Хроніка нищення української мови

Доклад полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел «О мерах против украинского народа»:

1.Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.

2.На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.

3.Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.

4.Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.

5.Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.

6.Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.

7.Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения.

8.Благочинных назначать с особым разбором.

9.Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных.

10.Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством.

11.Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.

12.Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других.

13.Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов.

14.За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.

15.Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев.

16.В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.

17.Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.

18.Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.

19.Всеми способами искоренять употребление названий «Украина», «украинский».

20.Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

1916 рік

Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам’янець-Подільському.

1918 рік

Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 українськими героями — київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї вітчизни України.

Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, а захоплених у полон розстріляли.

Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати: «Ще не вмерла України…», а за ним і всі приречені на смерть.

26 січня 1918 року

Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5000 осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка…

За час перебування в Києві більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання й вимордували тисячі ні в чому невинних людей.

1919 рік

Після завоювання України більшовиками – знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень.

Ліквідація поляками Західноукраїнської Народної Республіки.

1921-1930 роки

Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шалений опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибоке коріння в роки Української національної революції.

«Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом», повчав у Запоріжжі російський письменник Ф. Гладков.

«Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства», – писав голова «українського» уряду X. Раковський.

1922 рік

Ліквідація «Просвіти» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців в СРСР поза Україною.

Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українських дітей-сиріт і знищити.

Баржі з сиротами потоплено у Чорному морі.

Проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій повинна перемогти перша.

1922-1934 роки

Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури – кобзарства.

Українські національні музичні інструменти: кобзу, бандуру та ліру – оголошують націоналістичними і знищують.

Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок.

Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються.

«Багато кобзарів тоді пропало», – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко.

«Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з’явилися, їх забирали».

Щоб спотворити пам’ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців.

Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.

1924 рік

Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам західноукраїнських землях.

Закон Румунського королівства про зобов’язання всіх «румунів», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 рік

Остаточне закриття українського «таємного» університету в Львові.

1926 рік

Лист Сталіна «Товарищу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».

1929 рік

Арешти українських науковців та духовенства, заміна їх російськомовними діячами.

1929-1930 роки

Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, харківський судовий процес над ними: процес «Спілки Визволення України».

На допиті одного з арештованих, В. Дурдуківського слідчий Соломон Брук сказав:

«Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим — перестреляем».

У ці роки на території УСРР було заарештовано, та здебільшого розстріляно або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори, понад 120 000 українців, головним чином інтелігенції.

До звільнення і реабілітації дожили з них одиниці.

1930-1937 роки

Ліквідовано українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закрито газети та видавництва поза межами України: на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями.

Постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области от 14 декабря 1932 г.:

выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей …и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых…
немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык…, срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах.
1932-1933 роки

Сплановано і здійснено за мовчазною згодою «світового співтовариства» акцію ліквідації українського народу.

Свідоме знищення більшовицьким режимом українських селян організацію голодомору.

Централізоване переселення росіян у вимерлі села України.

В Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, від голоду вмерло майже 10 мільйонів носіїв української мови, а саме селян.

1933 рік

Скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р., котрим дозволялося кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

З українського правопису вилучено літеру «Ґ».

1933-1941 роки

Тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції російською окупаційною владою: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо.

До 1938 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. — лише 36.

З 223 зниклих письменників лише семеро померли своєю смертю. Решту розстріляно, запроторено до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучено з літератури.

Таких масових убивств, як у 30-х роках в Україні, історія ще не знала.

Кагановичі, Постишеви, Хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями.

Це був геноцид, організований і здійснюваний комуністами, які в 1917 році захопили владу в Російській імперії.

Україну було перетворено на суцільний концтабір.

1934 рік

Спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови.

30 роки й пізніше: Заборона писати українські, національні за змістом, мистецькі та художні твори, досліджувати і вивчати справжню історію України, згадувати про голодомори.

Історія і вся українська культура зобов’язані були звеличувати СРСР, загарбницьку політику і жорстокість комуністів, керуватися фальшивою імперською концепцією:«єдності трьох братніх слов’янських народів»: розглядати росіян, як «старшого брата».

Істориків, письменників, діячів культури радянська влада жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялись або знищувались.

Так, було спалено наклад книги «Хортиця в героїці і легендах», а автора М. Киценка звільнено з посади.

Зазнали утисків і гонінь історики М. Брайчевський, Я. Дашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато інших.

Насаджувана система освіти та виховання була спрямована на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншовартості, відразу до борців за визволення України від окупантів, зневагу до українських національних героїв, зокрема І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця.

Імена визначних наших діячів науки, культури, церкви: М. Грушевський. І. Пулюй, С. Єфремов, В. Винниченко, Г. Хоткевич, І. Багряний, О. Ольжич, А. Шептицький та багато інших, замовчувались, або якщо згадувались, то в негативному висвітленні.

1937 рік

На відзначення 20-річчя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно понад тисячу діячів української культури .

1938 рік

Постанова РНК і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей».

1939 рік

Перепис населення Кубані показав, що внаслідок голодомору, арештів і примусового виселення кількість українців там з 61,5% у 1926 р. зменшилася до 4%.

Після «визволення» Західної України — закриття багатьох українських і відкриття російських шкіл.

1946 рік

Постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського».

Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів, «Ждановщина».

Гоніння на журнали «Україна», «Радянський Львів», «Дніпро», «Барвінок», «Перець». Головного редактора журналу «Україна» Ю. Яновського звільнено з роботи.

1947 рік

У Польщі операція «Вісла»: розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у західних районах країни задля при скорення їхньої полонізації.

Депортація в Сибір населення Західної України. Вивезення загалу українців до Сибіру не було здійснено тільки через нестачу вагонів.

«Чистка» серед діячів української культури з обвинуваченням їх у націоналізмі новопризначеним з Москви секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем.

Арешт неповнолітнього сина командувача УПА генерала Шухевича – Юрія Шухевича, йому було 15 років.

Видано таємну інструкцію, на 157 сторінках про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу.

П’ятий параграф інструкції застерігав: «Особи, що загублять цей зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальності».

1949 рік

XXVI з’їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.

1951 рік

Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі, вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібрето опери «Богдан Хмельницький» і т.д.

Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО.

24 грудня 1958 року

Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах мають вирішувати батьки та самі учні.

Останніх настійливо спонукували розв’язувати це питання з погляду так званої практичної доцільності, мовляв, для чого «перевантажувати» себе.

1958 рік

Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід частини українських шкіл на російську мову викладання. Відповідну постанову прийняла і Верховна Рада УСРР.

1960-1980 роки

Масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1960 рік

Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії України» вимагає від комуністів виховувати українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу» і в ненависті до свого, українського – «вести непримиренну боротьбу проти націоналізму…, особливо українського буржуазного націоналізму».

1961 рік

XXII з’їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР.

«Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, культуру поневолених народів.

1962 рік

Репресії проти захисників української мови.

ЦК компартії України зобов’язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку влади, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.

1964 рік

Агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки у Києві.

На прилеглій території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу.

Вогонь знищив понад 600 000 томів цінних українських архівних документів.

1965 рік

Хвиля політичних процесів проти «українських інакодумців О. Заливаха, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та інші.

У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештовано А. Здорового.

1969-1979 роки

Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії наук, музею «Софія Київська», у книгосховищі Видубицького монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові.

Аналогічні «загадкові» пожежі в цей час сталися у національних бібліотеках інших республік СРСР: Тарту, Самарканд, Ашхабад, але не в Росії.

1970 рік

Суд над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровська» з протестом проти російщення української культури.

Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист дисертацій лише російською мовою.

Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: російською мовою мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.

1972 рік

Заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.«За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами» усунуто від партійного керівництва першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, критика партійними цензорами його книжки під назвою «Україна наша радянська», в якій прославлялося запорозьке козацтво, звільнено з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачів разом з її директором, заборонено книги майже сотні авторів, звільнено чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддано чищенню низку наукових установ, а також Київський та Львівський університети.

У Харкові знесено хату, де жив видатний український філософ і просвітник Г. Сковорода, та почато знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури.

1972-1974 роки

Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема проти Чортківської групи (сім осіб засуджено), Харківської групи (засуджено дев’ять осіб).

Загалом заарештовано було за два роки кілька тисяч осіб.

Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах.

У ці роки були засуджені: Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, С. Шабатура, О. Мешко, О. Попович, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, В. Романюк, І. Гель, повторно Ю. Шухевич і т.д.

1973 рік

Заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».

1974 рік

Постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення СРСР», де вперше проголошуються створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.

1975 рік

Нова цензура «Кобзаря» Тараса Шевченка.

1978 рік

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках», так званий «Брежнєвський циркуляр».

1978 рік

На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України.

1979 рік

Ташкентська конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР», накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів.

Зокрема, «рекомендувалося» ширше впроваджувати російську мову в дошкільні заклади, як наслідок — українські дитячі садки практично зникли, російською мовою провадити позакласну й позашкільну роботу, «сприяти» тому, щоб студенти писали по-російському свої реферати, доповіді, курсові та дипломні праці, а також звіти про виробничу й педагогічну практику.

Так само «рекомендувалося», щоб у тих ВНЗ, де національна мова ще якось функціонувала, наприклад, у Західній Україні, російською, починаючи з 2-3-х курсів, читалися суспільні, загальноосвітні та спеціальні дисципліни.

Показово, що для контролю виконання цієї «рекомендації» Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР запровадило навіть спеціальну форму звітності, що зобов’язувала ректорів регулярно подавати Міністерству «перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою» на кожному з факультетів керованого ними навчального закладу.

1979 рік

Під Львовом вбито композитора-співака Володимира Івасюка, пісні якого мали виразно український національний колорит.

Досі цей злочин не розкрито.

1983 рік

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік», так званий «Андроповський указ».

1984 рік

Наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

Початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови, порівняно з учителями української мови.

1984-1985 роки

У концтаборах було замордовано Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса, Олексу Тихого.

1989 рік

Постанова ЦК КПРС про «Законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».

1990 рік

Прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

1993-1995 роки

Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації.

Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка.

Жодного злочинця по цих справах не було засуджено і навіть не заарештовано.

1994 рік

Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.

Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства з метою надання російської мові статусу державної.

Як наслідок: призупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на російську мову навчання.

1995 рік

Міністерство національностей України розробило напівтаємний «Проект державної програми… розвитку російської культури в Україні до 2000 року», в якій одна з «національних меншин» отримувала більші права, ніж українці.

1995 рік

У Харкові керована С. Кушнарьовим місцева влада відкрила пам’ятник україножеру маршалові Г. Жукову, який у кінці війни підписав наказ про виселення з України всіх українців.

Почато видання паспортів, написаних українською та російською мовами.

1998-2001 роки

У зв’язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається ще інтенсивнішими методами, ніж за часів Валуєвщини.

Інформаційний простір України майже повністю зрусифікований.

Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того, що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10.

Зате Україна посідає перше місце у світі за рівнем оподаткування власної книги — 28%.

Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу — нищення української мови!

У Франції за допомогою комп’ютеризації було встановлено, що українська мова є однією з найстаріших слов’янських мов і однією з найкращих світових.

Довідавшись про таку вагомість української мови для розвитку світової культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті.

Дивно але чомусь ніхто з московитів не розуміє що за більш ніж 400 років незважаючи на те що вони системно та методично нищили українську мову, культуру, ідентичність в них нічого не вийшло.

Винищити генетичний код українця неможливо, але це не привод для того щоб продовжувати нехтувати своєю мовою та культурою…