Діхотомія української буденності

29 липня, 08:34
Третій десяток років ми шукаємо можливості вирішити мовну проблему зневажаючи важливість іншого питання, вирішення якого фактично перевернула наше уявлення але вирівняло розуміння України

Відвертий популізм заяв про повернення до українського радянського минулого не може не викликати негативної реакції у тієї частини суспільства яка розуміє наскільки важкими тягарем були роки окупації Росією для України.

Ця реакція, як правило, не достатньо сильно виражена тому, що більшість з нас все ще не бачить нічого поганого в тому, що вважає період російсько-радянської окупації просто періодом нашої історії і все ще продовжує асоціювати Україну з УРСР.

І дивного в тому нічого немає.

Ми дійсно всією країною хворі на Стокгольмський синдром і вважаємо нашого загарбника, ката, насильника та кривдника нашим братом. Переймаємось його проблемами, співчуваємо йому і знаходимо виправдання його злочинам.

Ми, як і 100 років тому, не асоціюємо себе з Україною як окремою незалежною державою в якої вкрали історію, релігію, культуру та мову.

Ми не вважаємо за необхідне боротися з загарбником, якого все ще вважаємо братерським народом, одновірцем, знаходячи з ним багато спільних рис і не розділяючи наше нібито спільне минуле.

Саме через таку нашу недолугість, майже 100 років тому, коли у січні 1918 року стало можливим захоплення Києва. Більшість киян тоді не вважали за потрібне стати на захист УНР. Вони не асоціювали себе з УНР, з українською державою. Українська мова для них була не рідною, вони були цілком у полоні російської пропаганди і ідеї "Третього Риму" або "Святої Русі" були для них ближчими та зрозумілішими.

Не вважали вони тоді і що загони більшовиків Муравйова влаштують в Києві справжню різанину, винищивши всіх кого вважали за потрібне. Але сталося саме так, як сталося. Червоний терор вчинений новою владою Росії завдав українській інтелігенції нищівного удару, покаравши її за небажання самоідентифікувати себе і звільнившись від Стокгольмського синдрому визнати Росію ворогом України.

Саме за небажання визнати себе українцем і зі зброєю в руках боронити свою батьківщину десятки тисяч українців були закатовані та розстріляні.

Завершився Червоний терор взагалі Голодомором. Який фактично повинен був винищити нашу націю.

Розуміння того, що у нас відсутня правильна ідентифікація "свій - чужий". Що ми не відрізняємо ворога від друга. Надало Росії впевненість, що компанія яку вона розпочала захопленням Криму закінчиться в Києві, і наша незалежність знову стане черговим як його люблять називати "змаганням"...

Але несподівано для Росії - Україна, втративши частину території встояла! Чим у свою чергу змусила Москву шукати іншого шляху до досягнення своєї мети.

І цей шлях пролягає через знайомий нам, вбитий немов цвях у голову період радянської окупації. Нам знову нав'язують думку що нам було надзвичайно добре у полоні! Нас звуть назад у кайдани обіцяючи повернути до життя СРСР.

І тут треба раз і назавжди внести ясність.

СРСР насправді був утворений в кордонах Російської Імперії не просто так. Це держава яка стала правонаступницею не тільки території, а й імперської ідеології Москви.

Саме через це керівництво СРСР ніколи не визнавало інтереси жодної з фактично окупованих ними національних країн. І єдиною метою СРСР була загарбницька війна проти всього світу! Війну за який вела все своє існування Московія, а потім Російська Імперія, про що свідчать слова з Декларації про утворення СРСР від 1922 року:

“СРСР - це перший рішучий крок у створенні Всесвітньої Радянської Соціалістичної Республіки”.

Таким чином можна сказати, що Росія прикриваючись назвою СРСР фактично успадкувала імперські амбіції Російської Імперії і Україна зовсім не роздивляється її володарями як суб'єкт відносин. Україна - це ще одна ресурсна одиниця яку Росія використовує для досягнення своєї мети!

Але ж Україна ніяким чином не розділяє імперські наміри Росії і не може бути ані спільником ані відповідальною за злочини Росії проти людства!

Так само у війні яку на Росії та все ще у нас називають Громадянською. Україна билася за свою незалежність! І фактично ця війна була загарбницькою війною нового керівництва Росії за спадок Російської Імперії!

Тому визвольна війна України проти РРФСР та потім СРСР, а де факто Росії не була ані злочинною ані зрадницькою, тому, що це була справедлива війна з загарбником за незалежність.

Так само у Другій Світовій Війні - Україна не була стороною конфлікту. Україна була заручником Росії і опинилась на перетині інтересів двох людожерських режимів які ані по суті, ані за методами досягнення мети не мали жодних відмінностей!

Українці були заручниками, німим людським ресурсом який Росія використала для досягнення своєї мети і не більше!

І те, що нас сьогодні примушують вважати інакше - це справа рук колаборантів які співпрацювали з окупантами 70 років в часи радянської окупації, і продовжують співпрацювати сьогодні.

І так, дійсно до цього прошарку колаборантів тим чи іншим чином належить сучасна українська політична еліта!

Саме через небажання позбавити себе надбань часів окупації вони і не бажають визнавати період російської окупації таким.

Саме через небажання визнавати свою зраду, вони продовжують зраджувати Україну співпрацюючи з ворогом, нав'язуючи нам віру у світле радянське минуле!

Саме вон не визнають факт передачі Україні правонаступництва від УНР, що було засвідчено 22 серпня 1992 року, коли президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку! 

Офіційна заява ДЦ УНР звучала так: 

"Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народньої Республіки”.

Уламок радянської окупаційної системи Леонід Кравчук зі зрозумілих причин фактично проігнорував цей документ.

Завдяки цьому у нас і сьогодні немає розуміння, що наша держава не була створена у 1991 році. Немає розуміння, що 70 років ми жили у полоні. Що 70 років ми працювали на загарбників. Що у Росії немає до нас жодних інших почуттів окрім тих, що має рабовласник до раба.

Проігнорували цей документ і всі наступні наші президенти, на здатні дати гідну оцінку радянського минулого країни.

Цю ситуацію необхідно змінити.

Саме тому сьогодні президенту України просто необхідно визнати факт правонаступництва України від УНР!

Необхідно визнати, що Україна не має відношення до міфічних перемог Росії та її державних та релігійних свят!

Це нарешті позбавить нас уявлення, що жити у радянському полоні краще, ніж самостійно розбудовувати свою незалежну країну! Позбавить нас тяжкого тягаря історичної міфології яка не дає нам самостійно розвиватися!

Якщо ви усвідомлюєте важливість даної проблеми, і згодні, що необхідно спонукати нашого президента розглянути питання про повноцінне визнання факту правонаступництва України від УНР, ви можете підписати петицію яка опублікована на сайті президента:

https://petition.president.gov.ua/petition/67858

Визнання факту правонаступництва України від УНР буде першим великим кроком на повернення нашої історії і звільнення від "братських пут" російських міфів.