15 сентября 2020, 14:32
Людина, що продає свій голос, здійснює смертний гріх. Вона продає свою громаду, продає її інтереси, майбутнє свого народу
Явище це має давню історію.
— А скільки дає той пан за голос? — цитував Іван Франко агітаторів конкурента, коли в їхній присутності селяни обговорювали кандидатуру Франка.
За кілька років «хрунь» ввійде в «Малоруско-німецкий словар» Желіховського й Недільського, а звідтіля перемандрує до «Словаря української мови» Грінченка. «Въ Галиціи: избиратель, продающій свой голосъ», — лаконічно пояснено це поняття.
Український посол (депутат. — Ред.) В’ячеслав Будзиновський, пробуючи своє літературне перо, напише книгу «Хрунь і чорт».
У ній «нечистий» пояснюватиме, чому душу «хруня» не можна брати до пекла: «Коли Бог робив свої карні параґрафи, тогди єще на світі не було такого плюгавства, як хрунівство або кацапство. Такої погани, як хруні, тоді єще не було на земли. Тоді навіть на гадку не прийшло нікому, що світ колись буде покараний хрунями, тож хрунівство не втягнено до гріхів… Ми не лиш не маємо права до хрунівської душі, але навіть дарованого хруня не приймаємо. Хрунівство є такою поганню, таким плюгавством, що найбільші злодії і розбишаки, найбільші злочинці утікли би з пекла, як би їм казав сидіти в однім кітлі, варити ся в одній смолі з такою твариною»."
Использованная литература: источник