Якщо Українське Православ'я об'єднається, то це буде найбільша за кількістю вірних Православна Церква світу!

Чи знаєте ви, що якщо Українське Православ я об єднається, то це буде найбільша за кількістю вірних Православна Церква світу?

І не лише найбільша за кількістю вірних... Українці - високодуховна нація...

А чи знаєте, яка різниця між Українським Православ ям і Московським? Одна з основних відмінностей - бажання останньої бути найбільшою , найчисельнішою , найвпливовішою (нехай і бездуховною). Українське Православ я не будує Русский мир , не вважає себе Третьим Римом , Українське Православ я просто є... Має свою тисячолітню історію... Є дочкою своєї Матері-Церкви - Константинополя.

Просимо визнати нашу незалежність від Москви і благословення мати свою - незалежну, єдину, помісну Церкву з центром у стольному граді - Києві.

Це історична справедоивість - ми не просимо нам надати, подати, чи наділити... Україна просить повернути вкрадене Московією у 1686 р...

А ось і документ:

Верховна Рада ухвалили історичне звернення - Лист до Патріарха Константинопольського Варфоломія з проханням визнати анексію Московією Київської митрополії у 1686 році - незаконною і надати Українській Єдиній Помісній Православній Церкві - автокефалії.

The Parliament (State Rada) of Ukraine voted to appeal to His All-Holiness the Ecumenical Patriarch Bartholomew to ask the Ecumenical Patriarchate to grant autocephaly to the Orthodox Church in Ukraine.

ЗВЕРНЕННЯ
Верховної Ради України до Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві в Україні
Його Всесвятості Варфоломію
Архієпископу Константинополя і Нового Риму,
Вселенському Патріарху

Ваша Всесвятість!

Звернутися до Вас, Глави Святої Церкви Константинополя та Вселенського Патріарха, нас спонукають особливі обставини, що склалися сьогодні у житті України. Ось вже два роки, як Україна потерпає від збройної агресії зі сторони Російської Федерації, яка визнана державою-агресором рішенням Верховної Ради України від 27 січня 2015 р. Всупереч усім міжнародним нормам права, анексовано Крим. Триває розв язана і штучно підтримувана сьогодні Росією війна на Донбасі. В умовах, що склалися, народ України вже не сприймає ідею церковного єднання з Блаженнішим Патріархом Московським Кирилом, який не лише не виступив на захист православних християн України, що потерпають від російської агресії, але й став одним із чільних ідеологів русского мира , а, отже, й одним з архітекторів нинішньої гібридної війни Росії проти України.

26 липня 2008 р., перебуваючи з візитом у нашій країні з нагоди святкування 1020-ої річниці хрещення Київської Русі, Ви, Ваша Всесвятосте, у своєму Зверненні до української нації на Софіївській площі чітко окреслили кілька питань, що мають виключне значення для розв язання української церковної проблеми: виняткову відповідальність і обов язкову місію дбати про дотримання канонічного порядку; виплекані історією материнські права Константинопольської Церкви стосовно Православної Церкви в Україні; а також ставлення до акту 1686 р., або, як Ви висловилися, анексії [Української Церкви] до Російської держави .

Містився у цій історичній промові й інший, дуже важливий для українського народу меседж. Згадуючи про реакцію Вселенського патріархату на бажання автокефалії з боку урядів новостворених держав Балканського півострова, Ваша Всесвятість зауважила, що, керуючись інтересами національної цілісності цих народів і йдучи навіть всупереч інтересам власної юрисдикції, Константинополь благословив утворення чотирьох автокефальних Церков: Грецької (1850), Сербської (1831), Болгарської (1945) і Албанської (1937). Лишилися у серці нашого народу й інші, сповнені пастирської відповідальності, слова Вашої Святості, що були сказані Вами на Софійській площі з сумної нагоди церковного розділення в Україні: Церква-Мати має не тільки право, а й обов язок підтримувати в межах усталеної Православної традиції будь-яку конструктивну і перспективну пропозицію, яка б якнайшвидше ліквідовувала небезпечні поділи в церковному тілі, щоб зло не стало більшим для Святої Церкви в Україні і Церкви взагалі .

Згадуючи ці слова та шануючи Константинополь як Перший Престол у Православній Церкві, звертаємося до Вашої Всесвятості з проханням невідкладно використати наявні у вас канонічні повноваження для подолання існуючого у нашій країні церковного розподілу та нормалізації канонічного статусу Української Церкви у дусі Вашого історичного Звернення до української нації 26 липня 2008 р., а також канонічних дій Вселенського патріархату з нормалізації церковного життя у Православних Церквах Естонії (1996), Болгарії (1998) та Чехії і Словаччини (2014).

Впродовж усього ХХ століття в Україні тривала боротьба за помісний автокефальний статус давньої Київської Метрополії, яка протягом семи століть перебувала у складі Вселенського патріархату, а 1686 р. з грубим порушенням канонів була приєднана до патріархату Московського. Історична тяглість цієї боротьби, що ведеться упродовж такого значного часу, а також динамічне зростання в нашій країні структур Української Православної Церкви Київського Патріархату яскраво свідчать, що Москва даремно сподівається на подальше втримання України у орбіті впливу Російської Православної Церкви.

Сучасний Московський Патріархат надто тісно пов язаний з пануючим у Росії політичним режимом, щоби сприйматися українським суспільством саме як Церква, а не міністерство ідеології Російської Федерації. Довіра до цієї церковної структури в нашій країні сьогодні мінімальна. А всі її зусилля самотужки, ігноруючи Вселенський Патріархат та світове православ я, подолати наявну в Україні канонічну кризу абсолютно безперспективні. Це було очевидно ще 16 років тому, коли Ваша Всесвятість писали про це у своєму Зверненні на ім я тодішнього Митрополита Київського і всієї України Митрополита Володимира (від 2 серпня 2000 р.). І це стало цілком зрозумілим сьогодні, коли в сучасній Україні Московський патріархат, на жаль, сприймається багатьма громадянами нашої країни в якості морального співучасника російської агресії та гібридної війни проти України.

Після подій 2014 р. Україна вже ніколи не буде ані політичною, ані церковною колонією Росії. Як свідчить стан Православної Церкви в Україні, вона вже давно за всіма належними критеріями готова до статусу Помісної автокефальної Церкви:

• Сучасна Україна це самостійна держава, суверенітет якої визнається усім світом
• Український народ має власну самобутню культуру, яка плекає його ідентичність
• Нарешті, кількісні показники життя Православної Церкви в Україні свідчать, що ця Церква не лише досягла необхідного для автокефального буття рівня, але й стане найчисельнішою Православною Церквою світу, якщо зможе подолати поділ.

Як показав досвід проголошення автокефалій у ХХ столітті з боку Московської Патріархії (США, 1970, Чехословаччина, 1951), а також досвід врегулювання канонічного положення низки новозаснованих Помісних Православних Церков, канонічна (тобто чинна і законна) автокефалія Православній Церкві в Україні може бути надана лише Вселенським Патріархатом, який єдиний має для цього відповідні канонічні повноваження.

З огляду на це, а також чітко розуміючи, що лише автокефальний статус може стати основою для подолання існуючого нині в нашій країні церковного поділу, просимо Вас як Вселенського Патріарха, Предстоятеля Святішої Константинопольської Церкви, яка була і лишається Церквою-Матір ю для Київської Митрополії, а також Голови Всеправославного Собору, який невдовзі відбудеться, в інтересах утвердження православ я в нашій країні застосувати всі наявні канонічні повноваження та:

• Визнати нечинним акт 1686 р. як такий, що був ухвалений з порушенням священних канонів Православної Церкви
• Взяти активну участь у подоланні наслідків церковного поділу шляхом скликання під егідою Вселенського Патріархату Всеукраїнського об єднавчого Собору, який би вирішив усі суперечливі питання та об єднав Українське православ я;
• Заради блага Православної Церкви в Україні та цілісності українського народу видати Томос про автокефалію Православної Церкви в Україні, на основі якого вона могла посісти належне місце у родині Помісних Православних Церков.

Вболіваючи за долю Першого Престолу в православному світі та нашої давньої Київської Церкви, щиро сподіваємося, що завдяки участі Вашої Всесвятості у врегулюванні церковної кризи та становленню єдиної помісної Церкви в нашій країні, між Києвом та Константинополем в майбутньому складуться абсолютно унікальні стосунки, які дозволять подолати чимало негативних тенденцій у житті сучасного Православ я.