Культи води, вогню, грози

Культи. До реліктів давньослов янських вірувань, що пов язані із традиціями міфологічного мислення, належать і численні залишки загальнопоширених культів. Одним із головних був культ вогню. Українці вірили в небесне походження вогню, який Бог передав людям через громові стріли. Звідси й віра у святість домашнього вогнища.

З культом вогню пов язані різноманітні обряди та магічно-ритуальні дії. Так, витопивши піч, господиня ставила в неї горня з водою та кидала трошки дров своєрідне жертвоприношення домашньому вогнищу. Важливого значення надавалося і ритуально-очисній функції вогню (обкурювання димом, символічне спалювання, переведення через вогонь, аби позбутися хвороби, відвернути злих духів тощо). З цією ж метою вогонь використовувався у купальських, весільних та інших обрядах.

Священні властивості приписувалися і воді , до якої слід було ставитись обережно, щоб не осквернити її. Вода Уляно, ти очищаєш луги, береги, очисть та ісціли раба божого... так починається одне з поширених замовлянь від шкірних захворювань. Особливо цінувалася так звана непочата вода, яку треба було набирати з трьох чи семи криниць до схід сонця.

Неодмінним атрибутом лікувальної та господарської магії українців вважалася освячена йорданська вода, якою кропили обійстя, худобу, щоб відігнати нечисту силу. Чудодійна сила приписувалася наговорній, нашептаній воді, над якою проказав примовку знахар. Культ води відбивався й у звичаях кидати гроші в криницю, в річку як викуп за душу утопленика тощо.

Культ грози , пов язаний із давнім слов янським культом бога грози Перуна, зберігся у народній свідомості у пізнішому християнському трактуванні боротьби пророка Іллі з нечистим.

Народна уява наділяла громові стріли магічними властивостями, вони вважалися помічними при лікуванні різних недуг. Подекуди вірили, що під час грому Ілля-пророк возить по небу колачі, тобто дає землі плодючу силу. Збереглися різноманітні повір я, пов язані з громовими святами, які християнство приурочило до Іллі.