Про однакові моральні стандарти в оцінці історичних подій

В Харкові меморіалізують факт навчання в місцевому університеті польського аналога Бандери, терориста і творця авторитарного режиму II Республіки Юзефа Пілсудського. Це вже не перший меморіальний знак - є такі у Вінниці та Львові.

Відомий публічний історик В.Р. має рацію, коли каже, що треба битися у власні груди, каючись у гріхах минулого, практикувати критичну історію щодо рідних пенат. Але що робити, коли за найближчим кордоном немає ЖОДНОГО професійного історика чи помітного громадського діяча, який би так само гостро писав раз у раз про Пілсудського, категорично заперечуючи будь-які його заслуги через вчинені "пілсудчиками" злочини, як В.Р. пише про Бандеру і "бандерівців"?

І ще, ви собі уявляєте меморіальну табличку Бандери в Кракові, де він жив і де постав знаменитий зловісний поділ на "бандерівців" і "мельниківців"? Без апології, без вусатого хрона в орденах, а просто інформаційна табличка, що тут жив такий і такий, або відбулася отака от подія?

P.S. Я однаково відсторонено ставлюся і до Пілсудського, і до Бандери, і суджу про них згідно з законами жанру - обидва були політиками, а отже особами апріорі аморальними, дітьми своєї доби, заручниками власних уявлень про світ. Мені б не хотілося опинитися на їхньому місці, але й у патологічній ненависті до давно покійних персонажів не бачу найменшого сенсу. Я ж не Ісакович-Залеський.

P.S.S. На пару пам'ятників у порядку історичної просвіти обидва персонажі заслуговують, але без надмірного форсування. І меморіальні дошки тільки на засаді взаємності