Голос нації

Напевно немає більш важливої і більш трагічної фігури в житті України, ніж Тарас Шевченко...

"Нема на світі України, Немає другого Дніпра", немає й більш важливої та значущої для України людини, ніж Тарас Шевченко…

Чи можна якимось чином переоцінити вагомість внеску Шевченка у формування ідеології переродженої нації - української нації? Безперечно - ні.

Напевно, саме тому, постать Шевченка так активно паплюжать всі ті хто ненавидить Україну. 

Саме тому, більшість “класиків українофобії” розпочинають свій творчий шлях з літературних пошуків на предмет наруги над Тарасом Шевченко, знущанням з його творчім шляхом та трагічним життям, його вагомим внеском, його творчістю.

Що найбільш мерзенно, не гребують полити брудом великого поета, нашого пророка, і ті, хто вважає себе найбільшими українцями з усіх існуючих. І ось чому: Для них дійсно загадкою є причина величі постаті Шевченка. 

Вони не можуть зрозуміти всієї його важливості. А ще більше їх дратує той факт, що вони і близько не здатні створити щось подібне творчості Великого Кобзаря, щось більш менш рівне його вкладу. 

І зрозуміти вони цього не можуть тому, що неспроможні поринути до самих глибин його творчості.

Шевченко ніколи не був до кінця зрозумілий. Ні в роки свого життя, ні після своєї смерті, ні зараз.

Його рядки, що стали сакральними, для України і сьогодні є загадкою. 

Майже ніхто не здатен осмислити все це величезне нагромадження сенсів, які поет вивергнув з безодні думок, що не давали йому спати, на папір.

Тому то й беруться його мимовільні біографи засуджувати його життя, його дурне незрозуміле ними лицарство. 

Вони не розуміють чому поет поставив підпис під відверто злим сатиричним «Сном», розуміючи невідворотність покарання. 

При чому зауважте: цар зрозумів хто насправді є Шевченко, а тому не намагався стратити поета, і не став він його засилати до Сибіру, хоча безумовно міг.

У той же час і сам Шевченко не тільки не став відмовлятися від свого авторства, а й не став просити вибачення в імператора. 

Як і не став ставати письменником кон'юнктурником переходячи на російську мову викладу, як це, наприклад, зробив найвідоміший з усіх «ХОХОЛ» - Микола Васильович Яновський.

Ось що писав про бунтаря Шевченка в своїй доповіді начальник Третього відділення Орлов:

«Шевченко … сочинял стихи на малороссийском языке самого возмутительного содержания. В них он то выражал плач о мнимом порабощении и бедствиях Украины, то возглашал о славе гетманского правления и прежней вольнице казачества, то с невероятною дерзостью изливал клеветы и желчь на особ императорского дома, забывая в них личных своих благодетелей. Сверх того, что все запрещенное увлекает молодость и людей с слабым характером, Шевченко приобрел между друзьями своими славу значительного малороссийского писателя, а потому стихи его вдвойне вредны и опасны. С любимыми стихами в Малороссии могли посеяться и впоследствии укорениться мысли о мнимом блаженстве времен гетманщины, о счастии возвратить эти времена и о возможности Украйне существовать в виде отдельного государства».

Зверніть увагу, що не тільки цар побоявся зупинити невгамовного холопа-бунтаря, а й більшовики не стали намагатися виступити проти, використавши його творче надбання як зброю своєї машини пропаганди, вміло перекрутивши сенси його творів.

З подачі більшовиків Шевченко більше не був голосом нації і не виступав проти московських окупантів. 

В більшовистській інтерпретації Шевченко виступав за свободу трудового народу, звільнення селян від царизму, без жодного натяку на боротьбу за незалежність України!

Більшовики, практично не перекручуючи його рядків, використовували його твори як доказ правильності вибору України. У той час, як їх ідеологія фактично нічим і ніяк не відрізнялася від ідеології “Москви - Третього Риму”.

І знову ж таки, про що це свідчить?

Про те, що поета не можна загнати в рамки. Поета не можна змусити замовкнути, заткнути або дорікнути.

Так дійсно всім добре відомо, що Шевченко через підставних представників викупив сам цар. Чим поета потім не раз дорікали, мовляв: «Як же ти міг свого Спасителя поливати хулою»! 

Але вибачте як поет міг бути німим, коли він наочно бачив страждання свого народу? 

Як він міг залишатися сліпим і не бачити цього? 

Про яку повагу до ката і тирана, можна говорити якщо він поневолив твій нарід?

Шевченко був страшною загрозою для Московського трону, перш за все, тому що він був поет.

Вустами поета з нами говорить Бог. 

І чим більш талановитий поет, тим ближче він до Бога і тим складніше він для розуміння людьми, тим жорсткіше пропаговані ним сенси.

Поет нікому нічого не винен. 

Шевченко судилося стати бунтівною душею українського народу, виразником його думки, праведником, провідником, совістю нації.