. Їх громадськими ідеалами були: свобода, рівність, братерство.

Доступ на Січ мав кожен бажаючий, крім жінок.

Ті, що прийшли, як правило, змінювали своє прізвище та отримували прізвиська, що походили від якихось особливостей зовнішності людини, її поведінки, мови, обставин появи на Січі і т. Д.

Тому серед козацьких прізвиськ були: Кривонос, Горбонос, Гуляйдень, Панібудьласка, Білобородька , Півторакожуха, Кабанець, Товчигречка, Бородай та ін. різноликості був національний склад запорожців.

Поряд з українцями, яких була переважна більшість, пристанище на Січі знаходили білоруси, росіяни, литовці, поляки, молдавани, євреї, болгари, греки, татари та ін. Серед козаків були представники всіх станів від селянина до шляхтича.

З часом визначилися умови прийому до запорізькі козаки: бути холостим або не мати з собою сім ї, добре володіти зброєю, бути православної віри, знати українську мову. Ще одна умова дати присягу російському царю з явилося після приєднання України до Московської держави.