21 ноября 2020, 19:11
Конкурс на визначення кращого проекту Великого державного герба України досягнув свого умовного екватору. Журі конкурсу ще не почало своєї роботи, але подані проекти вже дістали публічного розголосу. Днями їх було представлено на виставці у залах Хлібні Національного заповідника «Софія Київська».
ЧАСТИНА І: ГЕРАЛЬДИЧНИЙ БАЛАСТ
Отже, які висновки можна зробити з перегляду більше ніж сотні запропонованих проектів. Справді вартісних творів дуже мало. Чесно кажучи, очікував значно більшого розмаїття підходів та довершених геральдичних творів. Більшу частину проектів розглядати взагалі не варто оскільки в них не дотримано конституційних вимог: «стаття 20: Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького». Якщо в проекті відсутній або «малий Державний Герб України», або «герб Війська Запорізького», то він апріорі не може бути взятий до розгляду Журі конкурсу. Відповідно й у нас немає потреби коментувати ці твори, тим більше, що майже всі вони є насправді дитячими малюнками, що не витримують жодної критики, ні з мистецької, ні з історичної, ні з геральдичної точок зору.
Є певна кількість проектів, які з формальної сторони відповідають необхідним конституційним критеріям (містять малий герб і герб Війська Запорізького), але мають серйозні геральдичні проблеми у своєму виконанні. Про них і поговоримо в першій частині нашого огляду, вказуючи на відповідні номери, під якими вони були подані на конкурс.
Проект 131288 містить непогану ідею вмістити в складеному щиті навколо Тризуба герби історичних земель України. Поза тим представлення цих гербів викликає численні запитання. Герби Київщини та Волині зображені в їх пізніших видозмінах. В гербі Війська Запорозького невідповідним є поле щита. Герб Закарпаття представлено не в його офіційно затвердженій версії, а взято з одного з давніх проектів, що не дістав жодного схвалення. Врешті, незрозумілим є вибір саме такого переліку гербів. Практично не представлено Південь та Схід України (Надчорномор’я, Слобожанщина та ін.), відсутня гербова презентація Буковини та ін. Пропоновані ж цим автором «приклади використання великого герба для офіційних міжнародних зустрічей» вражає своїм несмаком. Королівська корона, що вінчає щит, не має жодного стосунку до української геральдичної традиції, а «запозичена» з популярних геральдичних довідників. Складний картуш, своєю чергою, є зайвою декоративною прикрасою, який візуально маргіналізує геральдично значиму складову проекту.
Проект 010390 містить масу декоративних зайвих елементів, особливо кепсько виглядає мапа України під щитом. Козака «запозичено» з проекту 2001 р. авторського колективу О. Івахненка, В. Мітченка, М. Дмитрієнко і Ю. Савчука. Таким же плагіатом схоже є і проект 040451, в якому загальну композицію «позичено» з проекту О. Мітченка 1996 р., але замість лева зображено точно такого ж другого козака. Повним плагіатом з проекту 2001 р. є проект 211273, який доповнює «запозичення» декораціями, що цілком позбавлені сенсу та художнього смаку.
Нестандартним плагіатом є проект 376975, який живцем «здерто» з державного герба Індонезії, з тим лише, що в складеному гербі вміщено Тризуб і довільно дібрані «земельні» герби.
Є кілька проектів, що попри намагання дотриматися конституційних вимог, подають таке художнє вирішення, яке навряд чи належать до зразків високого геральдичного мистецтва. Дитячій проект 003048 виносить мініатюрного козака над щит, та оточує останній безсенсовими декоративними елементами у кепському виконанні. Те саме стосується й проекту 070860. Примітивний проект 036007 ще й замість козака з герба Війська Запорозького зобразив герб пізнішого Чорноморського війська. Кумедним є «рішення» проекту 140340, з його мініатюрними щитотримачами та «наївною» графікою. Найбільш по-дитячому виглядає проект 298751, що є зразком намагання замінити геральдичну думку примітивним декоруванням.
Відсутність геральдичного смаку бачимо в проекті 141294, який взоровано на проектах 1996 і 2001 рр., але зі значно гіршим виконанням та додаванням додаткових безсенсових декорацій, як то хвиль в нижній частині герба. Цьому ж автору вірогідно належать і проекти 230590 і 240984, які повторюють попередній, але додають земельні герби в складеному щиті. Коректність вибору цих земельних гербів та адекватність їх зображень лишає багато питань – більшість з них не витримує жодної критики.
В кількох проектах (161003 та 385347) спостерігаємо намагання «доопрацювати» ідею проекту державного герба УНР авторства Миколи Битинського, але на значно нижчому художньому рівні та з додаванням цілком зайвих елементів, що робить ці проекти цілком неоковирними. Це оминаючи ту проблему, що вже сам проект Битинського містив численні помилки та невідповідності:
Проект 170730 є зразком свідомої примітивізації геральдичної графіки, який не відповідає ні українській, ні загальноєвропейській геральдичній традиції, і радше є знущанням над великим гербом України.
Абсолютно дико виглядає проект 038713, який створено на підставі та в стилі радянського герба УССР, але що називається в «жовто-блакитній розмальовці», з витісненим вгору Тризубом – на місце 5-кутної зірки. Навіть Лукашенко «позаздрив» би такій вишуканій совітізації державного герба.
Таким же зразком радянського «герботворення» є і проект 260974, в якому Тризуб також витіснено, але цього разу вниз – під ноги Козака з мушкетом. У радянських традиціях, хоч і з «українським наповненням», виконано проект 380106 – вся композиція взята в картуш, згори – «вічні» колосочки. Хоч нижня частина герба (з Козаком у маленькому щиті) виглядає досить симпатично.
Ще один «радянський» герб представлено в проекті 801807. «Віночок з колосочків» доповнено козаками-щитотримачами, шаблями, «патріотичною» калиною та цілком незбагненними підковою та голубом.
Картина, як бачимо, не дуже втішна. Абсолютна більшість проектів є надзвичайно низької якості – як ці, що ми щойно описали, так і ті які не відповідають формальним критеріям. Серед останніх є просто відвертий «треш», який навіть переглядати нікому не раджу. Але певна кількість поданих проектів є значно вищого рівня, принаймні в мистецькому плані. Їх ми і розглянемо в наступних частинах нашого огляду.
ЧАСТИНА ІІ: МАЛИЙ ГЕРБ ЗІ ЩИТОТРИМАЧАМИ
Отже, починаємо другу частину нашого «марлезонського балету». В ній розглянемо ті проекти, які й відповідають конституційним нормам і є вартісними з хідожньої точки зору, ну хоча б в якійсь мірі. Таких проектів небагато і всі вони так чи інакше спираються на ті зразки, що були фаворитами конкурсів 1991, 1996 і 2001 років. Власне ті старі проекти також подано й цього разу, попри те що ще тоді були піддані грунтовній критиці.
Всі ці проекти, попри різне мистецьке вирішення, об’єднано однією хибною ідеєю, що великий герб конче має складатися з малого герба і щитотримачів. Лише в деяких бачимо справді значимі позащитові елементи великого герба, такі як корона чи шолом. Щитотримачі ніколи не належали до числа головних геральдичних елементів, їх місце є маргінальним і більшість великих гербів цілком обходиться без них. Звісно вони можуть бути присутніми у повних (великих) гербах, але аж ніяк не можуть заступати собою інші елементи. Щит із щитотримачами це не великий герб, а за великим рахунком його ущерблена версія.
Другою спільною проблемою цієї групи проектів є те, що при наявності в гербі незначної кількості елементів, зазвичай 7 – 8, частина з них є цілком декоративними, такими що не несуть в собі жодного геральдичного значення. Їх поява часто зумовлена простим бажанням заповнити «порожні місця» або надати проекту додаткової мистецької «вишуканості». Все це від безсилля, нездатності обійтися в гербовому творі суто геральдично значимими елементами. Звідси всі ці декоративні колоски, калина, стрічки, безсенсові підставки та ін. Так і виходить, що в цих проектах геральдично значимими є лише щит і щитотримачі, іноді корона. Все решта є лише декоративний супровід, який лише забиває геральдичну композицію і не несе жодної значимої інформації.
Отже звернемося до конкретних прикладів. І почнемо зі «старих добрих знайомих».
Проект 202040 є ні чим іншим як проектом 2007 – 2008 років авторського колективу за участі О. Івахненка, В. Мітченка, М. Дмитрієнко, Ю. Савчука та С. Якутовича. Не відомо в чому причина того, що цей не раз критикований варіант знову подано на конкурс без жодних змін. Перелічимо очевидні геральдичні вади цього проекту – наявність намету між щитом і короною за одночасною відсутності шолома є грубим і неприпустимим порушенням всіх геральдичних традицій; ліва задня лапа лева, що «висить у повітрі» та неприроднє розташування правої передньої лапи; «танцююча» поза козака. Оминаємо тут суто художні вади, як то – «мініатюрність» корони та «специфічне» оформлення підставки.
Значно кращім є ситуація з гербом авторства Олексія Кохана (на фото номеру цього проекту не видно), з яким він приймав участь ще в конкурсі 1996 року. Маємо тут ті ж звичні вади, що притаманні цій групі проектів загалом, а крім того – доволі спрощене виконання фігур-щитотримачів та не зовсім доречне використання архангела Михаїла як щитотримача. Водночас варто відзначити цікаве рішення використати над щитом зображення хоругви з гербом Війська Запорозького. Цей проект, попри свою «довгу історію», не містить відвертих геральдичних помилок і попри свою певну спрощеність може розглядатися як один із перспективних проектів.
Проект 111968 безумовно виконано митцем обізнаним з азами геральдики. Композиція виглядає доволі гармонійно. Навіть пшенично-калинова підставка не викликає дисонансу. Козак виглядає трохи театрально, але то вже питання смаку. Архангел у нашоломнику, як ідея непоганий, але виконання лишає бажати кращого – його іконографія жодним чином не узгоджується з нашою геральдичною традицією. Вірогідно автор "списав" його з якогось негеральдичного зразка. Не зовсім зрозумілою є корона. В ній вгадується зображення стемми, але якоїсь надто модифікованої форми. Найприкрішим місцем цього твору є плагіат автором зображення лева з однієї популярної в інтернеті картинки, що звісно суттєво знецінює значення цього проекту.
Досить подібним до пепереднього за своєю ідеєю є проект 121186. Утім його виконання є ще гіршим. Відсутня корона, а від архангела видно лише голову та руки. Піднесені над його головою булава і меч взагалі руйнують всю композицію. «Підставки» виглядають геть неадекватними. Козак аляпуватий, а лев зображений наче навприсядки. Цей проект однозначно брати до уваги не можна.
В стилі мінімалізму виконано три проекти, що очевидно належать одному й тому ж авторові – 170727, 170728 і 170729. В них бачимо лише мінімально необхідні щит, щитотримачів і підставку, з мінімальними розбіжностями. Ці проекти є «зразковими» щодо всіх тих родових вад, що притаманні цілій групі таких гербів, про які йшлося на початку. Відсутність позащитових елементів над щитом робить його несимпатично широким, а доволі примітивне художнє виконання навряд чи дає можливість розглядати ці проекти як фаворитів перегонів.
Проект 197371 виконано з явними художніми надмірностями. Цілі «краєвиди» під ногами щитотримачів, де навіть зображено ванатжівку, а також надмірно великий намет, що спотворює візуальне враження – свідчать про відсутність почуття геральдичного смаку. До позитивів слід віднести – нестандартне рішення вмістити промені сонця як тло цілого герба, а також – ідею зобразити шолом, який в більшості проектів проігноровано, хоч саме шолом є другим за значенням після щита елементом великого герба. Утім наявність грубих геральдичних недоречностей, як зазначена вище пейзажність, а крім того незрозуміле зображення частини срібного щита з дубовими гілочками, на який накладено щит із Тризубом, викреслює цей проект з числа претендентів. «У люди» з цим йти не можна.
Проект 200676 складає непогане враження. З трьох фігур-щитотримачів лише козак має не надто привабливий вигляд – у якійсь неприродньо розхристаній позі. Лев і архангел натомість мають добру геральдичну стилізацію. Явними вадами є відсутність корони та надто аляпувата підставка. Незрозумілим є круглий елемент довкола щита, з’ясувати значення якого за наявної якості зображення проекту не є можливим. Сподіваюся ситуація проясниться коли стануть відомими блазони (описи) гербів. Загалом же з цим проектом можна «працювати» як з небезнадійним.
Проект 120693 не містить явних недоречностей. Більше того, він один з небагатьох, що не зловживає декоруванням. Навіть підставка взорована на історичних зразках – відтворює декор «Брами Заборовського». Непропорційно великою є корона над щитом, натомість щитотримачі видаються надто мініатюрними. Більш гармонійно виглядає композиція на проекті 300564, хоч тут козак має надто статичну позу і «тримає» щит у дещо незвичний спосіб. Цьому проекту явно більше пасував би козак з проекту 120693. Втім, обидва вони цілком заслуговують на позитивні оцінки.
Тож ситуація не виглядає аж так «сумно», як може скластися під враженням від перегляду тих проектів з конкурсу дитячих малюнків, про які йшла мова у попередньому дописі. Разом з тим, хочу наголосити – серед цих проектів також немає повноцінного великого герба, є лише скорочені або розширені версії малого герба зі щитотримачами, що їх аж ніяк не можна вважати геральдично довершеними.
ЧАСТИНА ІІІ: ЯК МАЄ ВИГЛЯДАТИ СПРАВЖНІЙ ВЕЛИКИЙ ГЕРБ
А тепер перейдемо до огляду тих проектів, які з повним правом можна назвати "Великим державним гербом України". Таких наразі лише два. Подаю їх окремо. Коментувати особливо не буду, лише зазначу, що в них немає жодної декоративної деталі, всі без винятку елементи (а їх дуже багато) мають свій геральдичний сенс. Щоб всі мали можливість розібратися в їх композиції подаю описи (блазони). Як буде знято "анонімність" подам детальне історичне обгрунтування кожної із наявних у проекті складової.
ВЕЛИКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ ПРОЕКТ 261274
На блакитному полі золотий тризуб (знак Володимира Святославича); над щитом срібний шолом із золотим оздобленням та шоломовою емблемою – на червоному полі св. Юрій у срібних обладунках та з золотим плащем, на срібному коні із золотими очима, узброєнням та упряжжю, влучає золотим списом срібного змія (династичний герб руських князів), над шоломом золота корона зі срібними перлинами та блакитним камінням (цісарська стемма Володимира Святославича та Ярослава Володимировича), згори срібна трихвоста хоругва з червоним хрестом (хоругва Руського королівства), за шоломом золотий спис зі срібним бунчуком (чолкою стяговою) та золотий спис із білим прапором із золотою облямівкою, на якому в червоному колі срібний хрест з червоною облямівкою над срібним півмісяцем рогами догори в супроводі восьми золотих і двох червоних зірок, навколо золоті літери: БХГВЗ (штандарт гетьмана Богдана Хмельницького), навколо щита золотий Знак гідності Голови Української Держави із санктуаріумом гетьмана Івана Мазепи; щит тримають золотий лев з червоним узброєнням, очима і язиком та козак у золотому вбранні з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при малиновому поясі, щитотримачі стоять на срібній скелі та зеленій горі, навколо яких блакитна стрічка з золотим написом: СЛАВА УКРАЇНІ; за всім пурпурова троянда з золотим оздобленням (державно-династичний знак Києво-Руської держави), на пелюстках якої герби українських історичних земель і державних утворень.
Праворуч:
1. на блакитному полі золотий лев з червоним узброєнням, очима і язиком спинається на срібну скелю (герб Руського королівства та Львівської землі);
2. на срібному полі червоний хрест (герб Руського королівства та Волинської землі);
3. на пурпуровому полі золотий двоголовий орел зі срібним узброєнням, очима і язиками (герб Руського королівства та Перемишльської землі);
4. на золотому полі чорна галка з червоним узброєнням і очима (герб Галицького королівства та Галицької землі);
5. на блакитному полі золоте сонце (герб Подільської землі);
6. на блакитному полі золотий хрест (герб Подільського господарства та Брацлавської землі);
7. на червоному полі срібний гриф з золотим узброєнням, очима і язиком під золотою короною (герб Белзької землі);
8. на срібному полі на зеленій землі між двома зеленими деревами йде чорний ведмідь з червоним узброєнням, очима і язиком (герб Холмської землі);
9. на червоному полі на срібному коні з золотими очима, узброєнням та упряжжю рицар у срібних обладунках тримає в правиці срібний меч з золотим руків’ям, в лівиці блакитний щит з золотим двораменним хрестом (герб Великого князівства Литовського і Руського та Поліської землі);
10. щит розтято: в правій частині – на блакитному полі три золоті пояси, в лівій частині – на срібному полі червоний ведмідь із золотим узброєнням, очима і язиком (герб Карпатської України);
11. на червоному полі золота голова тура в супроводі золотих зірки, троянди та півмісяця (герб Молдавського господарства та Бесарабії);
12. на зеленому полі золота троянда (герб Русо-Влахії та Буковини).
Ліворуч:
13. на блакитному полі срібний ангел (герб Київської землі);
14. на червоному полі срібний хрест (герб Сіверської землі);
15. на срібному полі чорний двоголовий орел з червоним узброєнням, очима і язиками (герб Великого князівства Чернігівського);
16. На золотому полі козак у блакитному жупані та червоних чоботах, з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при золотому поясі (герб Війська Запорозького);
17. на малиновому полі козак у золотому вбранні з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при золотому поясі, ліворуч золотий спис вістрям вгору (герб Війська Запорозького Низового);
18. на червоному полі на срібному коні із золотими очима, узброєнням та упряжжю козак у золотому вбранні та зі срібною шаблею із золотим руків’ям в правиці (герб Слобідської України);
19. на блакитному полі вражений золотою стрілою срібний олень з золотим узброєнням, очима і язиком (герб Війська Донського);
20. на срібному полі на зеленій землі козак у малиновому вбранні із золотим оздобленням, чорних шапці та чоботах тримає в правиці чорну рушницю із золотим оздобленням, в лівиці золотий спис, на якому малиновий двохвостий прапор зі срібним рицарським хрестом, при лівому боці золота шабля (герб Чорноморського війська);
21. на блакитному полі срібний двораменний хрест у супроводі трьох золотих корон (герб Надчорномор’я);
22. на червоному полі золотий двоголовий орел зі срібним узброєнням, очима і язиками (герб князівства Феодоро);
23. на блакитному полі золота тамга (герб Кримського ханства).
І як підсумок нашого огляду - ще один проект (050865), який один із небагатьох може претендувати на звання справжнього великого герба України. На відміну від попереднього він має спрощену іконографію, але в ньому залишені всі ті елементи, без яких великий герб перестає бути таким. Це єдиний проект, який водночас і є геральдично довершеним і задовольняє смаки тих, хто волів би бачити великий герб не надто складним. Як бачимо нинішній "конкурс" приніс і цілком нові ідеї щодо великого герба України, і зразки їх мистецького втілення. Вибір не надто багатий, але це мабуть перший конкурс, коли справді є з чого вибирати.
Для ознайомлення подаємо блазон (опис) цього проекту:
ВЕЛИКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ
На блакитному полі золотий тризуб (знак Володимира Святославича); над щитом золота корона зі срібними перлинами, згори червона хоругва з золотою трояндою, щит тримають козак у золотому вбранні з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при поясі та золотий лев з червоним узброєнням, очима і язиком, щитотримачі стоять на золотій підставці, на якій блакитна стрічка з золотим написом: СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!; навколо всього герби українських історичних земель і державних утворень.
Праворуч:
1. на блакитному полі золотий лев з червоним узброєнням, очима і язиком спинається на срібну скелю (герб Руського королівства та Львівської землі);
2. на срібному полі червоний хрест (герб Руського королівства та Волинської землі);
3. на пурпуровому полі золотий двоголовий орел зі срібним узброєнням, очима і язиками (герб Руського королівства та Перемишльської землі);
4. на золотому полі чорна галка з червоним узброєнням і очима (герб Галицького королівства та Галицької землі);
5. на блакитному полі золоте сонце (герб Подільської землі);
6. на блакитному полі золотий хрест (герб Подільського господарства та Брацлавської землі);
7. на червоному полі срібний гриф з золотим узброєнням, очима і язиком під золотою короною (герб Белзької землі);
8. на срібному полі на зеленій землі між двома зеленими деревами йде чорний ведмідь з червоним узброєнням, очима і язиком (герб Холмської землі);
9. на червоному полі на срібному коні з золотими очима, узброєнням та упряжжю рицар у срібних обладунках тримає в правиці срібний меч з золотим руків’ям, в лівиці блакитний щит з золотим двораменним хрестом (герб Великого князівства Литовського і Руського та Поліської землі);
10. щит розтято: в правій частині – на блакитному полі три золоті пояси, в лівій частині – на срібному полі червоний ведмідь із золотим узброєнням, очима і язиком (герб Карпатської України);
11. на червоному полі золота голова тура в супроводі золотих зірки, троянди та півмісяця (герб Молдавського господарства та Бесарабії);
12. на зеленому полі золота троянда (герб Русо-Влахії та Буковини).
Ліворуч:
13. на блакитному полі срібний ангел (герб Київської землі);
14. на червоному полі срібний хрест (герб Сіверської землі);
15. на срібному полі чорний двоголовий орел з червоним узброєнням, очима і язиками (герб Великого князівства Чернігівського);
16. На золотому полі козак у блакитному жупані та червоних чоботах, з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при золотому поясі (герб Війська Запорозького);
17. на малиновому полі козак у золотому вбранні з золотим мушкетом на лівому плечі та золотими порохівницею та шаблею при золотому поясі, ліворуч золотий спис вістрям вгору (герб Війська Запорозького Низового);
18. на червоному полі на срібному коні із золотими очима, узброєнням та упряжжю козак у золотому вбранні та зі срібною шаблею із золотим руків’ям в правиці (герб Слобідської України);
19. на блакитному полі вражений золотою стрілою срібний олень з золотим узброєнням, очима і язиком (герб Війська Донського);
20. на срібному полі на зеленій землі козак у малиновому вбранні із золотим оздобленням, чорних шапці та чоботах тримає в правиці чорну рушницю із золотим оздобленням, в лівиці золотий спис, на якому малиновий двохвостий прапор зі срібним рицарським хрестом, при лівому боці золота шабля (герб Чорноморського війська);
21. на блакитному полі срібний двораменний хрест у супроводі трьох золотих корон (герб Надчорномор’я);
22. на червоному полі золотий двоголовий орел зі срібним узброєнням, очима і язиками (герб князівства Феодоро);
23. на блакитному полі золота тамга (герб Кримського ханства).
НЕВТІШНІ ПІДСУМКИ КОНКУРСУ
Дива не сталося. Конкурс на кращий ескіз великого Державного Герба України відбив у собі всі ті проблеми, якими вражено українське суспільство, передусім – некомпетентність та корумпованість. Але про все по-порядку.
Проект, якому присуджено 1 місце (авторства Олексія Кохана), зважаючи на свою крайню спрощеність, не має кричущих геральдичних помилок, якими вражено більшість інших проектів. В своєму попередньому огляді ми це відзначали, водночас наголошували: «маємо тут [в проекті О. Кохана] ті ж звичні вади, що притаманні цій групі проектів загалом, а крім того – доволі спрощене виконання фігур-щитотримачів та не зовсім доречне використання архангела Михаїла як щитотримача», а найголовніше – «серед цих проектів також немає повноцінного великого герба, є лише скорочені або розширені версії малого герба зі щитотримачами, що їх аж ніяк не можна вважати геральдично довершеними».
На всі ці вади мною було вказано Олексієві Кохану ще більше 20 років тому, коли цей проект було представлено вперше. Ми кілька разів дебатували з цього приводу на геральдичних конференціях у Львові. Можу лише повторити свої аргументи. Найпринциповіша річ – цей проект, як і більшість інших не є великим (повним) гербом за визначенням. Річ у тім, що головними позащитовими елементами великого (повного) герба є шолом, корона, нашоломник. Решта є другорядними, в т.ч. щитотримачі, підставки, стрічки, хоругви і т.д. Великий герб обов’язково повинен містити хоча б один з головних елементів, наприклад шолом або корону. Якщо цього немає, то герб не можна вважати великим. Оголосити звісно ніхто не може завадити. Естонія наприклад іменує «великим гербом» малий герб з додаванням дубових гілочок здолу. «Можна» взагалі перейменувати нинішній малий герб на «великий», як пафосно пропонують далекі від геральдики політикани. Але від цього столітні геральдичні традиції та звичаї не зміняться – і щит зі щитотримачами на пшенично-калиновій підставці не стане великим гербом, а лишиться неповноцінною геральдичною композицією. Те що журі конкурсу не зауважило жодним словом цей суто теоретичний аспект, який присутній у будь-якому підручнику з геральдики, недвозначно вказує на повну некомпетентність цілого складу журі, або про відверту заангажованість при прийнятті рішення.
Інші проблеми проекту О. Кохана лежать в площинах мистецькій та історико-геральдичній. І їх надто багато, особливо зважаючи на відвертий примітивізм композиції, що складається з шести елементів, два з яких (підставка і стрічка) є суто декоративними. По-перше – всі елементи навколо щита виконано в надзвичайно спрощеній манері, прикладів якої годі шувати в українській історичній геральдиці, яка просто таки переповнена складними формами та мистецьки вишуканими творами. По-друге – вже неодноразово зауважувані дитячі гольфи на ногах архангела, або абсолютно карикатурне зображення його обличчя. По-третє – театральний козак, який жодним чином не відповідає іконографії герба Війська Запорозького, як він відомий за пам’ятками XVII – XVIII століть. Надзвичайно широкі шаровари, на малюнку фактично мішок, є все ж таки «артефактом» пізнішої епохи – на козацьких печатках шаровари зустрічаються лише кілька разів і звичайно не є настільки широкими. Це ми не перелічуємо дрібніші «мистецькі» вади, які в цілому відтворюють картину пізньорадянського мистецького стилю, з його карикатурно-примітивним зображуванням всього українського.
Але значно гірша ситуація з історико-геральдичним аспектом, про який ми вели свого часу багатогодинні дебати з Олексієм Коханом і Андрієм Гречилом. Найвразливіше місце – присутність архистратига Михаїла серед щитотримачів, та ще й на першому місці. О. Кохан слідом за старою історіографієї вважав (і очевидно продовжує вважати) архистратига геральдичним знаком цілої «Великої України». Між тим архистратиг Михаїл не має жодного стосунку до «Великої України», ба – навіть до української геральдики в питомому її значені. Річ у тім, що цей герб вперше з’являється в московській геральдичній традиції на позначення «київської частини» царського титулу від середини XVII ст. До цього, від початку XV ст., гербом Київської землі (а не цілої «Великої України») було зображення ангела, яку в московській інтерпретації переосмислено вже як архистратига Михаїла та ужито за герб Київського намісництва та губернії.
Таке зображення вперше з’явилося у книзі «Большая государева книга или Корень российских государей» відома ще як «Царский титулярник». Як пише один із російських дослідників геральдики: «…В «Титулярнику» 1672 року київський герб вперше був представлений у вигляді архангела зі щитом і мечем. Така версія герба встановилася в Росії в подальшому для Києва». Тобто «архистратиг Михаїл» це ні що інше, як російська версія «київського» герба. Свого часу Михайло Грушевський влучно назвав цей витвір «російським казеним гербом». Тим більше архистратиг Михаїл ніколи не був міським гербом Києва, аж до новітніх часів, коли зусиллями того ж таки О. Кохана його було нав’язано за герб нашої столиці, всупереч всім історичним даним та здоровому глузду.
Ще одна величезна проблема – з представленням в проекті О. Кохана «ідеї соборності» України. На його думку, як і більшості інших «проектантів», архангел та лев мають відтворювати саме цю ідею. Причому лев у проекті презентує Галичину. Власне це є фігура з герба Львівської землі, оскільки лев має пізню корону, що відрізняє його від герба часів Руського королівства (Галицько-Волинської держави). При цьому абсолютно незрозуміло – як знаки Львівської землі та Київської губернії мають відтворювати «ідею соборності». Крім цих двох – до складу сучасної Української держави входять десятки інших історичних земель. Тож для візуального наповнення ідеї соборності геральдичними засобами у великому гербі мали б бути присутні історичні герби всіх українських земель.
Проблеми з історичним аспектом є і в разі з зображенням козака з мушкетом. Крім відзначеної вище змодернізованості його іконографії – невідповідне розташування в хоругві. Наявні джерела вказують, що герб Війська Запорозького розміщували на хоругвах у полі щита, який в проекті О. Кохана відсутній. Також аналіз козацьких печаток та знамен свідчить, що козак зображувався не стоячим за стійкою «струнку», як у проеті Кохана, а крокуючим або принаймні у півоберта в початковій стадії руху.
Ще один цікавий момент: члени журі нинішнього конкурсу свого часу брутально хейтили переможців попередніх конкурсів – за те що в їх тодішніх проектах щитотримачі стояли на стрічці в національних кольорах. Але при цьому ту ж таки деталь в проекті О. Кохана чомусь «не помітили». Таку саму критику викликали протягом десятиліть повислі додолу кетяги калини та полеглий пшеничний колос. А якже «...а ми тую червону калину підіймемо, а ми тую славну Україну гей-гей розвеселимо»?
Отже, можемо констатувати – автор проекту-переможця має елементарні (початкові) знання в сфері геральдики, що дозволило уникнути грубих геральдичних помилок, але при цьому – не володіє скільки-небудь необхідними знаннями з історії та історії геральдики, що зумовило появу величезної кількості історико-геральдичних помилок і недоречностей. Найприкріше, що на всі ці вади автору (насправді – авторам) було вказано ще більше 20 років тому, але чи то впертість чи пиха не дозволили внести відповідні виправлення. Про низькі мистецькі якості цього проекту не будемо повторювати. Підняти рівень вправності в геральдичному мистецтві навряд чи можна й за 20 років, тут все ж таки треба мати хист від природи.
Це те що стосується суто геральдичних вимірів цього проекту. Наразі ж перейдемо до речей зовсім неприємних – навкологеральдичних аспектів цього конкурсу. Почнімо з того, що цілий ряд авторів (в т.ч. й О. Кохан) подали старі проекти, які були широко розтиражовані в ЗМІ, чим поставили у нерівні умови тих учасників конкурсу, які подали нові проекти, з якими до оголошення «результатів» мало хто міг ознайомитися. Це вже саме по собі є некоректним, але далеко не найстрашнішим.
Найпроблемніша річ це особа голови журі конкурсу. Андрій Богданович Гречило є справді фахівцем з геральдики, автором кількох монографій і багатьох статей, а ще більше – різноманітних проектів сучасних гербів міст і сіл України. Здавалосяб такий вибір є цілком логічним. Але є дуже вагома обставина, що робить участь А. Гречила в цьому конкурсі щонайменше некоректною – він задовго до конкурсу й у часі його оголошення був категоричним противником його проведення, і загалом – був принциповим супротивником самої ідеї великого герба. Неодноразово виступав із цього приводу з різкими публічними заявами. Але це не завадило йому взяти участь і навіть очолити проведення цього заходу. Все за класикою – «Якщо бенкет не можна зупинити, то треба очолити».
Але й це ще тільки квіточки. Андрій Гречило, разом з Олексієм Коханом та Іваном Турецьким є співавторами малого герба України 1992 року. Більше того, у всіх матеріалах про конкурси на проекти символіки України Андрій Гречило та Іван Турецький фігурують як співавтори. Зокрема, ще 1991 року Гречило та Турецький представили свій проект великого герба з використанням герба УНР, який, за словами самих авторів, вони той герб «геральдизували».
Свій первісний проект герба тоді ж подавав і нинішній переможець Олексій Кохан. 1991 року співавтори дійшли між собою згоду і вже як тріумвірат доопрацьовували малий Державний герб разом. У всіх публікаціях, книжках і виставках саме тріо А. Гречило, І. Турецький та О. Кохан виступають як співавтори малого Державного герба. Востаннє широко це пропагувалося 2018 року, коли країною експонувалася пересувна виставка, присвячена 100-річчю державних символів України. На ній на окремому стенді було представлено доробок і пари А. Гречило/І. Турецький, і проект О. Кохана і як результат їхньої спільної праці – малий Державний герб України, затверджений 19 лютого 1992 року.
Також у доробку колективу А. Гречило – І. Турецький, а також спільно з Олексієм Коханом – ще цілої купа різноманітних геральдичних і кологеральдичних творів. Принаймні, кілька десятків гербів територільних громад по всій Украні, а у Західній Україні – понад 70 відсотків таких гербів створено тандемом А. Гречило та І. Турецький.
Ця співпраця між цими трьома особами є давня і постійна. І що найцікавіше – Андрій Гречило був консультантом Олексія Кохана при опрацюванні ним проекту герба в 1996 – 1997 роках, на чому неодноразово наголошував у наших з ним і О. Коханом дебатах на геральдичних конференціях. Саме так! «Переможцем» конкурсу 2020 року став проект розроблений на конкурс 1996 року за сприяння А. Гречила! Тобто по-суті голова нинішнього конкурсного журі зробив все можливе аби «переміг» проект, до якого він мав безпосереднє відношення.
Далі більше. Як тепер з’ясувалося – друге і третє місце в конкурсі 2020 року «заслужено» посіли … проекти за участі Івана Турецького! Третього співавтора малого герба, а за сумісництвом близького друга Андрія Гречила, з яким у них була купа спільних справ, в т.ч. й комерційного характеру. Проекти на конкурс 2020 року, подані за участі І. Турецького (один із них, якому присуджено пермію на другому зображенні), є ще більш примітивними ніж суперпримітивний проект О. Кохана. І цілком не зрозуміло на якій підставі ці відверто простацькі проекти здобули перші місця. «Незрозуміло», якщо не заважати звісно на промоутера цих творів – голову «журі» Андрія Гречила. Деякі наївні члени журі виправдовують цей «суто випадковий збіг» тим, що мовляв «всі ж проекти були анонімні та під шифрами». Але, по-перше – проект О. Кохана це той самий «твір», що брав учать у конкурсі 1996 – 1997 років. А по-друге – якщо уважно подивитися на лева-щитотримача на проектах за участі І. Турецького, то не важко помітити, що це той самий лев, що й на великому гербі Львова 1990 року, співавторами якого були все ті ж таки А. Гречило та І. Турецький. Тому думаю – щонайменше для голови «журі» ці проекти І. Турецького не були «анонімними». Так само, як і для деяких інших членів журі, які потрапили до нього за «сприяння» Андрія Гречила, при тому не будучи фахівцями з геральдики. Класичний «міждусобойчик».
Відверто кажучи, навіть не знаю, як все це коментувати. І як надалі спілкуватися зі всіма цими людьми. Мабуть ніяк...
Свого часу (навіть не так – довго, постійно й безупинно) Андрій Гречило в досить брутальній формі критикував Юрія Савчука, що той лобіював проекти великого герба, що створювалися за його участі, на конкурсах і поданнях до ВР у 1996 – 1997, 2001 і 2007 років. Справді, Юрій Савчук наполегливо просував ці проекти, хоч і не порушуючи при цьому ні права, ні етичних норм, але користуючись своїм науковим і політичним впливом. Але от він чомусь не «додумався» очолити конкурсне журі, аби привести до «перемоги» проекти свої співавторів, друзів і ледь не кумів, а за великим рахунком – власні проекти. Споглядаючи на цю сумну історію хочеться спитати у її фігурантів – ви справді комусь дорікали колупанням у носі?
P.S. І ще одна родзинка цього "конкурсу" - друге місце і третю премію (друга премія присуджена не була) "ну чисто випадково" посів проект, в якому один із "співавторів" був Дмитро Дубілет. Так-так, той самий, що проводив "перепис" населення за даними мобільних операторів. Навіть боюся уявити, які ще "несподіванки" принесе підкилимна історія цього "конкурсу