PromoPromo

Влада і опозиція.Криза жанру

1 вересня, 14:06
У суспільному житті будь-якої демократичної країни стосунки між політичними опонентами будуються по лінії влада – опозиція.

У суспільному житті будь-якої демократичної країни стосунки між політичними опонентами будуються по лінії влада – опозиція.

Влада – це здатність системи забезпечити виконання її елементами прийнятих зобов’язань, спрямованих на реалізацію колективних цілей.

На сучасному етапі для українського народу сильна демократична влада є нагальною потребою.

Нагадаю, А. Лінкольн стверджував, що демократія – це влада народу, влада, яку здійснює народ, влада в інтересах народу. Сила демократичної влади значною мірою ґрунтується на довірі народу, його активній, зацікавленій участі у здійсненні державної політики

Втім, головним «дефіцитом» української демократії є нехтування законів і непрацююча Конституція. Судова система залежна від виконавчої влади, політичних інтересів і як наслідок корумпована.

Другий чинник, що заважає розвитку демократії в Україні, – порушення балансу в системі влади. Відбулося масштабне зосередження влади в руках Президента, який отримав контроль не лише над урядом, а й фактично над парламентом та судовою владою, наслідками чого є ручне керування країною.

Уразливим місцем демократії, що небезпечно за концентрації влади в одних руках, є і відсутність важелів впливу на владу, адже опозиція практично відсторонена від процесу розробки й прийняття владних рішень.

Сьогодні політична опозиція в Україні не має можливостей та інструментів впливу на формування політичних і управлінських рішень. Вона або цілковито відлучена від важелів влади та управління, або допущена лише частково до участі в створенні формальних органів, що не справляють суттєвого впливу на офіційний курс державної політики

Нині очевидною є тенденція відновлення централізованої моделі державного механізму на чолі з Президентом.

Авторитарний режим зазвичай виникає тоді, коли на порядок денний висуваються проблеми протистояння зовнішній військовій агресії, модернізації економіки та прискорення темпів розвитку країни.

Протистояти процесам централізованої моделі державного механізму, виступити йому протидією, опором цій політиці, покликана опозиційна партія та її лідер, які виступають проти панівної думки, системи цієї влади, політичної системи в цілому

Одна з наболілих проблем українського сьогодення – викоренення корумпованості в державному апараті. Для боротьби з корупцією недостатньо, щоб найвищі посадові особи держави були порядними людьми іноземного походження.

Небезпека в їхньому оточенні. Тут непоодинокими є, як свідчить реальність, випадки хабарництва. Концептуальною основою нормативно-правових засобів боротьби з корупцією повинно бути не документування правоохоронними органами та спеціальними службами наслідків цього негативного явища, а створення таких умов, які унеможливлювали б корупційні прояви. Американський державний діяч Т. Джефферсон стверджував: «Протистояти корупції і тиранії треба до того, як вони заволодіють нами. Краще взагалі не пускати вовка у вівчарню, ніж сподіватися на те, що зумієш видерти йому зуби й кігті після того, як він туди увійде».

Боротьба з корупцією та її проявами у державному апараті і політичному житті,які вже давно стали своєрідною візитною карткою правлячої влади –є основним вектором діяльності опозиційної партії. Якщо тенденцію корупції не подолати, то наслідком може стати становлення такого суспільного устрою, в якому навіть за чітко визначених владних повноважень, такі поняття, як чесність, порядність і професіоналізм перестануть сприйматися як моральні орієнтири соціальної поведінки, а Україна буде виведена з кола цивілізованих держав.

Конструктивна опозиція є неодмінним компонентом, індикатором демократичного суспільства й правової держави.

Ефективність діяльності політичної опозиції, належне виконання нею суспільних функцій залежить від багатьох факторів. Серед них: наявність механізмів врахування позиції меншості під час прийняття рішень у парламенті; наявність громадської підтримки вимог опозиції, згуртованість сил oпoзиції, наявність авторитетного лідера.

Неувага влади до опозиції, яка є індикатором суспільних аномалій, в усі часи призводила до серйозних політичних потрясінь, причому незалежно від політичного режиму. Тоталітарний режим Чаушеску в Румунії зазнав краху і закінчився стратою диктатора та його дружини. Натомість у демократичних США Річард Ніксон подав у відставку з поста Президента країни під загрозою імпічменту.

Неувагу до опозиції в Україні було викликано надмірним впливом на прийняття владних рішень з боку адміністративно–фінансових груп, які у владних структурах почувалися тимчасовими прохідними особами («временщиками») та прагнули з допомогою влади переграти бізнесових конкурентів, не дбаючи при цьому про національні інтереси України.

В Україні як бачимо, склалася кризова ситуація із забезпеченням прав політичної опозиції. Опозиція позбавлена можливостей на захист своїх прав через суд, з огляду на йoгo підконтрольність владі. Правоохоронні органи, органи прокуратури та суду, щодо опозиції, виступають складовими єдиного репресивного механізму держави.

Президент України, будучи лідером головної провладної політичної партії, не може цілком неупереджено виконувати функцію гаранта додержання прав і свобод людини і громадянина відносно опозиції. Позбавлена можливостей захисту своїх прав в межах України, політична опозиція сьогодні змушена апелювати до міжнародних організацій та зарубіжних демократичних країн

Значною проблемою діяльності опозиційних політичних партій є проблема фінансова. Намагаючись дістати фінансування, партії починають обслуговувати фінансово-промислові групи, від підтримки яких вони що далі, то більше залежать. Якщо до цього додати можливість тиску на виборців та фальсифікації результатів виборів, то для партій взагалі створюється спокуса відмовитися від програмних цілей та повністю стати на службу інтересів структури, яка здійснює фінансування. Через це у партіях виникають розколи на «ідейно–фінансовому підґрунті

На жаль, сьогодні є великі сумніви щодо того, чи здатна влада поступитись опозиції і будь-яким конкурентам взагалі. Хоча це і є найбільшою слабкістю будь-якої влади, прагнення «залишитись надовго» завжди руйнує довіру виборців до влади, і саме така практика спостерігається сьогодні в Україні. З одного боку, влада, продовжуючи діяти за попередньою логікою, має бути свідома того, що в разі зміни ситуації, репресивний апарат почне працювати проти неї.

Усвідомлення цього може спонукати до спроб законсервувати своє перебування при владі через створення для опозиції нерівних умов політичної конкуренції, усуненні найбільш впливових політичних сил від участі у виборах чи прямих фальсифікацій їх результатів.

З іншого боку, відсутність легальних можливостей і умов для політичної діяльності спонукатиме політичну опозицію до радикалізації, використання значного суспільного невдоволення владою, прoтестного потенціалу.

За певних умов і підстав, різке погіршення соціально-економічної ситуації може призвести до масового вияву суспільного протесту та дестабілізації ситуації в країні з непередбачуваними наслідками.

Попри всі обставини, відносини між владою і опозицією в Україні поки не перейшли межу, за якої поглиблення конфронтації та її переростання у відкритий конфлікт є невідворотним. Однак, ця межа є дуже близькою, тому подальший розвиток подій залежатиме від усвідомлення цієї обставини обома сторонами та наявності у них політичної волі для початку діалогу.