🕳️ Таємниця, продана за 2,3 мільярда: як справа «Дельта Банку» зникла в сейфі НАБУ

Офіційно це розслідування стосувалося масштабного привласнення 2,3 мільярда гривень посадовими особами «Дельта Банку». Неофіційно — це один із кейсів, який, за словами джерел, колишній директор НАБУ Артем Ситник успішно продав — як і багато інших справ, що виявилися надто складними або нецікавими для Бюро.

«Продав» — не в переносному, а в буквальному сенсі. За даними наших джерел, гроші надходили не лише готівкою. Серед «винагород» були мисливські тури в угіддях «Поліське Сарни», елітний алкоголь, транспорт — зокрема два квадроцикли, розбиті Ситником і його кумом Калужинським у п’яному запої. Усі ці витрати, за чутками, покривав олігарх Олег Бахматюк, який в обмін отримував індульгенції щодо своїх епізодів.

Але в справі «Дельта Банку» є глибший, потенційно загрозливий для держави пласт. Власник банку — Микола Лагун. У 2007 році він разом зі своїм тодішнім партнером Кирилом Дмитрієвим (так, тим самим Дмитрієвим — нинішнім емісаром Путіна на переговорах зі США) заснував одну з найбільших фінансових пірамід 2000-х — проєкт «Олімпік Парк».

На той момент киянин Дмитрієв очолював інвестфонд Icon Private Equity, який пов’язували з іменем Віктора Пінчука. На гроші Укрсоцбанку вони придбали близько 300 гектарів землі під Києвом і почали продавати неіснуючі котеджі. У 2011 році, коли афера почала сипатися, Дмитрієв утік до Москви, де почав нове життя — вже як «технократ від Путіна».

Сьогодні він — довірена особа Кремля, голова Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), фігурант санкційних списків і постійний учасник переговорів від РФ щодо геополітичних питань, зокрема війни в Україні.

Питання: невже Лагун не ділився з Дмитрієвим деталями, як «порішав» питання із Ситником? А якщо ділився — скільки з цієї інформації вже на столі у спецслужб РФ?

Розгляньмо цю дивовижну історію детальніше.

«Олімпік Парк» — піраміда, яка збудувала кар’єру емісару Путіна

2006–2007: народження схеми
«Дельта Банк» з’явився у 2006 році як один із багатьох агресивних роздрібних гравців. Його власник — Микола Лагун, банкір за походженням, який швидко увійшов в орбіту великих українських інвесторів, зокрема структури Icon Private Equity, де на той час головував Кирило Дмитрієв.

У 2007 році ці двоє запустили масштабний проєкт котеджного містечка «Олімпік Парк» — близько 300 гектарів землі в селі Березівка, за 19 км від Києва. Джерелом фінансування стала велика позика від Укрсоцбанку, і вже за кілька місяців розпочалась масштабна реклама на ТБ і бігбордах: «Твоя Америка під Києвом».

Але насправді — це була класична фінансова піраміда, загорнута в глянцеву обгортку. Гроші інвесторів ішли на обслуговування боргів, землю — завищували в 3–5 разів, будівництво — не починали. Уже в 2009 проєкт почав сипатися, і, за даними юристів, постраждали понад 2000 інвесторів, а загальні збитки перевищили 63 мільйони доларів США.

2011: Дмитрієв зникає — і відроджується в Москві
Коли в Україні почали порушувати перші цивільні й кримінальні справи проти «Олімпік Парку», Кирило Дмитрієв переїхав до Росії. На момент, коли справу могли довести до арешту активів чи допитів — його вже не було в країні.

А вже у 2011 році він стає главою Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), а згодом — довіреною особою Володимира Путіна. Саме Дмитрієв, за даними WSJ, брав участь у таємній зустрічі з представниками команди Дональда Трампа на Сейшельських островах у 2017 році.

Хто продав слідство? Досьє зникає

Розслідування НАБУ у справі №52016000000000119 розпочалося у 2016 році. Детективи фіксували участь топменеджменту «Дельта Банку» у виведенні активів, фіктивних кредитах і змовах. Але справа швидко застопорилась.

У 2018 році, за даними наших джерел, директор НАБУ Артем Ситник особисто зупинив активні слідчі дії. Причина? За однією версією — політична вказівка. За іншою — «договорняк» з Лагуном та/або особами, які могли постраждати в разі допиту Дмитрієва.

Важлива деталь: після «заморозки» справи у 2019 році Ситника ловлять у мисливських угіддях «Поліське Сарни», де він разом із кумом та бізнесменами святкував… день народження олігарха. Рахунок за бенкет і розбиту техніку, за нашими даними, оплатив Олег Бахматюк — ще один персонаж, чиї справи в НАБУ загадковим чином зникали.

Чому це важливо саме зараз?

Сьогодні Кирило Дмитрієв — це не просто втікач-фінансист з України. Це канал впливу Кремля. Він бере участь у дипломатичних контактах між США та РФ, зокрема в обговореннях «умовного миру» в Україні. І якщо він має доступ до деталей про те, як українські чиновники за гроші закривали справи — це інструмент шантажу, тиску та політичної дискредитації всієї антикорупційної системи України.

Артем Ситник нині знову на державній службі — а не перед судом як відповідач.

Чому аудит НАБУ так і не відбувся

Згідно із Законом «Про НАБУ», діяльність Бюро підлягає щорічному незалежному аудиту. Такий аудит має відповісти: чи ефективно працює НАБУ, чи дотримується закону і чи зберігає довіру суспільства.

Однак з моменту створення НАБУ у 2015 році аудит так і не був проведений до 2023-го року, коли вже змінилося керівництво та політичний контекст.

Схема саботажу аудиту

1. Політична блокада в Раді
Парламент саботував аудит, так і не обравши трьох незалежних аудиторів, як вимагає закон. У 2017–2019 роках спроби зривалися через:

• Лобізм проросійських депутатів (зокрема групи Медведчука та «Опоблоку»), які просували «зручних» кандидатів;

• Втручання Банкової, яка блокувала кандидатури з міжнародною підтримкою, зокрема Роберта Сторча (федерального аудитора США).

2. Адміністративний тиск з боку Офісу Президента
З 2020 року, коли НАБУ почало розслідувати справи, пов’язані з оточенням президента Зеленського, ОПУ перейшов до прямого блокування аудиту. Основні фігури були зацікавлені в недопуску аудиторів до матеріалів.

3. Використання НАБУ як інструменту шантажу
Попри формальну незалежність, деякі справи НАБУ тримались у підвішеному стані для того, щоб: ✅ тиснути на бізнес (як у випадках Бахматюка або групи «Континіум»);
✅ змінювати політичні альянси (справи Мартиненка, Омеляна, Гладковського);
✅ використовувати справи як розмінну монету в міжнародній дипломатії (особливо перед візитами до МВФ чи ЄС).

🧨 Чому не можна було допустити аудит?

Бо в разі незалежного аудиту з доступом до внутрішньої документації: 📂 Спливли б «злиті» справи — зокрема «Дельта Банк», «Роттердам+», «Укрбуд», справи Мартиненка, Гладковського;
📂 Було би виявлено фінансування розкішного способу життя окремих детективів за рахунок «спонсорів»;
📂 З’ясувалося б, що десятки гучних справ «зливалися» під тиском або за хабарі, а частина детективів діяла як приватна структура впливу.

Факт залишається фактом: аудит НАБУ за 2016–2022 роки так і не відбувся. Хоча за законом — це обов’язок держави. Чому? Бо такі справи, як ця — незручні, токсичні й політично небезпечні.

За даними наших інсайдерів, справа про розкрадання в «Дельта Банку» не просто загальмована — вона де-факто знищена. Докази втрачені, фігуранти — виведені з-під удару. Ситник, попри офіційну відставку, залишається частиною корупційної вертикалі — тепер у вигляді неформального «рішали», консультанта та хранителя компромату.

Висновок: відтік капіталу як загроза нацбезпеці

Історія з «Дельта Банком» — це не просто епізод про мільярдні крадіжки. Це кейс про загрозу національній безпеці, коли ключовий свідок афери перебуває в найближчому колі перемовників Кремля. А доступ до матеріалів слідства, за твердженням джерел, мав не лише Лагун, а й його московські друзі.

Йдеться не просто про продажну етику Ситника чи мовчання детектива Дячука. Йдеться про торгівлю кримінальними досьє, які могли б стати важливим інструментом захисту інтересів України. Але замість цього — тиша. І відсутність аудиту.

Можливо, тому що в цій тиші зручно всім — і колишнім директорам, і їхнім московським бенефіціарам.