Україна перспективи розвитку

28 червня, 21:28
Чому українська нація і держава не змогли дати ради хаосу, що виник від початку російсько-української війни?

Чому українська нація і держава не змогли дати ради хаосу, що виник від початку російсько-української війни?

Бо відсутній елементарний проект.

Ніхто його навіть не намагається відтворити.

Мінські домовлености - це не проект, а консервація стану.

Тим більше, що перші Мінські протоколи лише поглибили прірву між суспільством і владою, а другі зцементували її.

Трапилось найгірше. Припинився будь-який загальнонаціональний діалог. Пропала будь-яка елементарна чесність у загальнонаціональних публічних стосунках.

Немає чесних відповідей на події в Іловайську. Не зрозуміло, як так сталось, що ми не мали інформації про вхід російської техніки і військових ніби до 24 серпня, а генсек НАТО зробив відповідну заяву ще 15 серпня.

Багато незрозумілого. Багато обіцянок. Виконаних немає. І проекту також.

Здається, новий проект держави мав би виникнути за історичною логікою подій. Але, зрозуміло, що він не з явиться сам по собі. І так він не виникає, час йде, життя триває, проект майбутньої держави ніхто не оголошує.

Оголошуються гасла, з являються нові обличчя, але проект відсутній.

Нема проекту - немає і держави. Та, що була - зникає, бо за Конституцією і Крим, і Донецька/Луганська області в повному складі присутні в українській державі. А за фактом їх немає.

Право на гідне життя має бути забепечене державою, а за фактом на грошове забезпечення чиновників, лікарів, військових неможливо організувати гідне життя без додаткових доходів.

Боротьба з корупцією за таких умов - це оксюморон, бо ця боротьба не здатна створити результат, оскільки не призведе до забезпечення гідного життя тих службовців, хто не хотів би корумпуватись.

Про наявність в Основному законі норми про безоплатну медичну допомогу можна і не згадувати. Конституційний суд надто давно ухвалив рішення про те, що благодійні внески порушують безоплатність лікування.

Але нема дискусій. Висловлювати думки не бажано. Бо війна. Війна не оголошена офіційно, але ж ви все розумієте - так треба. І тому альтернатив нема так само, як і дискусій з будь-якого серйозного приводу. Тим більше з питань Основного закону.

Право ініціативи цілком належить пану Порошенко, який лише і формує якісь пропозиції, за які голосують фракції не тому, що ці пропозиції консолідують державу, чи мають здоровий глузд, а тому що на молітовному сніданку до цього спонукають бородаті чуваки в рясах, чи комусь з фракцій віддають контроль над ГП Укргазвидобування .

Хіба це свідчить про наявність справжньої дискусії про те, яке життя тут будувати нам та нашим дітям? Не свідчить.

Ми не рухаємось зовсім. Завмерли на місці. Атмосфера тотальної заборони і негативної реакції на будь-що і будь-кого. Лише іноді створюється імітація нового, коли Кремль ухвалює рішення повернути військовополонену жінку зі статусом нардепа на батьківщину.

Її відразу коронують, віддають статус most popular politic in Ukraine , навколо її персони відбувається стільки дискусій всіх основних коментаторів, що тільки, здається, Британія мала проголосувати за вихід з ЄС, щоб українці припинили обговорювати Надю, її думки і перспективу стати президентом.

Натомість ми не починаємо дискусій навколо важливих питань, відтерміновуючи їх щодня. Навіть не намагаємось концентруватись на своїх реальних інтересах. Не робимо реальних спроб змінити ситуацію. Ходимо навколо та не наближаємось впритул, наче боїмось спитати те, що не залишає нас в спокої.

Нам би може надати одне одному відповіді на сотню питань для того, щоб знайти і об єднати справді однодумців, замість того, аби намагатись об єднати чергову сотню людей навколо банальної ідеї чергового походу молодих і порядних у владу.

Але ми навіть і не пробуємо працювати над таким списком питань. Де було б місце від важких питань про державний устрій (унітарна держава/ федерація/ конфедерація), безоплатність медичного забезпечення до питань легалізації зброї і акцизів на ввезення споживаних автомобілів.

Аж до тих пір ми будемо спостерігати зменшення бажаючих голосувати на виборах, доки інтереси політиків не стануть публічними і прозорими. І ми не дамо ради хаосу, що виник понад два роки тому. І не підготуємось належно до наступного, а він не так вже і за горами, судячи з окремих ознак.

От уявіть собі - розпадеться Московія нарешті, прокинуться сплячі осередки українства Кубані, Поволжя і Владівостоку, захочуть приєднатись до Центральної України юридично і політично - а ми взагалі не готові. От біда буде.