Причина бідності – це неорганізованість

Перша причина бідності це неорганізованість , Митрополит Андрей Шептицький

У цей час точаться дискусії стосовно того, чи варто споруджувати пам ятник Митрополиту Шептицькому у Львові, оскільки ми зараз переживаємо досить важкий час: кошти потрібні на багато інших цілей тощо.

Стежачи за цими численними, часто переобтяженими емоціями дискусіями, у мене складається враження, що ми ще недостатньо знаємо про різносторонню діяльність митрополита, навіть говорячи про нас, галичан, навіть про саме церковне середовище: загалом багато йшлося про його церковну діяльність, про його соціальне, моральне вчення, але мало про його господарську діяльність, яка є достатньо великою ділянкою для дослідження.

Тому ціллю нашого інтерв ю є власне постаратися розкрити основні аспекти господарської діяльності Митрополита. Про це ми говоримо із Зеновієм Свередою, доктором соціальної економіки, викладачем Папського Григоріанського Університету в Римі.

Насамперед, як виникло Ваше зацікавлення Шептицьким?

Вперше я зацікавився постаттю Митрополита Шептицького, навчаючись на другому курсі Львівської богословської академії (тепер Український католицький університет), в 1998 році, коли брав участь у щорічній Всеукраїнській конференції для студентів та молодих науковців, яку проводить Інститут релігії і суспільства УКУ, і темою якої були стосунки Церкви і держави. На той час тема була дуже актуальною, оскільки це був період надзвичайного підйому, відродження і потрібно було досліджувати багато сторінок нашої історії, які в радянський час замовчувалися і практично забулися: п ятдесят років забуття та викривлення історії давалися взнаки.

Згодом, навчаючись у Папському Григоріанському Університеті у Римі, я захистив докторат на тему Внесок Української Греко-Католицької Церкви в соціально-економічний розвиток Західної України з 1891 по 1939 рік .

На жаль, ми часто забуваємо про наших власних науковців, зокрема й економістів. Коли говоримо про сучасний практичний господарський розвиток, чуємо, радше, про шведські, німецькі, американські, французькі моделі, проте ми забуваємо, що ці моделі створені відповідним культурним середовищем, зумовлені світоглядом та етикою відносин того чи іншого народу, тоді як у нас були свої моделі економіки, які принесли певний успіх і могли навіть слугувати певним прикладом для інших країн.

Досі ми до кінця не оцінили нашу спадщину, наших діячів, які тут у Галичині були переважно дітьми священиків, як і більшість української інтелігенції. Вони стали у свій час, можна навіть сказати, мучениками, я би їх назвав соціальними мучениками: вони були виховані в сильному моральному дусі це кооператори, агрономи, інженери, які загинули здебільшого в 1939 41 роках, які не виїхали зі своєї країни, залишилися зі своїми громадами і стали першими з тих, яких арештувала новоприбула радянська влада.

Ми про це, насправді, дуже мало знаємо.

Якщо відкрити твори українських авторів таких, як Павликовський, Луцький, Сціборський, чи інших, котрі були в свій час знані у Німеччині чи Швейцарії, виступали на численних конференціях у Женеві, Берліні, Лондоні, були пошановані в західних колах за поєднання духовного виміру, етики і конкретних господарських моделей.

Як не дивно, серед когортицих економістів можна сміливо згадати також і Митрополита Андрея Шептицького як найвидатнішого економіста українського народу у ХХ ст.

У період перебування Галичини у Австро-Угорській імперії ми не мали своєї економічної незалежності: майже всі господарські одиниці імперії користувалися дотаціями і субсидіями, тоді як наші українські інституції користувалися ними мінімально та розвивалися завдяки громадській солідарності.

Але чому так сталося?

Наша галицька інтелігенція до 1904 року була в певній опозиції до Шептицького. Наведу простий приклад: у 1902 році, коли Шептицький був депутатом Віденського парламенту, Міністерство сільського господарства запропонувало близько чотирьох мільйонів австрійських крон (задля порівняння, дві крони це була плата за один день праці). Шептицький попросив парламентарів від Галичини підтримати цей законопроект, проте, тодішній депутат Кость Левицький видав геніальну фразу: А що ми з тими грошима будемо робити? . Тоді Шептицький зрозумів, що потрібно самому ініціювати створення як господарських шкіл, так і сильних господарських одиниць, які часто прямо підпорядковуватимуться митрополії.

Тобто, він узяв ініціативу на себе?

Роль Шептицького потрібно розглядати у двох важливих аспектах: перший це його соціальне вчення в питаннях політики, культури та економіки для свого народу; друге його практична соціально-економічна діяльність. Ця історична епоха для українців Галичини була виходом із системи колоніалізму: панщина протягом стількох століть настільки зруйнувала селянську підприємницьку ініціативу, що не потрібно дивуватися тому, що Шептицький сам вирішив взятися за відродження цієї справи.

Він як духовний пастир вирішив почати зі Слова пастирських послань на найактуальніші теми, щоби змінити свідомість людей, які були покликані організовуватися навколо виконання якихось конкретних справ.

Пастирські послання Шептицького були тісно пов язані з практичною діяльністю і тому його твори часто були результатом якогось конкретного досвіду, якоїсь конкретно зробленої роботи, до того ж його суспільні погляди випереджували соціальне вчення Католицької Церкви на 50 60 років. Шептицький вважав своїм основним завданням передовсім зламати інформаційний застій і він вирішив писати дуже часті пастирські послання для того, щоб вони були зачитувані під час проповідей у храмах УГКЦ.

Ставши ченцем-василіанином, Андрей Шептицький з допомогою свого батька починає розвивати видавничу справу. Період з 1891 по 1902 рік можна виділити як інформаційно-освітній етап: опубліковано дуже багато маленьких методичок стосовно сільського господарства, садівництва. Започатковано випуск у друкарні отців-василіан у Жовкві спеціалізованої періодики з різних галузей господарства: садівництво, бджолярство тощо.

У 1891 році відбувається кілька важливих подій. Перше це Львівський синод, який ввів для священиків правило, що суспільно-економічна діяльність є невід ємною частиною його пастирських обов язків, тобто, що кожен священик мав обов язок відкрити читальню, спортивне товариство, братство тверезості, громадську касу взаємодопомоги, благодійну касу, тобто все, що було необхідне парохіянам. Друге реформа Просвіти, вона з суто просвітнього напряму, зреформувавши свій статут, отримала більш соціально-господарське спрямування.

Тоді ж УГКЦ на Синоді вирішує заснувати Страхове товариство Дністер . Потрібно зауважити, що це були не перші спроби українського греко-католицького єпископату у 1870 80-х роках заснувати власні банки зазнали невдачі банки спіткало банкрутство, радше, через проблеми з менеджментом.

Після того вірні втратили довіру до подібних ініціатив Церкви на певний період, тому Церкві довелося починати з найпростішого зі страхування. Крім того, було встановлено окреме правило всі релігійні організації, парохії мали страхуватися тільки в Дністрі .

Ефект від цього став видимим одразу: населення ніби було бідним, але коли по крупинці зібрали від людей страхові внески, то виявилося, що товариство володіє досить значним капіталом, який товариство вже не могло обслуговувати самим, тому в 1894 році УГКЦ вирішує створити банк Дністер .

До його складу ввійшли: капітал Страхового товариства Дністер і, крім того, парохіяльні каси взаємодопомоги, так звані раффайзенки. Ці райффайзенки свого часу спричинилися до відродження Німеччини й Австрії. Їхньою характерною ознакою було те, що вони мали географічний принцип, тобто гроші збирали на території певної парохії та використовували лише на цій території і тільки для членів цієї громади.

Згодом створено Крайовий ревізійний союз, до складу якого входило багато кредитових спілок, які, своєю чергою, створили і якими керували на шістдесят відсотків священики. Згодом, у 1904 році, їх зреформували у Ревізійний союз українських кооперативів.

У 1899 року під Золочевом група деканальних священиків засновує товариство Сільський господар , згодом у Стрию починають розвиватися українські молочарні, і у 1904 році отець Остап Нижанківський разом з іншими 20-ма священиками і групою селян засновує знаменитий Маслосоюз.

далі буде ..