Розгадка таємниці «безкоштовності» коштовних подарунків

10 апреля 2020, 20:14
Мінціфра любить підкреслювати «державі це не коштувало ані копійки» коли рекламує свої поліцейські додатки та сервіси (з недоведеним рівнем безпеки, сумнівною захищеністю персональних даних та повною відсутністю приватності).

Легенда від мінцифри така: нібито провідні ІТ-компанії розробили додатки, системи, портали і безкоштовно передали їх «державі», у особі Міністерства цифрової трансформації (мінцифра). При цьому ніхто не закцентує увагу на тому, що ІТ-компанії продовжували платити немаленькі зарплати своїм розробникам, тестувальникам, девопсам, безпечникам, офіс-менеджерам та різним ейчарам, платили за тисячі метрів офісних приміщень, платили податки, платили за операційну діяльність компаній, платили за все. Як і усі роки до того.

Аж раптом деякі з ІТ-компаній вирішили безкоштовно попрацювати на державу. Що дещо дивно, бо платити податки з повних зарплат своїх працівників вони досі не хочуть (все через ФОПів), але працювати безкоштовно – це запростяк. Скажімо, «повірили у гасла про діджилатізацію, зробимо їх разом, гоу-гоу-гоу». Ладно, якщо не бути дуже обізнаним що таке бізнес з ІТ-розробки, то можна і повірити.

Але ті, хто трохи в курсі того, як працює цей специфічний різновид бізнесу, розуміють, що десь мають вилізти приховані смачні плюшки. Не дарма ж такі компанії називають «галерами», а їх працівників «гребцями»: тому що це досить жорсткий бізнес, усе заточено на отримання прибутку, виключень майже немає, no mercy.

А тепер слідкуємо за руками.

Мінцифри анонсує нову «перемогу»: тепер державний фонд зайнятості заплатить за навчання 40 тисяч нових ІТ-фахівців, яких потім працевлаштують у «провідні ІТ-компанії»: 

Для пересічного громадянина начебто звучить непогано: держава (тобто ми з вами, платники податків) заплатить за «стати айтішніком» та ще й працевлаштує після навчання.

Але правда дещо прозаїчніша та прагматичніша.

По-перше, з якого дива платники податків повинні платити за навчання однієї професії, а за навчання іншим професіям – зась? Тим більше, що «державного ІТ-сектору» не існує в принципі, як явища, і 100% випускників підуть працювати у приватний сектор.

По-друге, треба трохи знати специфіку хантінгу, хайрінгу, та х’юман рісос (hunting, hiring, human resource) в цій сфері.

Для провідних ІТ-компаній питання навчання нових кадрів завжди було гостим, болючим та супер-актуальним, і за це платили або самі компанії, або ті люди, які хотіли отримати роботу (в сенсі заплатив за курс – отримав знання – пройшов співбесіду – взяли молодшим гребцем на галеру). Самі за себе людішкі платять мало і неохоче, тому досить часто великі компанії спонсорують «лабораторії» та «академії» прямо при університетах.

А ще потенційних гребців шукають спеціальні підрозділи компаній у вишах, на конференціях, на хакатонах, змаганнях, олімпіадах – скрізь, де можливо спіймати талановитий, але дешевий ресурс. Інколи самі ці заходи й організовують.

Тому що гребців завжди не вистачає, особливо рівня junior (молодших спеціаліст, джун).

Джуни з часом стають мідлами (middle – середній), мідли – сіньорами (senior – старший), а їм потрібно платити набагато більше. А ще мідли та сіньори частенько переходять з компанії в компанію, при чому нерідко – виїжджають за кордон. Тому пошук молоді за програмами на кшталт talent acquisition – дуже важливо і досить недешево для ІТ-компаній.

Окремо про високі зарплати: вони обумовлені не щедрістю роботодавця, а якраз недостатньою кількістю якісного ресурсу (працівників). Почнеш економити на зарплатах – люди від тебе розбіжаться до конкурентів і нема кому буде заробити власнику компанії на булку з маслом.

І тут раптом така удача: держава за свій кошт зобов’язується навчати новий ІТ-шніків. Можна розпускати цілі підрозділі HR-ів та сильно на цьому зекономити.

Прям джек-пот якийсь!

Хоча стривайте. Може це не зовсім співпадіння?

Може, ще рік тому була домовленість між ІТ-сектором та деякими перспективними політиками «Ви нам безкоштовно розробите софт, а ми вам потім безкоштовно готуватимемо кадри»?

Такі собі звичайні комерційні стосунки «ти мені зараз, я – тобі потім» в яскравій обгортці патріотизму.

Особисто я не проти комерційних стосунків. Навіть більше скажу: я сильно за такі стосунки.

Але нормальні, економічно обґрунтовані, чесні та прозорі: державі потрібні певні ІТ-рішення, ось технічне завдання, ось тендерні умови, переможець підписує контракт і несе повну відповідальність за розроблений продукт та його подальше технічне супроводження.

Але що вийшло насправді?

Декі ІТ-компанії «безкоштовно» (ага, ага) розробляють та передають на баланс мінцифри якийсь продукт (сподіваюся, що з документацією), але не несуть за нього відповідальності, бо ж безкоштовно. Мінцифра також не несе за нього відповідальності, бо не розробляла його. Один безоплатно віддав, інший безплатно взяв – яка ще відповідальність, які фінансові санкції у разі чого? Нічого не знаємо, не нагнітайте тут, все буде добре.

Але потім чомусь – внєзапна - починається атракціон нечуваної щедрості саме для ІТ-компаній: з якогось дива «держава виділяє кошти» для навчання нових фахівців для ІТ-сектору.

Який дивний та щасливий збіг обставин.

Ну, прихований продажу послуг, ну без тендеру та Прозорро, ну шо тут такого?

А сенс такого фінта вухами, думаю, все одно у грошах.

Гуглимо і рахуємо.

Замовити у звичайній ІТ-компанії розробку додатку типу Дії, з урахуванням подальшої технічної підтримки, випуску оновлень та патчів, хостінгу та підтримки інфраструктури – ну, нехай від сили 3-4 мільйони гривень. Хоча насправді сильно менше, але нехай так.

Навчити 40 тисяч фахівців обійдеться приблизно у 400 мільйонів гривень (близько 10 тис. грн. за повний 3-4 місячний курс для розробників Java, Python, C#/.NET).

Нічогенька така різниця, еге ж? Навіть якщо цифри не точні і досить умовні, можуть сильно відрізнятися від справжніх як в більшу, так і в меншу сторону – співвідношення буде приблизно десь таке, у десятки або сотні разів.

Не на нашу, пані та панове платники податків, користь.

І ще окремо скажу для тих, хто зрадів можливості навчатися безкоштовно: не поспішайте радіти, умови безкоштовного сиру можуть бути досить кабальними і витрати на «безкоштовне» навчання можуть ще кілька років вираховуватися із зарплатні. Або ще щось придумають, не сумнівайтеся.

Тому завжди, коли почуєте «ми/вони зробили якісно, швидко, надійно та безкоштовно» - шукайте брехню, корупцію, зловживання чи типову для нашого часу уріно-офтальмологію.

Нічого не буває безкоштовно. Усе щось коштує.

Питання лише в тому хто, як довго платитиме справжню ціну. Або вдесятеро дорожче справжньої ціни.