Contra vulgum profanum

Основи Ідеології Адекватності демократії

Не давайте святого псам,

і не розсипайте перел своїх

перед свиньми ...

(Євангелія від Матвія)

Спочатку була Досконалість. Але власна думка, власне бажання особистого впливу понад суспільний призвели до Першого Хаосу. Безвідповідальність призводить до диктатури, але породжується хаосом думок.

Які думки можуть бути в комсомольців, що займаються українським націоналізмом? Нація зараз у Пустелі й ті, хто не виконали належного не ввійдуть до Обіцяного Краю.

Ваш ніс забитий піском хаосу, ваша голова перегрівається від суспільного дебілізму? А чого ви хотіли від пустелі?

Доки ми не закопаємо останніх „комсомольців” у дюнах, щоб навіть не залишилося й сліду від могил, доти не з ’ являться на обрії оаза Країни.

Вустами лідерів Майдану промовляв його дух: „Бандитам тюрми!”, „Ні корупції!”, „Так громадянському суспільству”. Вони не зрадили людей, вони зрадили дух. Ми мусимо йти своїм шляхом, а помсту залишаємо духові. Основною рисою адекватності демократії є ненасильство. Не треба нікого вбивати, треба рухатися вперед до своєї мети, а вони самі повбивають себе біля золотого тільця. Нашим ідеологічним завданням є лише охорона Ковчегу від нечестивих.

Розмови та суперечки на тему суспільно-політичної ситуації вихолощують людей, оскільки основну увагу звертають на персоналії, тоді як потрібно звертати увагу на ідеологічні формули та життєві рефлекси.

Українська нація знаходиться на енергетичному рівні музики, що лунає на постсовєцькому просторі. Вона не може втілитися у владному політикуму з причин самозахисту (щоб не загинути).

Невдоволення певної кількості співгромадян тим, що вони не можуть відділити українця від хохла за зовнішніми матеріальними ознаками призводить до морально-депресивного стану. Необхідно зрозуміти, що зовнішня невидимість нації є необхідним самозахистом. Так, складно знайти своїх, але й ворогам важко знищити наших.

Існування нації у паралельному суспільстві життєво необхідне до моменту усвідомлення критичною масою громадян ідей самоорганізації та адекватності демократії.

Розділ І

Підкреслено шанобливе, культове ставлення самурая до свого меча пояснюється не лише з сакральної точки зору (він вірив, що у катані живе його душа), але й з чисто прагматичних міркувань. Лезо самурайського меча відзначалося надзвичайною гостротою, тож легковажне, фамільярне поводження з цією небезпечною зброєю могло призвести до тяжких поранень .

Якщо розглядати демократію як своєрідний інструмент, призначений регулювати суспільні відносини, то вона, як і будь-яке інше знаряддя, потребує суворого дотримання правил техніки безпеки. Будь-яке легковажне, безвідповідальне поводження з цим знаряддям може спричинити такі наслідки, що навіть глибоке самопоранення мечем може здатися дитячою забавкою. Хоча результат завжди буде однаковим – проллється кров.

„Демократія – це найгірше, що є, але кращого людство досі не вигадало” , - приблизно так сказав Уінстон Черчілль. Оскільки саме ця форма правління належить до найостанніших досягнень людства у сфері суспільних відносин, вона є й найбільш складною. А будь-який надскладний механізм потребує відповідального ставлення, чіткого дотримання інструкцій з експлуатації та вишколеного, грамотного обслуговуючого персоналу.

Головна привабливість й, водночас, небезпека демократії криється в самій її суті, відображеній у назві –"влада народу". Народовладдя є справді ефективним і безпечним лише тоді, коли сам народ за своїм рівнем розвитку та свідомості відповідає високій місії владарювання. І хоча навіть у найбільш демократичних країнах безпосередньо функцію управління виконує національна еліта, це все одно вимагає високого рівня національної самосвідомості широких мас. Справжня еліта серед бидла не виростає.

Вигаданий герой Артура Конан Дойля детектив Шерлок Холмс завжди наголошував, що найбільш показовими є дрібниці. Про рівень самосвідомості народу говорять такі мізерні, на перший погляд, речі як охайність будинків та під'їздів, рівень засмічення вулиць і зон відпочинку, культура водіїв, стан доріг, зрештою, чи входять громадяни у двері, на яких написано "Вихід". Якщо все це справляє негативне враження, про високий рівень життя не може бути й мови. Не допоможе навіть заміна президента на більш демократичного, бо він завжди буде відображенням рівня свого народу. Постійні запізнення Президента Ющенка стали предметом глузування серед журналістів. Але в країні, де запізнюються всі, а точність та обов'язковість вважається ознакою дурного тону навіть серед бізнесменів, іншого глави держави бути не може.

Помаранчева революція закінчилася реваншем „донецьких” не тому, що Мороз зрадив, а Ющенко виявився слабкодухим. Для того, щоб слова, які говорилися на Майдані, були втілені в життя, треба було прибрати всіх прокурорів, суддів і добру половину чиновників. Людина, яка на Майдані готова була віддати життя за свою свободу, наступного дня після революції злякалася взяти за горло податкового інспектора. Трохи згодом вона щиро обурювалася, що в країні нічого не змінилося. А дехто купив собі пляшку пива і став очікувати, коли настане економічне диво, обіцяне зі Сцени. Ви ще навчилися працювати як китайці? Тоді дива не буде.

Безсумнівною перевагою демократії є виборче правило, за яким однакове право голосу мають усі. Це ж є її головною хибою. Те, що красиво звучить у теорії, на практиці виявляється огидним. Проза життя полягає в тому, що однакове право голосу мають як академік, так і п ' яниця, готовий продати свій голос за пляшку горілки. І горе тій країні, де кількість алкоголіків значно перевищує число не лише академіків, а й хоча б людей із елементарними знаннями і здоровим глуздом. Тоді демократія перетворюється, в кращому випадку, на владу натовпу або, в гіршому, на диктатуру. Тож, чим вищий ступінь самосвідомості й освіченості народу, тим вищим може бути ступінь справжньої демократизації суспільства. Видимість нації проявляється в демократії, а рівень твоїх знань та умінь прямо пропорційний рівню твоєї свободи. І це відповідно до законів природи є справедливим і раціональним. Принаймні, грамотна людина знає, що з цією свободою робити.

В Україні про високий рівень самосвідомості чи знань широких народних мас доводиться тільки мріяти. Відповідно таку ж маємо й національну еліту. Звучить смішно, але для здобуття права керувати автомобілем потрібна довідка про психічне здоров 'я . А от задля того, щоб стати депутатом Верховної Ради й керувати країною, такої довідки не вимагається. Утім, справа не в алкоголіках чи душевнохворих. Доволі велику частину населення складають люди, які не розуміють, що отримавши передвиборчий пайок від "доброчинців", голосувати за них не обов 'язково. А любов мешканців сходу й півдня країни до явних кримінальників, які роками без зайвих церемоній і сентиментів доводили населення до злиднів та закопували в землю найменш рабську частину свого електорату, не зміг би пояснити й сам Зігмунд Фройд.

Це стосується не лише високої політики. Не кращі справи й на місцевому рівні - там, де закладається фундамент демократичного устрою. Про яке народовладдя можна говорити, коли всі спроби провести громадські слухання на найпершому рівні місцевого самоврядування з найпростіших, майже побутових питань закінчуються елементарним балаганом? Невже суть демократії полягає в можливості покричати на зборах громадян, відстоюючи свої шкурні інтереси і зовсім не сприймаючи суспільних?

Невже й справді під час обговорення надскладних питань стратегії розвитку держави, її зовнішньополітичного курсу слід серйозно сприймати точку зору людини, яка не може добитися вчасного вивозу сміття з-під свого вікна? І що знає про суспільні відносини (один з базових елементів державного управління) суб'єкт, якому глибоко начхати на те, що перекреслене червоною лінією зображення цигарки на дверях тамбура електропоїзда означає право усіх інших пасажирів дихати чистим повітрям? Народ, який має звичку кидати недопалки прямо собі під ноги та розбивати скляні пляшки на пляжах, засмітив пластиковою тарою та будівельними відходами усі лісосмуги та узбіччя доріг від Києва до південного узбережжя Криму, не може жити добре за визначенням. Ті, що поводяться як дикі звірі, заслуговують на відповідне ставлення й по відношенню до себе. Бог допомагає лише тим, хто бережно ставиться до природи - Його творіння.

Великий китайський філософ і державний діяч Конфуцій починав свою діяльність на посаді прем’єр-міністра з упорядування музики і поховання спочилих. Коли більшість населення захоплюється блатним „шансоном”, країна обов’язково перетвориться на „зону”.

Для того, щоб демократичний устрій був ефективним та безпечним, треба виховувати та навчати народ, робити його більш зрілим для місії керування державою. Будь-який суспільний процес – це рух від простого до більш складного. Перш, ніж сісти за кермо автомобіля, слід навчитися їздити на велосипеді. А потім на невисоких швидкостях освоювати автомобіль. Не треба розбиратися в усіх тонкощах великою політики, краще взнай прізвище голови районної державної адміністрації та години його прийому. Хочеш жити краще – зроби світ кращим навколо себе!

Залучати народні маси до керування країною слід з рівня місцевого самоврядування, вирішення простих побутових проблем. Це завдання надзвичайно важке, бо попередні десятки років з народу постійно намагалися зробити примітивну й позбавлену здорового глузду масу, якою легше керувати. Передвиборча агітація зразка 2006 року стала змаганням між політичними силами за право бути першим у продовженні цієї генеральної лінії. Тож процес виховання буде довгим, і в ньому не обійдешся без традиційних пряників та налигачів.

Тут же гостро постає питання: "А хто буде в ролі вихователів?" Відповідь очевидна. Оскільки від дурості й недалекоглядності народних мас, які вперто й методично обирають до влади людей, за якими плаче тюрма, страждає розумна меншість, було б справедливим та правильним, щоб цим процесом керували саме її представники.

Пропорційна виборча система депутатів Верховної Ради – безумовний крок уперед, але й вона має свої недоліки. Й біда не в тому, що за партійними списками можуть сховатися "грошові мішки" чи бандити. Головна проблема полягає в явній професійній непридатності тих, хто йде слідом за яскравими особистостями лідерів політичних партій.

Розробляти й приймати закони, керувати комунальним господарством на місцевому рівні повинні люди, які володіють багажем необхідних знань, теорією та практикою державного управління.

На жаль, на порядку денному й досі гостро стоїть питання виховання національної політичної еліти. Адже поки що в її ролі виступає образ космополітичного російськомовного ділка-скоробагатька з сумнівним напівкримінальним минулим, з таким же світоглядом і цінностями. І лише тоді, коли на його місце прийде високоосвічений, чесний патріот, Україна стане розвиненою державою.

Розділ ІІ

Проте, навіть якщо ради всіх рівнів від Ужгорода до Луганська будуть укомплектовані високоосвіченими патріотами, до справжнього народовладдя буде ще далеко. Для цього потрібна ще й наявність високоорганізованого, структурованого громадянського суспільства.

На початку 80-х років комуністи Польщі на чолі з Войцехом Ярузельським не змогли організувати масових репресій проти симпатиків „Солідарності” саме через певну структурованість польського суспільства. Наші західні сусіди є ревностними католиками, практично кожна родина має традицію щотижня відвідувати недільну месу. Костьоли є в кожному мікрорайоні, прихожани добре знають один одного, кожен з них був на видноті. Коли когось арештовували, про це знала вся громада, яка зчиняла галас.

В силу історичних причин розрізнені церковні інституції в Україні зараз не відіграють ролі польської католицької Церкви. Натомість вони влізли у саме багно політики та займаються роз’єднанням українського суспільства.

Тому роль організовувача та об ’ єднувача народу мають відігравати громадські організації (ГО).

Насьогодні в Україні нараховується безліч таких організацій. Але головним завданням переважної більшості з них є не захист населення чи посильна участь у створенні громадянського суспільства, а банальне проїдання західних грантів.

Ситуація, що склалася в українському суспільстві обумовлена змовою „політиків”. Внутрішній світ осіб, серед яких панує брехня, жадоба до наживи, егоцентризм не залежить від партійної приналежності, а лише закамуфльований ідеологічною демагогією. Громадські організації не лише усунуті від впливу на органи влади, а й підсвідомо сприймаються як ворожі для „політиків” та їхніх партійок. Постійне намагання використати ГО у своїх іграх породжує бажання лідерів ГО як максимум дорватися до фінансових ресурсів політиків. Замкнуте коло недовіри створює в українському суспільстві паралельний світ Підпілля.

Між тим ГО можуть не лише раз і назавжди відмовитися від ролі придатків до політичних сил, але й скласти реальну конкуренцію політичним партіям. У громадських організацій є „козирний туз”, про який не здогадуються його недалекоглядні лідери. Якщо партії борються між собою за владу через механізм виборів, то громадські організації можуть самі стати паралельними й цілком реальними органами влади. І тоді виграти вибори стане предметом пустої формальності, яка лише юридично закріпить існуючий стан речей.

Зміна системи виборів з мажоритарної на пропорційну нічого не змінило. Депутати продаються як і раніше, пропорційна система лише відкрила широкі можливості до оптової торгівлі. Глибоке розчарування широкими народними масами політиками та політичними партіями призвело до всенародної апатії та байдужості. Таким чином політики хочуть відсторонити народ від управління державою. Тепер пересічного виборця важко переконати в тому, що таки існує політична сила, яка думає про народ і державу.

Єдиним способом, який міг би зламати політичну байдужість людей, є впровадження прямої демократії. По всіх територіальних одиницях можливо створити ситуацію, коли центром прийняття рішень стануть не мер і не місцева рада, а громадяни, які реалізують свою волю через механізми громадських слухань, сільських сходів чи місцеві референдуми. Їхні рішення є обов ’ язковими до виконання органами влади і це може зламати психологічний стереотип, що влада відірвана від волі народу, кого не обирай.

Звичайно, громадяни самі не здатні організуватися для успішного проведення цих заходів. Тому організаційну й методологічну допомогу в цьому мають надавати громадські організації. Коли ці організації будуть реально вирішувати насущні проблеми громадян традиційні владні інституції відійдуть на другий план. І тоді питання, хто виграв вибори до місцевої ради, стане не таким принциповим.

Розділ ІІІ

Однією з головних ознак справді демократичного устрою є не лише особисті свободи громадян, свобода слова, розподіл влади на три гілки чи ліберальна економіка. Найбільш суттєвою рисою демократії є чітке, безумовне виконання законів. Правда, хтось може зауважити, що найбільш чітко закони виконуються у тоталітарних суспільствах. І не матиме рації.

Навіть у країнах, де правили найкривавіші тирани, у законодавчих актах нічого не писали про масові вбивства чи переслідування вільнодумців. Радянська конституція зразка 1936 року формально виглядала як одна з найбільш демократичних у світі. Однак, проголошені у ній права й свободи як окремого громадянина, так і цілих народів, не завадили сталінському режимові відправити на той світ десятки мільйонів людей. Бо чітко виконувалися лише ті закони, які ставили революційну доцільність та партійні інтереси вище за права людини.

Психологічне сприйняття конституції як брехні перейшло у спадок від УРСР до незалежної України. Суспільство, де існує вибірковість у виконанні законів не може бути демократичним. Закон мусить сприйматися як правила дорожнього руху в автомобілістів: його виконують не лише з тієї причини, щоб не зашкодити іншим, але й щоб не загинути самому. Справжнє народовладдя існує лише там, де перед законом рівні всі громадяни – від двірника до Президента, а безумовне виконання законів є невідворотним за будь-яких обставин. В іншому випадку настане або диктатура, або хаос, який все одно дуже швидко призводить до приходу чергового диктатора –"рятівника нації".

Невиконання законів, відсутність належної реакції на їхнє порушення провокує більш серйозні злочини. Якщо з якихось причин перестануть ловити й карати вбивць, рано чи пізно, вбивати почнуть усі. Українська політична практика показала, що нехтуваннями вимогами карного кодексу щодо покарання сепаратистів, призводить до ситуації, коли найбільш видатні з них разом з крадіями та бандитами спокійно втілюють свої мрії в життя. Та ще й під захистом депутатського імунітету і навіть з використанням бюджетних коштів. Якщо не саджають за грати злочинців, які ховаються від прокурора в реанімації, вони, рано чи пізно, самі виступають у ролі прокурорів.

Нівелювання „помаранчевої” влади почалося з того, що на зміну революційній доцільності прийшла доцільність політична. Ті, хто брав гроші за закриття кримінальних справ проти сепаратистів та фальсифікаторів забули, що губернатор, який припинив відрахування до центрального бюджету та закликав до створення окремої республіки не політична фігура, а такий же злочинець, як і грабіжник. Ось тільки грабіжника притягають до відповідальності, а сепаратиста й фальсифікатора - ні. Тож коли всі грабіжники це зрозуміють, вони неодмінно підуть у велику політику. Так безпечніше для їхнього ремесла.

Безумовне дотримання чинного законодавства має виконувати функцію забезпечення розумного балансу між правами громадян та їхніми обов'язками. І це також є однією з головних ознак справді демократичного устрою. Перевагами народовладдя мають користуватися, в першу чергу, законослухняні, лояльні до держави громадяни. Гратися в демократію з людьми, які сповідують тоталітарні принципи і мріють знищити не лише демократичний устрій, а й саму державу, все одно, що грати у футбол проти професійних регбістів, які грають за своїми правилами. Зрозуміло, що результат такого матчу буде не на користь футболістів. Тож для захисту демократії та держави, слід уміти грати й за "регбійними" правилами. Але й застосовувати їх виключно проти порушників правил „футбольних”.

Свого часу люди, які заснували і вибороли сучасний Ізраїль, досить вороже й зневажливо ставилися до більш пізніх репатріантів, особливо вихідців з СРСР. Доходило навіть до заборони розмовляти на ідиш. І справа тут зовсім не в обороні воскреслого з мертвих івриту, який потребував захисту на державному рівні. Можна зрозуміти піонерів новітньої єврейської держави, які в умовах постійних воєн та агресивно-ворожого оточення не лише відстояли й утвердили свою Батьківщину, але й збудували розвинене демократичне суспільство європейського зразку. Аж тут на все готове приїздять якісь репатріанти, користуються здобутими кров ' ю і потом досягненнями, але при цьому не хочуть та не вміють працювати й лінуються вивчати мову предків! Воістину, "не питай, що держава зробила для тебе..."

Україна не Ізраїль. Тут більше третини населення не лише ігнорують державну мову, але й взагалі вважають українську державу історичним непорозумінням. Нонсенс, але люди, які не визнають держави, в якій мешкають, відверто зневажають мову та культуру титульної нації, забезпечуються цією державою правами та свободами, отримують від неї гарантований соціальний мінімум. Більше того, прагнучи до повернення тоталітарного устрою, бо звикли, коли думають за них, вони активно користуються такими перевагами демократії як свобода слова і зібрань для її ж знищення. Ліберальне поводження з ними, намагання вести політичний діалог відповідно до європейських традицій вони сприймають лише як слабкість влади.

Звичайно, демократичний устрій передбачає наявність сильної та дієздатної опозиції до існуючою влади. Та якщо опозиція бореться не стільки проти демократичної влади, скільки проти української держави, то це може називатися антидержавною діяльністю. Тому с лід чітко розрізняти, де опозиційна діяльність, а де антиукраїнський заколот. З відповідними правовими висновками і заходами.

Христос заповідав нам, що кожному буде дане відповідно до його віри. А ще Він говорив: не можна служити одночасно Богові та мамоні. Людина, яка вірить у демократію та прагне свободи, має отримати бажаного сповна. Суб'єкт, який захоплюється Сталіним, не зможе жити за демократичними законами, як його не проси і не примушуй. Свобода таким не потрібна, тож і не треба її йому нав'язувати. Зрештою, це недемократично. Справжня демократія - це коли він та йому подібні не заважатимуть нормальним громадянам працювати на благо своєї держави та насолоджуватися Богом даною волею. Було б дуже гуманним і справедливим дати можливість прихильникам антиукраїнських ідей реалізовувати свої принципи - будувати комунізм, "прогресивний соціалізм" чи то відроджувати "російську імперію" - десь окремо від нормальних громадян, у спеціально виділеному регіоні (найкраще для цієї ролі підходить Чорнобильська зона). Заради цього можна було б погодитися на федеральний устрій та оголосити окрему автономну республіку.

І жодного колючого дроту! Кожен матиме право вільно залишати межі "автономії" та знову стати лояльним українським громадянином.

Справді демократичний устрій має бути адекватним до прагнень людей.

З прихильниками Сталіна треба поводитися по-сталінськи. Тільки таку мову вони хочуть почути від влади, тільки таку мову вони розуміють. Українцям слід добре пам'ятати усі злочини проти свого народу. Толерантність до крикуна, що розмахує на Майдані портретом кривавого вождя пролетаріату – це не вияв демократичності. Це – чистої води мазохізм, збочення, якому не може бути місця у нормальному суспільстві.

Розділ ІV

Багато хто помітив, що Господь не завжди дослухається до наших прохань, навіть якщо наша молитва щира. Для того, щоб зрозуміти причину цього, слід лише більш пильно зазирнути у глибини своєї душі, докопатися до своїх підсвідомих думок. І тоді стане ясно: якби Бог виконував усі наші бажання, цей світ давно був би знищений.

Щось подібне сталося б у масштабах країни, якби чітко виконувалися усі закони, прийняті Верховною Радою України. Тому перш, ніж вимагати безумовного дотримання українського законодавства, слід провести його серйозну ревізію. А тим часом очевидні протиріччя в системі українських законів є вигідними лише деяким юридично грамотним діячам епохи Кучми, що долучилися до пограбування держави. Не дивно, що з одного й того ж самого питання різні районні суди приймають різні рішення, а злодіїв державного масштабу неможливо притягнути до відповідальності.

Іншою серйозною вадою українського законодавства є те, що багато положень законів не є юридичними нормами. Навіть першокурсник юридичного факультету знає, що структура юридичної норми складається з трьох частин – гіпотези, диспозиції та санкції. У наших правових нормах остання складова часто відсутня. Наприклад, в законі про місцеве самоврядування написано, що місцева рада не має права порушувати Конституцію. Але відсутність механізму реалізації жорсткої санкції щодо розпуску такої ради призводить до того, що Основний Закон порушувався і буде порушуватися надалі. Демонстративне на грані нахабства відхилення деякими місцевими радами протестів прокурорів на рішення про введення російської мови як регіональної - яскраве тому підтвердження.

У деяких законодавчих актах санкції настільки мізерні, що це дозволяє практично безкарно порушувати закон або робити його виконання неефективним. М'якість покарання часто не відповідає рівневі суспільної загрози. Той, хто встановлював смішні штрафи для порушників правил дорожнього руху, мабуть не ходив на лекції, де говорилося, що автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Тому ситуація на наших автомобільних шляхах нагадує повідомлення з місця бойових дій, а кількість жертв ДТП - на рівні втрат у часи найбільш інтенсивної фази придністровського конфлікту. Між тим у Великобританії – країні з віковими демократичними традиціями – за водіння авто у нетверезому стані передбачено піврічне тюремне ув'язнення з подальшим позбавленням права керувати автомобілем на невизначений термін, а штраф за перевищення швидкості дорівнює середній місячній зарплатні. А ще, навіть до початку ХХ століття, там існувала смертна кара не лише за вбивство, а й за кільканадцять більш легких злочинів. Чи не тому британці є однією з найбільш законослухняних націй?

Якщо уже сьогодні не підняти у сотні разів розмір штрафу за звалювання сміття, вже завтра Україна потоне у відходах. Бо штраф за засмічення набагато нижчий від собівартості утилізації відходів. Не було відкрито жодної кримінальної справи за фактами привласнення земельних ділянок, що призвело до масових самозахоплень земель. Так само масово порушуються й положення Водного Кодексу щодо неможливості відчуження прибережної зони водойм. Ці порушення стали такими масштабними, що навіть показовим покаранням уже не обійдешся, а якщо притягнути до кримінальної відповідальності всіх порушників, сидітиме половина країни.

Проте, можна обійтися й без жорстких санкцій, бо власники незаконно захоплених земель зможуть принести більше користі українській економіці й державі в інший спосіб.

Розліл V

Протягом років української незалежності діяльність усіх урядів була прямим продовженням діяльності урядів радянської епохи. Вона зводилися до вирішення проблеми наповнення бюджету з тим, щоб потім за допомогою тих грошей латати бюджетні дірки. Саме виключно заради цієї "високої" мети працювала економіка. Між тим, окрім наповнення бюджету, економіка виконує ряд інших важливих суспільних функцій та живе лише за своїми законами. Якщо ці закони ігнорувати, з економікою нічого не трапляється, вона продовжує жити. Але поза суспільством, у тіні.

Як "Болівар" не може витримати двох чоловік, так і економіка не здатна годувати вічно голодних пенсіонерів та ненаситних чиновників й, одночасно, конкурувати з економіками інших держав, які забезпечують своєму бізнесові більш вигідні умови для функціонування. Високі податки виправдовують себе лише в таких країнах як Швеція. Тамтешні бізнесмени нарікають на непомірно високі проценти відрахувань до державного та місцевого бюджетів, але платять їх справно. Бо знають, що ці кошти йдуть на справді безкоштовну освіту для їхніх дітей та безкоштовне медичне обслуговування.

Кольори українського прапору ідентичні шведським. Але куди йдуть чималенькі кошти, наприклад, від дорожніх зборів, що платяться автомобілістами, не знає ніхто. Це красномовно підтверджується жахливим станом наших доріг. Апелювати до сумління бізнесмена й вимагати від нього сплати всіх податків, коли він не впевнений, що його кровні не підуть на закупівлю чергового Мерседесу для чергового голови "Нафтогазу", є абсолютно безсенсовою справою.

Для того, щоб український бізнес міг успішно конкурувати з іноземним, необхідно суттєво полегшити йому податковий тягар. Слід згадати, що крім наповнення бюджету, економіка виконує й ряд інших важливих суспільних функцій. У першу чергу, це вирішення проблеми зайнятості населення. І це не просто поліпшення показників щодо зниження рівня безробітності. У цьому головне - відновити горде відчуття престижності роботи, любові до праці, як пафосно це не звучить. Людина, яка працює, має не лише сповна користуватися результатами своєї роботи, але й відчути на собі всі переваги демократичного устрою, повноцінний захист з боку держави. І душити прекрасні почуття матеріальної та моральної насолоди від чесної праці банальними високими податковими ставками навіть заради наповнення бюджету є ознакою дурного тону. Високоосвічений фахівець, спроможний виробляти конкурентноздатну продукцію – це перший союзник і протеже української держави. Натомість, держава повинна пропускати повз вуха постійні скиглення людей, які не вміють працювати, але дуже хочуть отримувати європейську зарплату.

Зниження податків може вивести з тіньового обігу значну частину коштів. Треба зробити так, щоб чесна сплата податків не заважала розвиткові бізнесу. З іншого боку, необхідно значно посилити відповідальність за їх несплату. Передвиборне гасло "Податки будуть суттєво знижені, але платитимуть усі" має стати реальністю. Обов'язкова й невідворотна сплата навіть невисоких податків повинна дати більше доходів державному бюджетові, ніж теперішня напівтіньова економіка.

І все ж одним з основних джерел бюджетних надходжень мають стати не податкові відрахування, що сплачуються суб'єктами господарювання. Попри те, що земля в Україні поки не є товаром, уже нікого не дивують багатогектарні земельні ділянки, що знаходяться у приватній власності. Коли ці гектари належать працьовитому фермерові, це можна лише тільки вітати. Однак, до приватної власності дивовижним (читай: незаконним) чином потрапили лісові угіддя, прибережні зони й навіть частини заповідників. Як гриби після дощу навколо найбільших українських міст та в курортних зонах виросли садиби, які дивують своєю пишністю навіть іноземців. Скільки тіньових бюджетів України заховано у намиті піски навколо тієї ж Кончи Заспи можна лише тільки фантазувати.

Не маючи нічого проти приватної власності, втім, хотілося, щоб найвищі посадові особи і чиновники середньої руки декларували не лише свої доходи, але й витрати. Кожен власник великої земельної ділянки, розкішної садиби чи дорогої квартири повинен підтвердити законність коштів, витрачених на придбання нерухомості (автомобілі також вважаються нерухомим майном).

Якщо вона з ' явилася у злочинний спосіб, повинен працювати закон.

Україна вже цілком дозріла до введення нового виду податкових зборів, які дозволять суттєво поповнити бюджет, не заважаючи розвиткові бізнесу. Для цього треба ретельно розробити відповідні критерії. Щоб не знищити на корені українського сільськогосподарського виробника і не забрати останню копійку в сільської бабусі, від нього слід звільнити землі сільськогосподарського призначення, присадибні ділянки, а також власників сільських будинків поміркованої площі.

Податок має бути відносно невисоким, але обов'язковим, з жорсткими штрафними санкціями в разі ухилення. А ось ті, хто незаконно захопили прибережні зони водойм, повинні повернути державі вилучені земельні ділянки і сплатити великий штраф. Введення податку на нерухомість не лише дозволить стабільно наповнювати державний та місцеві бюджети, але й зможе хоча б частково повернути награбоване в українського народу, а з ним і втрачене відчуття справедливості, що сильно напружує суспільство.

Втім, введення даного податку не є каральним засобом. Це – своєрідне щеплення від широкого спектру суспільних хвороб під назвами "грабунок народу" з одного боку та "грабуй награбоване" або "експропріація експропріаторів" - з іншого. Зрештою, так звана "еліта нації" повинна зрозуміти: бути багатим серед суцільної бідної маси небезпечно. Голодні люди – як ті бультер ' єри – ніколи не знаєш, чого від них чекати...

Розділ VI

Україна – унікальна держава. Хоча б тому, що суто філологічні питання тут можуть перетворитися на гострі політичні. Комусь в Україні, а надто за її межами, дуже сильно заважає мова титульної нації. У минулому та позаминулому століттях з нею боролися за допомогою елементарного насильства і заборон. Сподівання на її відродження в умовах демократії і вільного ринку себе не виправдали – українську мову продовжують знищувати більш підступними методами. Її планомірно витісняють з усіх сфер життя – культури, спорту, бізнесу, засобів масової інформації й навіть політики. Повільно, але впевнено столиця України обростає російськомовними вивісками та атрибутикою і скоро нічим не відрізнятиметься від столиці однієї з російських губерній. Те, що раніше робилося із застосуванням грубого насильства, тепер робиться за допомогою грошей. І все це відбувається на фоні цинічних заяв про якісь порушення прав російськомовних та посилання на європейську практику.

Якщо в умовах демократичного розвитку гине мова титульної нації, значить така "демократія" нам не потрібна.

На початку української незалежності мовні дискусії були не менш гострими. Деякі етнічні росіяни страшно боялися приходу до влади українських націоналістів. На їхнє переконання, націоналісти мали б обов ' язково вішати тих, хто не знає української. Ці побоювання дивували навіть найзатятіших українофілів, адже позбавлення життя лише за те, що людина розмовляє іншою мовою, виглядало дикими і безсенсовим. Справа в тому, що українці, яких вішали та мордували за вірність материнській мові, дуже швидко забули про це. А от нащадки тих, хто вішав та мордував, мають кращу генетичну пам'ять і завжди на підсвідомому рівні очікуватимуть та боятимуться історичної помсти. Зрештою, це їхній хрест і хай вони самі його несуть.

На щастя, сучасні українці з багатьох причин не можуть застосовувати ті ж самі методи для зворотної українізації, навіть якби вони цього дуже захотіли. Натомість вони просто чекають, поки етнічні росіяни та русифіковані українці з якогось дива добровільно почнуть використовувати державну мову. Це очікування триває вже майже двадцять років, а результат такої споглядальницької позиції ледве не зворотній: ще трохи й російська стане другою державною.

Людина, яка за ці роки так і не спромоглася вивчити споріднену до російської мову або безнадійно тупа, або просто ставиться зневажливо до неї. Важко запідозрити в тупості цілу когорту бізнесменів, спортсменів, науковців, артистів і навіть перекладачів з іноземних мов, які щоденно з телевізійних екранів демонструють свою неспроможність зв'язати хоча б пару слів українською. Тому й виникають парадоксальні ситуації: Гоголь – великий український письменник і, в той же час, більше російський. Українська збірна з футболу, можливо, й не зовсім українська. Принаймні основу збірної Росії на початку 90-х складали перебіжчики з України. Кажуть, що Андрій Шевченко зробив для іміджу нашої держави набагато більше, ніж усі політики разом узяті. Але чи існує однозначна відповідь на запитання, ким є насправді футбольний форвард: українським патріотом, радником Президента чи більше чоловіком Кірстен Пазік і найкращим другом Романа Абрамовича й московського кримінального авторитета Тайванчика?

Чи може людина, яка зневажливо ставиться до одного з атрибутів держави, бути на сто відсотків лояльною до самої держави? Питання риторичне, хоча є й багато прикладів коли російськомовні громадяни проявляють набагато більше українського патріотизму, ніж деякі україномовні хохли.

Проблема не у володінні мовою, а у ставленні до неї. Російськомовна сім'я, яка віддає свою дитину до української школи на підсвідомому рівні вірить в успішність української держави, в те, що володіння державною мовою допоможе їхньому нащадку в подальшому житті. А от людина (навіть якщо вона є етнічним українцем), яка звільняє свою дитину від відвідання уроків української, вважає цю державу тимчасовим непорозумінням.

Чи не заслуговує вона на відповідне ставлення до себе з боку держави? Звичайно, кожна людина, навіть якщо вона ненавидить народ, серед якого живе, має право на мінімальний гарантований захист з боку держави. Але якщо їй захочеться кар ' єрного зростання або успіху в бізнесі, вона має проявити більше лояльності. Й для цього треба створити належні умови.

Будь-який український бізнесмен повинен мати сприяння з боку держави. Але той, хто використовує в бізнесі україномовну атрибутику й веде діловодство державною мовою, повинен отримувати ще більше уваги, мати кращі умови для своєї діяльності. Він повинен обслуговуватися державою у першу чергу. Як улюблений син, якого балують батьки. Бути україномовним має стати вигідним бізнесом.

Однак одних зусиль держави тут буде явно замало. Основний тягар з оборони державної мови мають зіграти недержавні громадські організації. Років сто тому назад для підтримки всього українського дуже плідно попрацювала "Просвіта". На жаль, сьогодні вона перетворилася на формалізовану, непопулярну організацію, яка лише надарма проїдає державні кошти. Тому на часі відкрити музей "Просвіти" й припинити її державне фінансування. Натомість, слід започаткувати новий проект. Його діяльність повинна виходити далеко за межі читання творів Шевченка, відзначення круглих дат чи роздавання українських книжок. Оскільки ця організація претендуватиме на підтримку з державного бюджету, слід провести конкурс на кращу концепцію її діяльності.

Теперішня Україна не може подобатися справжнім українським патріотам. Але з таким суспільством ми зможемо спочатку створити справжню Україну навколо себе, а потім крок за кроком відвоювати її для себе всю без залишку.

***

Перу великого німецького поета Гете належить геніальна фраза: "Лише той достойний щастя і свободи, хто кожен день іде за них на бій".

Жити в демократичному суспільстві, з гарантованими правами й свободами – це найбільше щастя, яке може подарувати доля. Але й демократія кидає свої виклики.

Для того, щоб бути повноцінним членом демократичного суспільства, брати участь в керування державою, а не бути прости статистом, треба вміти працювати, постійно вчитися й щоденно себе вдосконалювати. Ти повинен бути завжди адекватним гордому поняттю "вільна людина".

Якщо ти цього не розумієш або не хочеш - ласкаво просимо назад до ярма.