PromoPromo

Інтернет чи всемережжя: Мовознавець про чужизми та суржик у львові

16 червня, 13:26
В Україні інтернет мав би називатись всемережжям, а лайк - вподобайком

У поляків, французів, німців, японців переважає мовний патріотизм. Вони мають відповідники словам «інтернет», «комп’ютер» і пишаються цим.

В Україні інтернет мав би називатись всемережжям, а лайк - вподобайком. Мовознавець Тарас Береза розповів, чи справжньою українською мовою розмовляють львів’яни, звідки взялись слова «спалахуйка» та «розчепірка» та чому іноземну можна вивчити за 5-6 років, а рідну мову треба вдосконалювати все життя.

Про мову львів’ян

На жаль, у Львові я чую дуже багато суржику. Побутову мову не можу поставити як добрий мовний приклад нікому, навіть якщо цією мовою розмовляють у Львові. Люди про мову просто не дбають. Зникає культура мовлення, на те немає жодної пропаганди від жодного міністерства. Цю культуру також не пропагує, на жаль, телебачення. Зараз побутує підхід: навіщо нам думати, як треба говорити? І він є згубним, тому що перемішується українська мова з російською.

Якщо ми беремо побутовий рівень, то загалом це перетворюється на суржик, оскільки ми маємо дуже великий тиск з боку російської мови, а з іншого боку – це вплив англійської мови, англіцизмів. Ось ці дві течії, і посередині – українська, вони перетворюють нашу мову в отакий неприємний і загрозливий стандарт, який і так «поймут».

Я можу вам розказати будь-що і ви мене зможете зрозуміти... Ніхто не дбає про чистоту мови, ніхто не задумується, що, для прикладу, на будь-яке запозичення з інших мов існує український відповідник.

Сьогодні рівень потреб є низьким. Найпродаванішою книжкою українською мовою на Форумі видавців цьогоріч стала «Де їсть та з ким спить Ольга Фреймут». Звичайно, вона зробила собі промоцію на телебаченні й тому є популярною, але це також певний зріз, показник.

Львівська ґвара і суржик

Діалект – це одне з джерел формування і наповнення мови, один із струмків, який йде з народу. Ось тут його не треба плутати з суржиком. Бо суржик – це є нашарування чужизмів, а діалект – це те з чого формувалася мова. Звичайно, що закарпатський діалект незрозумілий львів’янину і навпаки.

Але ж ці слова мали впродовж століть великий вплив на формування літературної мови. Тобто, багато діалектів стали стандартними словами, якими ми сьогодні послуговуємося. Звичайно, що ми маємо право мати свою історичну ґвару, свій діалект. Поляки, французи, німці, японці – нації, в яких переважає мовний патріотизм і вони власне своєю автентикою, самобутністю борються проти заполонення їхніх мов глобальними явищами.

Кожна з цих мов має відповідник слову інтернет, комп’ютер, і вони його висувають в популярний спосіб,зокрема й для туристів, і цим пишаються. В Україні також існує відповідник слову інтернет – всемережжя. Це не мій новотвір, а Юрка Зеленого, співавтора у роботі з словником «Мова – не калька». От, наприклад, у 20-30-х рр. хімія називалась хемія. Сьогодні ви називаєте зал, а правдивою українською мовою – зала. Ви кажете кафедра, а українською мовою – катедра (наголос на КА). А до слова, пораджу всім дивитися новини каналу СТБ, які використовують Харківський правопис 1933-го року, так звану скрипниківку. За 20 хвилин випуску можна знайти до десятка гарних висловів і слів. Чого тільки варта заміна добрий день – на добридень.

Про мовний етикет Facebook

У соціальній мережі facebook зареєстровано 4 мільйони українців, що становить 10% населення. Є приблизно два десятки активних спільнот, які пропагують чисту українську мову. Серед них «Словотвір та «Чиста мова». Їхні учасники під якусь гарну світлину вкраплюють слово з наголосом й дають його значення. І це роблять у популярний спосіб. Воно набере велику кількість вподобайок (лайків, слово «вподобайка» запропонував використовувати в мережі Тарас Береза, словотвір належить Юрку Зеленому) й розвине цікаве обговорення. Є такі обговорення, які тривають по декілька днів і перевершують напругу, яка є на фізичних, наукових конференціях, де, здебільшого, все зрозуміло. До facebook доєднуються люди, які, власне, висловлюють свою думку і мова тут стає лакмусовим папірцем. У цій соціальній мережі зареєстровані люди з різних регіонів, тому в кожного своя позиція.

У мене були такі випадки, що ми по чотири дні сперечалися про те чи інше вживання слова. Потім я зрозумів, що доводити комусь щось, знаєте, справа не вдячна, але мені ніхто не заважає показати, як воно є насправді. Бо якщо є місяць листопад, то існує ще одна його форма – падолист, то чому я не можу цього використовувати? Це не я вигадав, є посилання на падолист і в художній літературі, і поезії. Я вважаю,що в такий спосіб відновлювати українські слова є дуже добре.

Про власну діяльність

Ось у мене видання одного словника займає 9 місяців, класичний термін для з’яви дітища(сміється). Все залежить від умов, роботи видавництва. Напередодні свята святого Миколая якраз має вийти казка для дітей.

Вже чотири роки я опосередковано і прямо є частиною видавництва «Апріорі», практично найбільшого у Львові. Попри два десятиліття успішної роботи через видавництво пройшло понад 500 авторів. Для мене словникарство починалось як хобі. Загалом я до нього прийшов через англійську мову. Біля пам’ятника Федорову, у Львові, можна придбати різні види видань – і українською, і російською, і англійською. Я тоді почав багато купувати західних бестселерів і з олівчиком це все читав.

І з прочитання будь-чого з олівчиком відкладається більше. Я почав звертати увагу на слова, на фрази. Через англійський контекст я прийшов до української мови. Англійська – це, взагалі, мова мого професійного заробітку, а українська мова, в межах укладання словників, була допоміжною. Але, як казав Вольтер: «Рідну мову ми вчимо усе життя, а чужу можна вивчити за 5-6 років». Тому я почав вже два останні словники робити суто українськими. І не прогадав, адже ще є 90% користувачів.

Я стою на книжковому форму 11 годин на день, і ці словники купує дуже багато людей. Зараз є попит не лише на український патріотизм, символіку, вишиванки. Зростає попит і на книжки, і це добре. Люди через пошту замовляють книги, і мені надзвичайно приємно, що це і Краматорськ, і Сєвєродонецьк, і Бєлгород-Дністровський, і взагалі такі містечка, назви яких я перший раз чую, і з Харківщини, Донеччини, Херсону.

Про радянщину та її вплив на мову

Період 20-30-х років ХХ ст. – це був дуже активний період українізації. В цей час в Україні було видано близько сто словників. До них були причетні такі ентузіасти як Олена Курило, Майкл Йогансен і плеяда багатьох-багатьох інших, яких, до речі потім розстріляли за ці речі. Вони плекали оцю питому мову українську, яка абсолютно нічого спільного не мала з мовою, яку після 1933-го року принесла радянська влада.

Потім і словники стали радянські, їх просто копіювали під один стандарт, щоб звести дві мови докупи і зробити «общий язик».

Слід розрізняти питомі українські слова й ті, що були частиною радянської пропаганди для висміювання української мови. Ці речі, насправді, придумували радянські КВН-ники: «спалахуйка»( в народі – зажигалка.), «розчепірка» (парасоля), швабрики (сірники) – все це вигадано. Кожне слово треба подивитися в словнику, щоб зрозуміти звідки ноги ростуть.

Нестача культури мовлення відбивається в тому, що людина змушена говорити експромтом і, якщо ви зауважували, часто їй не вистачає українських слів, щоб передати свою думку. Вона каже: «опять двадцять п’ять», бо не знає як це буде українською. А нашою рідною мовою це звучатиме як «і знову за рибу гроші». А я видумав своє авторське, бо працюю ще над проектом «Коли співає мова»,– «і знову про корову». Існує також «в тесноте да не в обиде», а я придумав – «з хлібом, з квасом аби разом».

Мова-не калька

Книга «Мова не – калька» – це новітній антисуржик сьогодення. У ній є дві колонки: «Так кажуть» –від таких примітивних прикладів, як «да», «прівєт», «пока» і їхні відповідники: «так», «вітаю», «бувай», – до новотворів, та авторських виконань Лукаша, Караванського. Ця книга – це виклик сьогоденню. Я розумію, що не втовкмачу це тим 90% населення, і не маю такої мети. Але знаєте, люди його погортають і воно їм десь відкладеться. З часом воно матиме свій вплив. Я коли укладав цей словник, не знав слова – «відторік», «назадгусь». Я не те що не знав, можливо, десь чув. Але те що ти чуєш, але не використовуєш, і називається пасивним словниковим запасом. Але ось тепер, після цих словників, я їх направду, переводжу в активний словниковий запас, я цими словами оперую.

Коли я хочу сказати у першу чергу, я вже себе ловлю на тому, й вживаю наш відповідник насамперед. Також у тому числі– зокрема, і, погляньте, що природніше. Зокрема ж –природніше. Або як мінімум– щонайменше. І такі конструкції, чи вони совєтизми чи навпаки глобалізми, англіцизми – це все неправильно.

Нам бракує доброго мовного патріотизму, тобто ми ніколи не були імперією, ми ніколи не завойовували інші мови. Хоча, історично так склалося, що навіть борщ і козак це не наші слова, а тюркізми. Якщо поміняти «танк» на «панцирник», це знову ж буде запозика. Але питання в тому, чи варто замінювати. До прикладу, ми маємо таке усталене слово флешмоб, а правильно буде раптівка. Ну нехай воно викликає в нас сьогодні сміх, але якщо через певний час це слово вигулькне в якогось автора, чи то Ірен Роздобудько, чи Сергія Жадана, звичайно, ви будете дивитись на нього вже по-іншому.

Про книги та мову в них

На українському просторі появилося таке сильне ім’я – Мирослав Дочинець. Усім рекомендую. Він пише доступні речі, і в нього дуже багата мова. Василь Шкляр – не побоявся відновити мову 20-30-х років. Дуже багато термінів, зокрема, я використовував у свої працях із творів «Маруся» і «Залишенець». «Звіяні вітром» Маргарет Мітчел – це такий перекладний твір, але він просто «кишить» фразеологізмами. Раджу ці твори читати з олівцем.

Тарас Береза, мовознавець, є автором таких книг як «Гарна мова – одним словом: словник вишуканої української мови», «Сучасний англо-український словник живої мови. Частина 1», «Мова – не калька» та «Практичний англо-український словник фразеологічних синонімів».