PromoPromo

Про семантичний аналіз, дискурси і контекст

13 серпня, 15:07
Початок 1941 року. Совєтам набридло вдавати "захисників народу" і вони заходилися переводити селян Західної України у стан рабів - створювати колгоспи.

Отож, цитата з уже згадуваної мною книги Панаса Хуртовини "Під небом Волині(Воєнні спомини християнина)", виданої в Вінніпезі в 1952 році. Початок 1941 року. Совєтам набридло вдавати "захисників народу" і вони заходилися переводити селян Західної України у стан рабів - створювати колгоспи. Панас Хуртовина пише:

"Однієї неділі я прийшов з лісу до села. Біля сільради бачу дві довгих черги людей. Записуються до колгоспу. Стоять бідні, мов перед смертю, чекаючи, поки буде виповнена їх заява і вони розпишуться, що віддають “добровільно” до колгоспу всю свою землю, свою худобу, все зерно, все господарське знаряддя. Яка трагедія для бідного нашого волинського селянина!

Вечором, того самого дня, відбулися з школі загальні збори по організації колгоспу. За столом сиділи представники з району, а на подвір’ї підвода з озброєною поліцією [міліцією]. Збори відкрив голова сільради і покликав до слова секретаря з району. Той став, відкашельнувся і почав говорити. Хвалив життя в колгоспах, оповідав про колгоспний “добробут”, а бідні люди стояли і мовчали. Потім говорив другий, а люди мовчали. Ставив різні питання, а люди таки мовчали. Хто ж мав що говорити?
Накінець секретар з району запропонував дати якусь назву новому колгоспові. Від дверей почувся жіночий голос:

– Нехай буде колгосп імені Тараса Шевченка.

– Да, да, харашо, гражданка, – заговорив секретар, радий, що хтось таки обізвався, – пусть будет Шевченка.

Але тут нараз піднеслася з натовпу чиясь рука. Секретар побачив:

– Пожалоста, пожалоста, вот гражданін хочет что-то сказать.

Наперед протиснувся Мартин, старенький неписьменний і бідний селянин.

– А я, товариші, ось проти того, от нащот Шевченка. Хто був Шевченко, я не знаю, бо я неграмотний, але кажуть що він писав казети, книжки... І що ж нам Шевченко?... А вот краще було б, як би ми назвали свій колгосп іменем товариша Сталіна... Товариш Сталін освободив нас від польського ярма, а Шевченко, що нам зробив?... Га?...

Секретар крикнув:

– Хто за тим, щоб колгосп називався іменем товариша Сталіна?

Піднеслося кілька рук. Президія заплескала в долоні, а люди мовчали. Після цього вибрали управу колгоспу і збори закінчилися".

Я вже чую екзальтовані голоси обурених дослідників, схарапуджених "патріотів" і фахових борців з ними. Але, на щастя, історія має продовження:

"Я йшов додому з сусідом і дорогою догнали Мартина. Мій сусід відразу накинувся на нього:

– Нащо ви, дядьку, таке казали? Хто вас просив?... Нехай би хоч одне було в нашому селі, коли вже нічого нема, ні церкви, ні віри, нехай би ще було хоч ім’я Тараса Шевченка...

Мартин почухався. Розглянувся навколо:

– Я й сам спочатку так думав, але скажіть, чи не сором було б нам знеславити клятим колгоспом ім’я Тараса? Коли вже Господь послав нам таку долю, то нехай все пропадає, але не повинні ми понижувати Шевченка, називаючи його великим іменем оце наше ярмо. Сталін видумав колгоспи, то нехай вони й називаються його іменем... Я ось плекав худобу, як ви знаєте, дбав про землю, змалку важко працював, а тепер мушу все віддати, а сам на старість...

Старий не докінчив. Заплакав. Ми з сусідом потиснули йому руку і соромно нам стало за себе, що ми менше мали свідомости за старого неписьменного Мартина".

Цю параболу зрозуміють не всі й далеко не одразу. Ну, але немає на то ради.