«Наша Надя» приїхала!

Що б там про неї не казали, але почути наживо цю неоднозначну персону хотілось багатьом. І журналістська братія набігла, як мурашки на цукерничку. Бо ж хотілось розпитати героїню і про її переговори з «розумними» сепаратистами, про стосунки з Медведчуком, з російською ФСБ, про звільнення полонених, і про багато-багато-багато речей. Але в нашій цукерничці цукру не виявилось. Савченко заборонила запитувати про будь-що, окрім теми прес-конференції. І в журналістів обвисли об’єктиви з мікрофонами.

Пані Савченко приїхала до Львова рекламувати свою громадську платформу РУНА (Рух Реформи Революція Українського Народу). У цьому їй допомагали місцевий Теодор Дяків і доїжджаючий з Києва Назар Мухачов. І це було сумно. Не те, що хотілось якогось шоу (для цього у нас є яскравіші персонажі – Ляшко, Бойко, Гройсман і решта владної компанії), хотілось почути з перших уст про її особисту правду, її думки, її позицію. А вийшла нудна лекція про боротьбу з системою, формування громадського суспільства, неможливість людей впливати на ситуацію в країні, зубожіння народу, вертикальні і горизонтальні зв’язки… Боже, скільки разів ми про це вже чули!

Очевидно, щоб якось конкретизувати доповідь, підприємець і громадський діяч Теодор Дяків, який несподівано для багатьох опинився у надіній компанії, для наочності почав малювати писанку-схему, з якої випливало, що держава на грані краху. Це якось нікого не зачепило. Очевидно журналісти ще не читали брошурку «Зміни політичної системи влади в Україні», запропоновану журналістам паном Дяківим.
Щоправда, насторожили деякі заяви «руністів». Наприклад: «Війна за майбутнє цілого українського народу – це не АТО!» І ще: «Без перемоги над внутрішнім ворогом не зможемо перемогти зовнішнього!» Ну, я ніби теж розумію, що у нас 5 колона численна і на ватному марші, але до чого тут АТО? Якщо почати війну ще й на другому фронті, то чи нас вистачить? Але надія є! І це не каламбур. У напрямках діяльності громадської платформи є Народний Трибунал України… «Питкі, казні, растрєли». Я – тільки “за».  Народ це любить. Аби допомогло. 

Потім знов взяла слово «наша Надя». Цього разу палко говорила про олігархів, які все вже купили, і політиків, і медіа також, хоч журналісти в цьому не винні. Так виглядало, що в цій країні «всьо уже украдєно до нас». Коли Савченко громила анонімних олігархів, у залу навшпиньки прокралась знімальна група з «Інтера». Як знали.

Врешті слово взяв наймолодший з трійці – Назар Мухачов. Говорив бадьоро, багато цитував просто з комп’ютера. Казав, що журналісти не люблять вникати в суть справи, не звертають увагу на акценти. Тут я з ним згоден. Якби він ще якось ці акценти конкретизував – я б про них згадав. А так – звиняйте.
Коли надійшов час ставити запитання, приспані журналісти аж якось розгубились, наче забули, що вони вміють говорити. Доповідачі втішились, що можна тихенько злиняти з цього збіговиська, але тут прозвучало: «А як ви збираєтесь втілювати накреслені плани? Конкретно – як?» Зависла незручна хвилева пауза, наче під час анекдоту хтось згадав про небіжчика. Відповідь була довгою і багатослівною, що зводилась до тези – почуєте на наступних прес-конференціях.

Коли ж трійцю запитали, що вони такого зробили, щоб їм люди повірили, ті заявили, що вірити їм не треба, а треба слухати і розуміти. А я так хотів їм вірити... Ну, добре, вмовили, не буду.

А загалом почувався ошуканим. Я направду переймався долею Савченко у російських застінках. Ось вона поруч - рукою можна торкнутись, а я замість неї бачу вбивць Захарченка і Плотницького, про яких вона сказала, виступаючи в Німеччині: «Я побачила в першу чергу людей. Причому людей замучених, людей, які так само втомилися від війни, які так само шкодують, що війна є. Які зацьковані і через це — злі, які прекрасно розуміють, що розчарувались, покладаючи свої надії на Росію. Я зустріла розумних людей, які дуже тверезо оцінюють ситуацію».

Може б і цю прес-конференцію варто було спершу провести в Донецьку, а вже потім у Львові? Там теж люди. Правда вони в нас стріляють і вбивають наших хлопців. Але, видко через те, що втомились через війну. Просто голуби миру, куртка на ваті….